Ухвала суду № 36470007, 05.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/15669/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 05.12.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011

у справі № 2а-712/09/0970

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Нафтохімік Прикарпаття"

до Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано -

Франківської області

за участю: Прокуратури в Івано-Франківській області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Нафтохімік Прикарпаття" (правонаступник - Публічне акціонерне товариство „Нафтохімік Прикарпаття") звернулось до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано - Франківської області (правонаступник - Державна податкова інспекція в Надвірнянському районі Головного управління Міндоходів в Івано - Франківської області) про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення №0000932301/0 від 19.07.2004.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.06.2010 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.06.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив її в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова документальна перевірка позивача з питань правильності визначення сум податку на додану вартість, задекларованих до відшкодування позивачем та складено акт №540/23-00152230 від 19.07.2004.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000932301/0 від 19.07.2004, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 4832391, 91 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.5.1 ст. 5, п.1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", у березні 2004 року неправомірно віднесено до складу податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість на суму 4832391, 92 грн., вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва, що спричинило до завищення задекларованої до відшкодування суми податку на додану вартість по декларації за березень 2004 року на 4832391, 91 грн., оскільки витрати понесені позивачем внаслідок здійснення операцій з продажу товарів за ціною, нижчою від ціни придбання, на суму 24161959, 60 грн. віднесено до валових витрат виробництва у березні 2004 року та відповідно у цьому ж періоді підприємством віднесено до складу податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість в сумі 4832391, 91 грн.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом пп. 5.3.9 п. 5.3 цієї ж статті Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Позивачем було збільшено валові витрати по даті оприбуткування товарів.

Датами оприбуткування товарів є дати зазначені в накладних, що підтверджують факт їх придбання.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що факт здійснення позивачем операцій з придбання та реалізації товару підтверджений видатковими та податковими накладними, які повністю підтверджують факт здійснення господарських операцій та є підставою для включення витрат на придбання товару до складу валових витрат та формування податкового кредиту по податку на додану вартість.

Закон України „про податок на додану вартість" не ставить у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від фактичної сплати сум податку на додану вартість до бюджету іншим платником податку - постачальником товару, якщо цей платник (покупець) сплатив податок в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність поставок в судовому процесі не спростована.

Згідно з абз. 2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Пунктом 1.20. ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових

Судом апеляційної інстанції встановлено, позивач не здійснював продаж товарів (робіт, послуг) чи їх обмін за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з товариством особам, що не було спростовано Державною податковою інспекцією.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Враховуючи це, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів про наявність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011 у справі № 2а-712/09/0970 залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011 у справі № 2а-712/09/0970 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко