Ухвала суду № 36470541, 18.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2013 року м. Київ К/9991/458/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 р.

у справі №2а-11530/10/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 02.08.2010 р. №0000042200/3.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено виїзну планову перевірку Оболонської філії позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2009 р., про що складено акт від 12.01.2010 р. № 4-22-1-22906190.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення від 25.01.2010 р. № 0000042200/0, яким філії позивача визначено суму податкового зобов'язання за платежем - збір за право використання місцевої символіки у розмірі 59 492,00 грн., з яких: 38 641,00 грн. за основним платежем та 20 851,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження контролюючим органом прийняте податкове повідомлення-рішення від 02.08.2010 р. № 0000042200/3, яким визначено суму податкового зобов'язання зі сплати збору за право використання місцевої символіки у розмірі 59 160,00 грн., з яких 38 641,00 грн. за основним платежем та 20 519,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сума податкового зобов'язання відповідачем визначена відносно філії позивача, а не стосовно юридичної особи, що є порушенням з боку податкового органу положень Закону України «Про систему оподаткування» та Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20.05.1993 р. №56-93 (далі - Декрет № 56-93).

Так, Декрет № 56-93 визначає види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення і спрямований на зміцнення бюджетів місцевого самоврядування.

Відповідно до положень ст. 1 Декрету до місцевих податків і зборів належать, зокрема, збір за право використання місцевої символіки.

Статтею 12 вказаного Декрету встановлено, що збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою.

Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 18 Декрету органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.

Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання ст. 12 Декрету № 56-93 Київською міською радою прийняте рішення від 09.03.2006 р. №149/3240, яким затверджено Положення про збір за право на використання символіки міста Києва.

За змістом розділу ІІІ вказаного Положення, платниками збору є юридичні особи, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, філії та інші відокремлені підрозділи підприємств і організацій, які здійснюють діяльність на території м. Києва, а також окремі громадяни, які у встановленому порядку займаються підприємницькою діяльністю і використовують символіку м. Києва з комерційною метою, крім підприємств, установ та організацій, а також інших суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують в найменуваннях слово Київ та похідні від нього для визначення свого місцезнаходження.

Розділом VIII цього ж Положення визначено, що відповідальність за повноту, правильність обчислення та своєчасність сплати збору покладається на платників збору відповідно до чинного законодавства, тоді як контроль за повнотою, правильністю обчислення та своєчасністю сплати збору за право на використання символіки м. Києва здійснюється державними податковими органами у м. Києві.

Слід також вказати на положення ст. 67 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Наведена норма кореспондує положенням ч.1 ст.9 Закону України «Про систему оподаткування», якою передбачено, що платники податків зобов'язані, зокрема, сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни. Ненарахування та несплата податків з коштів (доходів), отриманих від здійснення господарської діяльності, є порушенням інтересів держави та суспільства.

Крім того, відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 15 цього ж Закону, збір за право використання місцевої символіки визначено серед місцевих податків та зборів.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому, податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у пункті 2 частини першої і пунктах 2-4, 13 та 14 частини другої цієї статті, є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цих податків і зборів.

Таким чином, системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що органам місцевого самоврядування делеговано повноваження щодо встановлення ставок, механізму справляння та порядку сплати збору.

У той же час, як обгрунтовано зазначено судовими інстанціями, вказаними нормативними актами органам місцевого самоврядування права визначати суб'єктний склад платників збору за право на використання місцевої символіки не надано.

Урахуванню такою підлягає той факт, згідно з пунктом 1.2 Положення про збір за право на використання символіки міста Києва, до місцевої символіки відносяться назви і зображення об'єктів та історичних пам'яток міста згідно з затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15 січня 1996 року № 39 Переліком назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку (далі - Перелік). Це: герб м. Києва; прапор м. Києва; назви (похідні від назв) історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються в найменуваннях підприємств або окремих видах продукції (крім найменувань, які слугують для визначення місцезнаходження); зображення об'єктів історичних пам'яток міста згідно з Переліком, які використовуються при виготовленні друкованої (за винятком бланків ділових паперів), сувенірної, рекламної продукції тощо. За пунктом 76 Переліку назва «Київ» віднесена до назв, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору в установленому порядку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що до місцевої символіки, яка є предметом справляння зазначеного збору, відносяться герб міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток.

При цьому назва міста або іншого населеного пункту, якщо таке місто або такий населений пункт не віднесено до архітектурних пам'яток, до місцевої символіки відповідно до норм Декрету № 56-93 не належить.

Таким чином, включення до Переліку назви міста, якщо таке місто не віднесено до архітектурних пам'яток, не відповідає вимогам Декрету № 56-93, що виключає відповідальність позивача за використання назви «Київ» у комерційних цілях.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується із висновком судових інстанцій, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та необґрунтованим.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 р. у справі №2а-11530/10/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.