Ухвала суду № 36469885, 26.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2013 року м. Київ К-36149/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.09.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2010 по справі № 2а-18394/10/0570

за позовом Комунального підприємства "Тепломережа"

до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Підприємство в судовому порядку оскаржило податкові повідомлення-рішення від 05.03.2010 № 0005721541/0, від 05.03.2010 № 0005731541/0 та від 05.03.2010 № 0005741541/0, якими позивачу визначено штрафні санкцій у розмірах 10% - 50 %, що становило 207,16 грн., 778,42 грн. та 1 281,76 грн. відповідно, за затримку граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на землю.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги податкова інспекція зазначає, що загальні норми Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" можуть застосовуватись лише щодо питань неврегульованих спеціальною нормою, а оскільки Законом України "Про плату за землю", який є спеціальним, передбачено відповідальність за несвоєчасну сплату податку, фінансові санкції застосовані до позивача цілком правомірно.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами встановлено, що працівниками Державної податкової служби проведено невиїзну документальну перевірку Підприємства щодо своєчасності сплати податку на землю до бюджету, за наслідками якої складено акт від 17.02.2010 № 1998/1541/05473192.

У ході зазначеної перевірки працівниками контролюючого органу встановлено, що позивачем в порушення пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-ІІІ) несвоєчасно сплачено самостійно узгоджену суму податкового зобов'язання з податку на землю за квітень - жовтень 2009 року в сумі 8 527,20 грн.

На підставі вказаного акта перевірки та відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, яким передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі від 10% до 50 % погашеної суми податкового боргу залежно від строків затримки такої сплати, контролюючим органом було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення про застосування фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивачем наявні суми податкового боргу за інші періоди не сплачувались, проте обов'язок зі сплати поточних податкових зобов'язань - з податку на землю за квітень - жовтень 2009 року, що були самостійно визначені Підприємством шляхом подачі розрахунку земельного податку за 2009 рік на загальну суму 19 880,49 грн. з помісячною розбивкою, - було виконано своєчасно, що підтверджується платіжними дорученнями від 27.02.2009, від 24.04.2009, від 27.04.2009, від 28.04.2009, від 19.06.2009, від 30.06.2009 із зазначенням платежу "податок на землю за квітень - жовтень 2009 року", копії яких містяться у матеріалах справи (а. с. 9-14, 16-22, 24-29).

Тобто, передумовою застосування до позивача фінансових санкцій у цій справі було самостійне зарахування платежів податковим органом, спрямованих платником податку в рахунок погашення поточних податкових зобов'язань з податку на землю, у рахунок сплати податкового боргу, що виник раніше, що на думку Державної податкової інспекції відповідає вимогам Закону № 2181-ІІІ.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що спеціальним законом, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, є Закон № 2181-III, а Закон України "Про плату за землю" є загальною з питань стягнення податку. Відповідно загальні норми можуть бути застосовані лише щодо питань неврегульованих спеціальною нормою права.

Згідно пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 № 2181-III платник податків, який не сплачує (не погашає) узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених законодавством, зобов'язаний сплатити один із зазначених у цьому пункті штраф відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у пп. 17.1.1-17.1.6 цього пункту, чи ні.

Також слід зазначити, що специфіка штрафної санкції, передбаченої вищезазначеним підпунктом, полягає в тому, що вона нараховується органом державної податкової служби на погашену суму податкового боргу.

Поряд з цим суд касаційної інстанції зазначає, що Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), в тому числі і податок на землю, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Тобто, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", не встановлює можливість органу державної податкової служби змінювати зазначені платником податку в платіжних документах призначення платежів, як не встановлюють такого права й інші норми податкового законодавства.

Отже, враховуючи вищезазначене та факт своєчасної сплати позивачем податкових зобов'язань з податку на землю за квітень - жовтень 2009 року, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання недійсними оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.09.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.10.2010 по справі № 2а-18394/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко