Ухвала суду № 36469897, 19.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/72446/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Мартиненко І.В.,

за участю представників позивача Лучко О.М., відповідача Маріхіна К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат" на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2012 у справі № 18/102/07-АП-23/222/07-АП

за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платниками податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

за участі Прокуратури Запорізької області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2007 року Товариство оскаржило податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі від 08.08.2006 № 0000971312/0, від 11.10.2006 № 0000971312/1, №0000971312/2 без дати в частині донарахування податку на прибуток в сумі 470 724,00 грн., в тому числі 313 816,00 грн. за основним платежем, 156 908,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, податкові повідомлення-рішення від 08.08.2006 № 0001011312/0, від 11.10.2006 № 0001011312/1, №0001011312/2, яким зобов'язано позивача сплатити частину прибутку, що виключається до бюджету на загальну суму 1 826 079,00 грн., та рішення державного податкового органу та вищого контролюючого органу від 11.102006 та від 12.12.2006, прийняті останніми за результатами неодноразового адміністративного оскарження оспорюваних в судовому порядку податкових повідомлень - рішень.

З урахуванням уточнень та відмови від частини позовних вимог, Господарським судом Запорізької області по суті розглянуті вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.08.2006 № 0000971312/0, від 11.10.2006 № 0000971312/1, № 0000971312/2 без дати в частині донарахування податку на прибуток в сумі 470 724,00 грн., податкових повідомлень-рішень від 08.08.2006 № 0001011312/0, від 11.10.2006 № 0001011312/1, № 0001011312/2 без дати, які постановою від 26.04.2007 задоволені.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд погодився з позицією суду першої інстанції та постанову Господарського суду Запорізької області від 26.04.2007 залишив без змін, про що постановлено ухвалу від 26.04.2007.

За наслідками касаційного оскарження ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.09.2009 судове рішення апеляційної інстанції скасовано та направлено до цього ж суду на новий розгляд з підстав розгляду судом апеляційної інстанції справи за відсутності осіб (Прокуратури), які беруть участь у справі.

31.10.2012 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою апеляційну скаргу Державної податкової інспекції задовольнив частково, постанову Господарського суду Запорізької області від 26.04.2007 скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги Товариства задовольнив частково: податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі від 08.08.2006 № 0001011312/0, від 11.10.2006 № 0001011312/1, № 0001011312 без дати в частині визначення Товариству основного платежу з частини прибутку в сумі 1 217 386,00 грн. як податкового зобов'язання та нарахованих штрафних (фінансових) санкцій 608 693,00 грн. визнано протиправними та скасовані, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач до Вищого адміністративного суду подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач, заперечуючи проти касаційної скарги, просить залишити її без задоволення через необґрунтованість, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.

Ухвалою від 19.11.2013 із занесення у протокол судового засідання відповідача Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі замінено на правонаступника Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платниками податків у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення, вислухавши представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з наступних підстав.

Судами встановлено, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення винесені державним податковим органом за наслідками виїзної планової перевірки Товариства (код за ЄДРПОУ - 00222226) з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 по 31.03.2006, результати якої викладені у акті від 28.07.2006.

У ході вказаної перевірки відповідачем крім іншого встановлені порушення з боку позивача пп. 4.1.1 п. 4.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.2, пп. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5, пп. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".

Передумовою допущених, на думку відповідача, позивачем порушень Закону № 334/94-ВР були господарські взаємовідносини позивача з фірмою "Poggi Pasqualino" (Италія).

Так, судами встановлено, що Товариством було укладено контракт від 25.12.2002 № ПП-1323/69-23065 з фірмою "Poggi Pasqualino" (Италія), відповідно до якого нерезидент поставляє, виготовляє, здійснює монтаж, наладку обладнання та передає технології для виробництва відрізних та шліфувальних кругів. Згідно з першим етапом виконання зобов'язань за контрактом виконавець-нерезидент здійснив надання технологічної та конструкторської документації на суму 219 000,00 Євро. За актом виконаних робіт від 22.04.2003 виконавець надав замовнику технологічну і конструкторську документацію, передбачену контактом, яка позивачем була включена до складу валових витрат 1 кварталу 2004 року у сумі 1 255 264,42 грн.

Відповідач вважає таке включення незаконним, оскільки підприємство повинно було віднести вартість вказаної документації віднести до складу основних фонді 3 групи та поступово відносити витрати на її придбання на зменшення скоригованого прибутку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про включення витрат, пов'язаних із придбанням технологічної і конструкторської документації, до валових витрат платника податку, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 8.2.1, пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334/94-ВР під визначенням "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1 000,00 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Отже, визначальним для визнання технологічної і конструкторської документації до основних фондів є віднесення такої документації до матеріальних цінностей. Однак сама по собі документація (пакет документів) не містить матеріальної складової, позивач сплатив 219 000,00 Євро саме за технічну інформацію. Висновок суду підтверджується тим, що така технічна інформація могла бути передана на інших, відмінних від паперових, носіях.

