Ухвала суду № 36469926, 05.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2013 року м. Київ К/9991/17176/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11.10.2010 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011

у справі № 2-а-3302/10/0270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діпекстрейд"

до Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діпекстрейд" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11.10.2010 позов задоволено.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11.10.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними рішенням суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка податкової декларації з податку на додану вартість позивача за листопад 2009 року; за результатами перевірки складено акт №1027/15-212/36150330 від 28.07.2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в зв'язку з чим позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість за листопад 2009 року в сумі 26269,56 гривень.

За наслідками висновків вищезазначеного акту відповідачем було винесено податкове повідомленням-рішенням №0004031600/0 від 04.08.2010 року визначено податкове зобов'язання ТОВ «Діпекстрейд» в загальному розмірі 21380,84 гривень, з яких: 13481,56 гривень за основним платежем та 7899,28 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи оспорюване рішення, податковий орган виходив з того, що відсутні підстави вважати господарські операції між позивачем та ПП «Пріор-Агро» такими, що мали на меті настання реальних наслідків, а також те що, 05.02.2010 анульоване свідоцтва платника податку на додану вартість ПП «Пріор-Агро».

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов'язань до бюджету.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом підпункту 7.2.1 п. 7.2 цієї ж статті Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Обов'язок зі складення податкових накладних, які слугують підтвердженням права на податковий кредит платника - покупця товарів, та відображення у них відомостей, передбачених пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", покладається на продавця.

Відповідно, при дотриманні контрагентом наведених вимог при оформленні необхідних документів відсутні підстави для висновку про недостовірність відомостей, що містяться у таких податкових накладних, та про недобросовісність покупця як платника податків, якщо не встановлені обставини на підтвердження того, що платник знав або повинен був бути обізнаним про зазначення продавцем неправдивих або протирічливих даних.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджено реальність господарських правовідносин між позивачем і ПП «Пріор-Агро», а саме, є угода про поставку продукції від 02.11.2009 року , видаткова накладна №РН-0000031 від 05.11.2009 року , платіжні доручення від 13.11.2009 року та від 30.11.2009 року.

Крім цього, матеріали справи не містять доказів визнання недійсними податкових накладних та доказів анулювання на дату видачі податкової накладної свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість контрагента позивача.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11.10.2010 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 у справі № 2-а-3302/10/0270 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці відхилити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11.10.2010 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.02.2011 у справі № 2-а-3302/10/0270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко