Ухвала суду № 36470654, 11.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" грудня 2013 р. м. Київ К/800/52860/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників позивача:Ведющенка В.В., Руденко Г.В.,відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватної агрофірми «Глодоси»

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013

у справі № 811/1124/13-а

за позовом Приватної агрофірми «Глодоси»

до Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції у Кіровоградській області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

Приватна агрофірма «Глодоси» (надалі - позивач, ПП «Глодоси») звернулася до суду з позовом до Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції у Кіровоградській області Державної податкової служби (надалі - відповідач, Новоукраїнська МДПІ у Кіровоградській області ДПС) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.06.2013 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 04.03.2013 № 000001520, яким ПП «Глодоси» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 223 766,00 грн., у тому числі основного платежу у розмірі 2 815 844,00 грн., а також штрафних (фінансових) санкцій у розмірі - 1 407 922,00 грн.; визнано протиправним та скасовано рішення Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 21.03.2013 № 6 про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування, яке винесено по відношенню до приватної агрофірми «Глодоси». У задоволенні інших вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013, скасовано рішення суду першої інстанції. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності застосування спеціального режиму оподаткування та правильності перебування на фіксованому сільськогосподарському податку за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, за результатами якої 19.02.2013 складено акт № 4/22-00/03757502 (надалі акт).

Як вбачається з письмових заперечень відповідача та вказаного акта, в ході перевірки, виявлено порушення, в тому числі:

- п. 8.2, п. 81.6, п. 81.11 ст. 81 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, та ст. 209 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість (загальна декларація з податку на додану вартість) в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 819 939,00 грн.;

- п.8.2, п.81.6, п.81.11 ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 209 Податкового кодексу України, що виразилося у завищенні податку на додану вартість (загальна декларація з податку на додану вартість) у періоді, що перевірявся, на загальну суму 4095 грн.;

- ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.209 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податку на додану вартість у спеціальній (скороченій) декларації з податку на додану вартість, яка в поточному звітному періоді підлягає відображенню в особовому рахунку платника та повністю залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства на загальну суму 3 170 820,00 грн.;

- ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 209 Податкового кодексу України, що виразилося у завищенні від'ємного значення суми податку на додану вартість у спеціальній (скороченій) декларації з податку на додану вартість на завальну суму 354 976 грн.

На підставі акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 04.03.2013 № 000001520, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 223 766,00 грн., у т.ч. 2 815 844,00 грн. основний платіж, 1 407 922,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Крім того, 21.03.2013 відповідачем прийнято рішення № 6 «Про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування».

Як вбачається зі змісту акта, підставою для визначення товариству податкових зобов'язань з податку на додану вартість стало неправомірне, на думку податкової інспекції, відображення позивачем податкових зобов'язань з цього податку у спеціальній декларації. В обґрунтування своєї позиції, з якою погодився апеляційний суд, податковий орган послався на те, що під спеціальний режим оподаткування підпадають операції з реалізації лише тієї продукції, що вирощена (вигодувана) товариством на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках, тоді як відсутність державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок виключає можливість поширення пільгового режиму оподаткування на продаж сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Пунктом 81.1 ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість», що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Відповідно до пункту 81.2 цієї ж статті Закону згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

При цьому в силу вимог пункті 81.6 ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість» сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно з пп. «б» пп. 81.15.2 п. 81.15 вказаної статті Закону діяльність у сфері сільського господарства включає:

виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощення фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація (підпункт «а»);

виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах; а також їх обробка, переробка та/або консервація (підпункт «б»).

Таким чином, основною умовою застосування платником спеціального режиму в порядку ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість» є здійснення таким платником діяльності з безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах.

Аналогічне за змістом правове регулювання спірних правовідносин передбачено і ст. 209 Податкового кодексу України.

Пункт 81.6 ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість», як і п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України не ставить право платника на застосування спеціального режиму оподаткування у залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.

В свою чергу, судом першої інстанції встановлено, що позивач у періоді, що перевірявся перебував на спеціальному режимі оподаткуванні як сільськогосподарське підприємство, основним видом його діяльності є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг). При цьому, питання про анулювання або скасування спеціального режиму для підприємства з підстав недотримання умов виробництва сільськогосподарської продукції не розглядалось.

Крім того, проведеною перевіркою не встановлено фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб; сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у акті перевірки, є продукцією власного виробництва позивача.

З огляду на це, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що доводи податкового органу, про неправомірність використання позивачем окремих земельних ділянок, не спростовують факту виробництва на них власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови апеляційного суду, та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Приватної агрофірми «Глодоси» задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 у справі № 811/1124/13-а скасувати.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.06.2013 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна