Ухвала суду № 36470086, 26.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2013 року м. Київ К-9716/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.10.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2010 у справі № 2а-2494/09/0970 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота" до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську, Головного управління Державного казначейства в Івано-Франківській області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулося до суду з позовом до відповідачів про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 143 000,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Судові рішення вмотивовано тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ за вересень 2008 року підтверджена довідкою податкової інспекції, складеною за наслідками перевірки, також позивачем подано заяву з необхідними документами про повернення сум ПДВ, а Державною податковою інспекцією надано висновки до органу державного казначейства про відшкодування зазначеної суми з бюджету.

Не погодившись із судовими рішеннями, податкова інспекція подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами встановлено, що згідно з вимогами чинного законодавства за результатами фінансово-господарської діяльності позивач подавав до органа державної податкової служби податкову звітність за встановленою формою. Відповідно до податкової декларації з ПДВ у Товариства виникло перевищення податкового кредиту над сумами податкових зобов'язань за вересень 2008 року у сумі 143 000,00 грн., що утворило бюджетну заборгованість.

За результатами перевірки Товариства з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2008 року податковим органом було складено довідку від 18.12.2008 № 1737/23-4-31262487, якою підтверджено право позивача на бюджетне відшкодування за вказаний податковий період у сумі 143 000,00 грн., та 25.12.2008 надано органу державного казначейства висновок № 0000010725/1367 із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, - 143 000,00 грн.

Разом з тим, органом державного казначейства бюджетна заборгованість за вересень 2008 року не була перераховано з бюджету на користь Товариства у передбачений законом строк.

Виходячи зі змісту підпунктів 7.7.1 та 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011), (далі - Закон № 168/97-ВР), бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку сплачена платником податку, що придбавав товари та послуги, їх постачальникам.

За приписами пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97ВР платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

У відповідності до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону податковий орган протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, проводить перевірку заявлених у декларації даних та у п'ятиденний термін зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Після отримання відповідного висновку податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів (пп. 7.7.6 п. 7.7. ст. 7 Закону № 168/97ВР).

Тобто, у зазначеному Законі передбачено, що однією з умов відшкодування з державного бюджету заявленої суми ПДВ є надання податковою інспекцією висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи податковою інспекцією було надано до органу державного казначейства висновок, в якому зазначено суму ПДВ (143 000,00 грн.) до відшкодування.

Доводи Державної податкової інспекції про те, що позовні вимоги Товариства, які полягають у стягненні з Державного бюджету суми бюджетного відшкодування з ПДВ, ніяким чином не відносяться до повноважень (компетенції) податкової служби, оскільки всі передбачені законодавством вимоги податковою інспекцією виконано, а перерахування коштів з бюджетного рахунку здійснює орган державного казначейства, - є безпідставними.

Так, коли з боку органів державної влади на виконання делегованих повноважень у розумінні статей 2, 3, 17, ч. 4 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України мали місце порушення прав, свобод та інтересів позивача, останній має право скористатися своїм правом на судове оскарження, зокрема, бездіяльності щодо перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів з державного бюджету.

Відповідачами у справах такої категорії органи державної податкової служби та територіальні органи державного казначейства. При цьому позивач не зобов'язаний зазначати зміст позовних вимог окремо щодо кожного з них, оскільки податковий орган та орган державного казначейства діють як органи державної влади, як одного відповідача - держави, через які держава набуває і здійснює свої права та обов'язки.

У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення до суду Товариства про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ є порушення передбаченого Законом права платника податку на отримання з Державного бюджету України надмірно сплаченого ПДВ у встановлені строки.

Отже, рішення суду першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, про стягнення на користь позивача бюджетної заборгованості з ПДВ у сумі 143 000,00 грн. відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції відхиляє доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську відхилити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.10.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2010 у справі № 2а-2494/09/0970 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко