Постанова № 36469792, 24.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2013 року Справа № 910/8579/13

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Круглікової К.С.,

Мамонтової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2013 року у справі № 910/8579/13 господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" про визнання договору іпотеки припиненим,

за участю представників:

Позивача: Гордієнко Л.В., дов. б/н від 09.07.2013 року,

Відповідача: Ємельянов В.Р., дов. № 3354 від 28.02.2013 року.

В с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" (далі - ТОВ "Муніципальна іпотечна компанія", Позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - ПАТ "КБ "Хрещатик", Відповідач) про визнання договору іпотеки № 47-2/20-10-з/4 від 06.10.2010 року припиненим.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.07.2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2013 року, в позові ТОВ "Муніципальна іпотечна компанія" відмовлено повністю.

У поданій касаційній скарзі, Позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст.ст. 213, 512, 523, 553-559, 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 47, 33, 38, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати прийняті у справі судові рішення повністю та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач, у своєму письмовому відзиві на касаційну скаргу, вважав доводи та вимоги Позивача необґрунтованими, у зв'язку з чим, просив постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 14.12.2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Хрещатик", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Хрещатик", (Кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлоспецбудпроект" (Позичальник) було укладено кредитний договір №47-2/20-10 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) Кредитор відкриває Позичальнику невідновлювальну мультивалютну (гривні, долари США) кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі еквівалентній 800000 доларів США, строком до 14 січня 2009 року зі сплатою процентів із розрахунку 20% річних за користування кредитом у гривні та 13,5% річних за користування кредитом у доларах США.

Згідно п. 6.6. Кредитного договору, він набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення підписаних сторонами примірників та діє до повного виконання Боржником зобов'язань за Кредитним договором (з урахуванням можливих змін та доповнень).

В наступному, 18.11.2010 року договором про внесення змін № 17 до Кредитного договору його сторони домовились, зокрема, про відкриття Кредитором Позичальнику невідновлювальної мультивалютної (гривня, долари США) кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 569214,05 доларів США та 536000,00 грн. строком до 20 травня 2011 року зі сплатою процентів із розрахунку 19% річних за користування кредитом у гривні та 12,5% річних за користування кредитом у доларах США.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань, що випливали з Кредитного договору, 06.10.2010 року між ПАТ "КБ "Хрещатик" (Іпотекодержатель) і ТОВ "Муніципальна іпотечна компанія" (Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки №47-2/20-Ю-з/4 (далі - Іпотечний договір), згідно умов якого (п. 1.1.1.) предметом іпотеки за цим договором є майнові права на трикімнатну квартиру № 16, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 6, на шостому поверсі, заставною вартістю 983710,00 грн., трикімнатну квартиру № 18, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 6, на шостому поверсі, заставною вартістю 983710,00 грн., трикімнатну квартиру № 16, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 8, на шостому поверсі, заставною вартістю 983710,00 грн., та трикімнатну квартиру № 18, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 8, на шостому поверсі, заставною вартістю 983710,00 грн.

При цьому, пунктом 4.4. Іпотечного договору передбачалось, що у випадку, коли суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки недостатньо для повного задоволення вимог Іпотекодержателя за Кредитним договором та за цим Договором, Іпотекодержатель має право одержати суму, якої не вистачає, з іншого майна Іпотекодавця чи Боржника.

Крім того, згідно п. 5.7. Іпотечного договору, у випадку, коли суми, вирученої від предмета іпотеки, буде недостатньо для повного задоволення вимог Іпотекодержателя та покриття витрат, пов'язаних зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та його реалізацією, Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна Іпотекодавця.

Відповідно до п. 6.6. Іпотечного договору цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення підписаних сторонами примірників та діє до повного виконання Боржником зобов'язань за Кредитним договором (з урахуванням можливих змін та доповнень).

Вимогами Позивача у даній справі є визнання зобов'язань за договором іпотеки № 47-2/20-10-з/4 від 06.10.2010 року припиненими з 21.11.2011 року, тобто - після спливу шести місяців з кінцевої дати виконання основного зобов'язання, з посиланням на положення ст.ст. 252, 553-559, 593, 628 ЦК України, ст. 11 Закону України "Про заставу", ст. 1 Закону України "Про іпотеку", та умови спірного договору і, зокрема, визначені його пунктами 4.4. та 5.7., якими передбачалась додаткова відповідальність майнового поручителя, яке, у свою чергу, свідчить про те, що такий договір за своєю правовою природою відноситься до договорів поруки правовідносини за якими підпадають під регулювання параграфу 3 глави 49 ЦК України.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірний договір є саме договором іпотеки, як окремого виду застави, правові підстави припинення якого визначені ст. 593 ЦК України та ст. 17 Законом України "Про іпотеку", дійшов висновку про необґрунтованість посилань Позивача на окремі норми параграфу 3 глави 49 ЦК України стосовно застосування їх положень до даних спірних правовідносин, у зв'язку з чим, відмовив Позивачу в його позові.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо, зокрема, господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Проте, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам у повній мірі не відповідають.

Так, як зазначалося вище, вимогами Позивача у даній справі є визнання зобов'язань за договором іпотеки № 47-2/20-10-з/4 від 06.10.2010 року припиненими після спливу шести місяців з кінцевої дати виконання основного зобов'язання, з посиланням на відповідні положення ст.ст. 252, 553-559, 593, 628 ЦК України, ст. 11 Закону України "Про заставу", ст. 1 Закону України "Про іпотеку", та умови спірного договору, визначені його пунктами 4.4. та 5.7., якими передбачалась додаткова відповідальність майнового поручителя, що у свою чергу, згідно доводів Позивача, свідчить про те, що такий договір за своєю правовою природою є договором поруки, а тому, правовідносини за цим договором підпадають під регулювання відповідних норм ЦК України.

Разом з тим, відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

В той же час, Законом визначається поняття зобов'язання та підстави його виникнення.

Так, зокрема, згідно частин 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 74 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір.

Згідно загальних умов виконання зобов'язання, які визначені ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Водночас, згідно приписів ст. 525 цього ж Кодексу, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, згідно п. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 654 ЦК України, зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Разом з тим, статтею 598 ЦК України передбачені загальні підстави припинення зобов'язання.

Так, згідно вказаної норми Закону, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Крім того, Закон передбачає загальні положення про забезпечення виконання зобов'язання та визначає його види.

Зокрема, згідно ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором та законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

За визначенням поняття застави, згідно ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 574 ЦК України, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Згідно положень ст. 584 ЦК України та ст.ст. 3, 12 Закону України "Про заставу", у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі.

Водночас, Законом і, зокрема, ст. 583 ЦК України та ст. 11 Закону України "Про заставу", передбачено, що заставодавцем може виступати як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Крім того, ЦК України та Закон України "Про іпотеку" визначають такий окремий вид застави, як іпотеку.

За визначенням ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а згідно ст. 1 ЗУ "Про іпотеку", іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

При цьому, ст. 18 ЗУ "Про іпотеку" встановлено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання. У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Також, вказана ст. 1 ЗУ "Про іпотеку" розкриває поняття "майнового поручителя", як особу, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Водночас, відповідно до частин 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

При цьому, частинами 1, 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

В той же час, частиною 1 статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Тобто, за правилами вказаної статті Закону, виконання зобов'язання перед кредитором забезпечується фактично усім майном іншої особи - поручителя.

Разом з тим, відповідно до положень ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Водночас, згідно ч. 3 ст. 213 ЦК України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

В контексті даного спору, як зазначалося вище, для забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором № 47-2/20-10 від 14.12.2007 року, між ТОВ "Муніципальна іпотечна компанія" (Іпотекодавець) і ПАТ КБ "Хрещатик" (Іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки № 47-2/20-Ю-з/4 від 06.10.2010 року, умовами якого передбачалась передача в іпотеку майнових прав на нерухомість -трикімнатні квартири: № 16, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., на шостому поверсі, заставною вартістю 983710,00 грн. і № 18, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., на шостому поверсі, заставною вартістю 983710,00 грн., що знаходяться за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 6, та трикімнатні квартири: № 16, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., на шостому поверсі, заставною вартістю 983710,00 грн. і № 18, загальною площею 140,53 кв.м. та додатково антресолі площею 32,16 кв.м., на шостому поверсі, заставною вартістю 983710,00 грн., що знаходяться за адресою: м. Суми, вул. Новомістенська, 8.

При цьому, згідно умов, визначених Іпотечним договором (пункти 4.4., 5.7.), у випадку, коли суми, вирученої від реалізації предмета іпотеки недостатньо для повного задоволення вимог Іпотекодержателя за Кредитним договором та за цим Договором, та покриття витрат, пов'язаних зі зверненням стягнення на предмет іпотеки та його реалізацією, Іпотекодержатель має право одержати суму, якої не вистачає, та задовольнити свої вимоги, за рахунок іншого майна Іпотекодавця чи Боржника.

У зв'язку з вказаними умовами Іпотечного договору, та відповідно до приписів ст. 82 ГПК України, при прийнятті судового рішення місцевому господарському суду, в межах наданих йому повноважень, визначених ст. 83 того ж Кодексу, необхідно було ретельно перевірити, чи не суперечать зазначений правочин у вказаній частині вимогам діючого законодавства і, зокрема, ст. 584 ЦК України та ст.ст. 3, 12, 18 Закону України "Про заставу", зробивши про це відповідні висновки у своєму рішенні, а у випадку відсутності таких суперечностей, з урахуванням всіх умов Іпотечного договору, які фактично передбачали повну відповідальність сторони (Іпотекодавця) у зобов'язанні, та згаданих вище положень ст. 628 ЦК України - надати у зв'язку з цим повний правовий аналіз всім умовам договору у їх сукупності, як на цьому наполягав і Позивач під час судового розгляду даної справи, чого в даному випадку, в порушення вищезазначених норм матеріального права та приписів ст.ст. 38, 43, 82, 83 ГПК України, фактично, зроблено так і не було.

Натомість, суд першої інстанції обмежився у своєму рішенні тільки посиланням на положення ст. 638 ЦК України, а також на те, що законом конкретизовано лише предмет договору, тоді як усі інші умови конкретного договору можуть бути погоджені сторонами для кожного договору окремо, відповідно до актів цивільного законодавства.

Разом з тим, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, та залишаючи його без змін, суд апеляційної інстанції, який, відповідно до положень ст.ст. 99 та 101, 11112 ГПК України, під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, в порушення вимог ч. 1 ст. 47 ГПК України, щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 ГПК України, стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, також не приділив у повній мірі уваги вимогам вищезазначених норм матеріального права та їх застосуванню до даних конкретних спірних правовідносин, як і не надав належну правову оцінку вищезазначеним умовам Іпотечного договору, як окремо, так і в їх сукупності, у зв'язку з чим, припустився тих же самих порушень норм матеріального та процесуального права, що і суд першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню повністю, а справа - її направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, а у випадку необхідності - витребувати ще й належні докази по справі, встановивши при цьому фактичні обставини справи та з'ясувавши підстави виникнення спору, дійсні права і обов'язки сторін, а також правовідносини, що виникли між сторонами і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Муніципальна іпотечна компанія" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2013 року у справі № 910/8579/13 скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий - суддя Малетич М.М.

Судді Круглікова К.С.

Мамонтова О.М.