Правомірним є також висновок суду про не віднесення технологічної і конструкторської документації до інших активів у зв'язку із тим, що у позивача права власності на таку інформацію не виникло. Так, згідно умов зовнішньоекономічного контракту (п. 12.5.) позивач має право користуватися інформацією, викладеною у документації, але не має права її передавати іншим особам на оплатній або безплатній основі.

Згідно із пп. 5.4.2. п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, яка визначає особливості віднесення витрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку, до валових витрат включаються витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Наряду з цими витратами, закон приводить витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності платника податку, навчання працівників такого платника податків. Обов'язки з доведення зв'язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, покладаються на такого платника податку.

Наведена норма підтверджує висновки суду першої інстанції про правомірність включення позивачем понесених витрат на придбання технологічної і конструкторської документації до вкладу валових витрат, оскільки така документація не відноситься до основних фондів, що амортизуються.

Оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 08.08.2006 № 0001011312/0 та наступними податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими у результаті процедури узгодження податкового зобов'язання, від 11.10.2006 № 0001011312/1, № 0001011312/2 без дати, державним податковим органом визначено суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем "частина прибутку, що вилучається до бюджету, код 21010100" на загальну суму 1 826 079,00 грн., з них за основним платежем 1 217 386,00 грн., штрафні санкції 608 693,00 грн., за порушення позивачем ст. 72 Закону України від 27.11.2003 № 1344-ІV "Про державний бюджет України на 2004 рік", ст. 65 Закону України від 23.12.04р. №2285-ІV "Про державний бюджет України на 2005 рік", вимог Порядку і нормативу відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2004 № 405, вимог Порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2005 № 50.

Як вірно встановлено судами, Товариство засновано на підставі рішення регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області від 25.10.1995 № 1379 шляхом перетворення державного підприємства "Запорізький абразивний комбінат" у відкрите акціонерне товариство відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 04.03.1992 № 2163, Порядком перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.1992 № 686. При цьому 15% статутного фонду Товариства належить державі.

Закон України від 19.09.1991 № 1576-XII "Про господарські товариства" відносить порядок розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) до виключної компетенції загальних зборів. При цьому, ст. 116 ЦК України передбачає права акціонерів на участь в розподілу прибутку підприємства.

Відповідно до статей 1, 167, 318, 319 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників; держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин; усі суб'єкти права власності є рівними перед законом; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Отже, реалізація права на отримання прибутку від корпоративних прав повинна відповідати принципу рівності суб'єктів цивільних прав.

Таким чином, приймаючи рішення про виплату частини прибутку (доходу) товариства - дивідендів одному акціонеру, необхідно прийняття аналогічного рішення щодо інших акціонерів. Прийняття такого рішення відноситься до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.

Згідно даних декларацій з податку на прибуток за 1 квартал 2004 року, півріччя 2004 року, 3 квартал 2004 року, за 2004 рік, за 1 квартал 2005 року, півріччя 2005 року, 3 квартал 2005 року, за 2005 рік, та за 1 квартал 2006 року Товпариство не нараховувало та не сплачувало частину прибутку (доходу) до Державного бюджету України.

Статтею 72 Закону України від 27.11.2003 № 1344-ІV "Про державний бюджет України на 2004 рік" встановлено, що господарські організації: державні і казенні підприємства та їх об'єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу); акціонерні, холдингові, лізингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину чистого прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах.

Статтею 65 Закону України від 23.12.2004 № 2285-ІV "Про державний бюджет України на 2005 рік" встановлено, що господарські організації: державні, казенні підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства, а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірні підприємства сплачують до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу). Частина прибутку (доходу) сплачується до Державного бюджету України за результатами фінансово-господарської діяльності 2004 року (крім результатів фінансово-господарської діяльності у 2004 році, з яких сплачено частину прибутку (доходу) відповідно до статті 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" та наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році. Для акціонерних, холдингових компаній та інших суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), та їх дочірніх підприємств зазначені відрахування провадяться з частини прибутку (доходу) відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах.

Пунктом 1.9 ст. 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що дивіденд - це платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку. До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону України від25.06.1991 № 1251-ХІІ "Про систему оподаткування" до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) належать податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів згідно із ст.2 вищевказаного закону слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування

Згідно із ст. 1 Закону № 1251-XII ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, крім визначених Законом України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" сплаті не підлягають. Будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про встановлення осіб, які мають сплачувати спірний платіж, виключно законами України про оподаткування. Сплата акціонерними компаніями та іншими суб'єктами господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), за результатами фінансово-господарської діяльності частини прибутку (доходу) Законами № 1251-XII, № 334/94-ВР - не передбачена.

З огляду на викладене, платіж у вигляді частина прибутку (доходу) акціонерної компанії, що має сплачуватись на підставі ст. 72 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" від 27.11.2003 № 1344-ІV, ст. 65 Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" від 23.12.2004 № 2285-ІV, не є податковим зобов'язанням у розумінні Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 № 1251-XII.

Отже, висновок суду першої інстанції про неправомірне визначення податковим органом спірного платежу в порядку, передбаченому Законом України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

За викладених обставин суд першої інстанції застосував норми матеріального та процесуального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2012 у справі № 18/102/07-АП-23/222/07-АП скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду Запорізької області від 26.04.2007.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко