Ухвала суду № 36469888, 19.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2013 року м. Київ К-32798/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010 по справі № 2а-701/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Насоселектромаш"

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду із позовною заявою (з урахуванням уточнень) про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.11.2009 №0000872306/0/79442, яким Державною податковою інспекцією позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за липень 2009 року в сумі 6 801,00 грн., та від 19.01.2010 №0000092306/0/2425, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2009 року в сумі 6 801,50 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено повністю.

Ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ та його відшкодування від проведення зустрічної перевірки контрагента такого платника до кінцевого виробника та фактом підтвердження сплати податку такими контрагентом по всьому ланцюгу постачання.

Не погодившись із судовими рішеннями, держаний податковий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу в задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи касаційні вимоги, відповідач зазначив, що відшкодування ПДВ можливо лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету під час руху відповідних товарів (послуг) по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що державним податковим органом здійснено невиїзні документальні перевірки Товариства з питань достовірності заявленої до бюджетного відшкодування суми ПДВ за червень - липень 2009 року та вересень 2009 року, за наслідками яких складено довідки від 28.09.2009 № 6749/23-6/32318056 та від 30.11.2009 №8345/23-6/32318056-203.

За результатами вказаних перевірок порушень щодо визначення суми бюджетного відшкодування ПДВ за вказані періоди виявлено не було, підтверджено заявлені суми бюджетного відшкодування за липень 2009 року в сумі 76 561,00 грн. та за вересень 2009 року у сумі 70 167,00 грн. При цьому у вказаних довідках було зазначено, що остаточний висновок про відшкодування заявлених сум ПДВ буде зроблено за умови проведення зустрічних перевірок щодо постачальників позивача та надходженні їх результатів.

У листопаді 2009 року та січні 2010 року фахівцями Державної податкової інспекції проведено позапланові перевірки Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок платника у банку за липень та вересень 2009 року. Вказані перевірки за той же самий період проведені як додаткові внаслідок отриманих матеріалів, що не підтверджують дані обліку суб'єкта господарювання, результати яких оформлено актами від 10.11.2009 № 7753/23-6/32318056 та від 12.01.2010 № 71/23-6/32318056. За результатами даних перевірок встановлено, що позивачем в порушення п. 10.2 ст. 10 пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" завищено суми бюджетного відшкодування за липень 2009 року на 6 801,00 грн. та вересень 2009 року - 6 801,50 грн.

Фактичною підставою таких висновків став акт ДПІ у Печерському районі м. Києва про неможливість проведення перевірки контрагента позивача - ЗАТ "Науково - дослідний інститут прикладної електроніки" у зв'язку із не встановленням фактичного місцезнаходження вказаного господарюючого суб'єкта.

На підставі вказаних актів перевірки відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.11.2009 №0000872306/0/79442 та від 19.01.2010 №0000092306/0/2425.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) (далі - Закон № 168/97-ВР).

За визначенням п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

У п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно положення пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України № 168/97ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам. Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.

Із наведеного випливає, що платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ та бюджетного відшкодування є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства. При цьому Закон № 168/97-ВР не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум ПДВ, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування через відсутності проведення зустрічних перевірок постачальників платника податку, який має право на бюджетне відшкодування, по ланцюгу, встановлення факту сплати ними податкових зобов'язань та наявності чи відсутності платника податку за місцем реєстрації.

Таким чином, непроведення зустрічної перевірки контрагента щодо підтвердження сплати ПДВ через його фактичну відсутність у місці знаходження не впливає на право позивача (покупця) віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ такому постачальнику товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з ПДВ з наступним його отриманням.

З урахуваннями сутності заперечень податкового органу щодо непідвердження позивачем сформованої суми бюджетного відшкодування за відповідні періоди судами були досліджені усі первинні документи, які належить складати від певного виду господарської діяльності, копії яких містяться в матеріалах справи (договір купівлі продажу, специфікація до договору, податкові накладні, видаткові, платіжні документи), та встановлено фактичне отримання позивачем товару, що підтверджено ТТН, довіреністю на отримання товару та подальшим продажем вказаного товару іншому суб'єкту господарювання.

Тобто, з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності судами було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на бюджетне відшкодування та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу яких суди встановили реальність господарських операцій.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що, як встановлено судами, позивач, отримавши належно оформлені податкові накладні, сплатив суму за поставлений товар, зокрема суму ПДВ, висновок судів першої та апеляційної інстанцій - правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують, а тому підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми відхилити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010 по справі № 2а-701/10/1870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко