Рішення № 36456859, 24.12.2013, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/4023/2013 Справа № 641/12236/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2013 року

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Ященко С.О.,

при секретарі судового засідання Ємельяненко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Комінтернівського районного суду м. Харкова цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до Харківського машинобудівного коледжу

про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківського машинобудівного коледжу, в якому просить стягнути з Харківського машинобудівного коледжу на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4000грн., а також покласти на відповідача судові витрати.

18.11.2013 року позивачем подано доповнення до позовної заяви, в яких він просить стягнути з Харківського машинобудівного коледжу на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4000грн., покласти на відповідача судові витрати, а також скасувати наказ про звільнення від 30.08.2013 року та визнати його недійсним.

У судовому засіданні 19.12.2013 року, остаточно уточнивши позовні вимоги, позивач просить стягнути з Харківського машинобудівного коледжу на його користь середній заробіток згідно наданого до матеріалів справи розрахунку у розмірі 3233грн., а також покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 22.10.2012 року він був прийнятий до Харківського машинобудівного коледжу на посаду лаборанта. Наказом від 23.08.2013 року його звільнено з посади лаборанта з 30.08.2013 року, однак у день звільнення трудову книжку з відповідними записами не видано. До теперішнього часу трудова книжка йому не видана, внаслідок чого він не має змоги влаштуватись на роботу або стати на облік у центр зайнятості.

З огляду на викладене, на підставі ч. 4 ст. 235 КЗпП України звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки у розмірі 3233грн.

У судовому засіданні ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач надав заперечення на позовну заяву, в яких просить в задоволенні позову відмовити.

Доводи своїх заперечень обґрунтовує тим, що 30.08.2013 року в останній день роботи позивача з ним проведено повний розрахунок та особисто директором коледжу запропоновано отримати у відділі кадрів трудову книжку. Трудову книжку ОСОБА_1, незважаючи на пропозицію її отримати, навмисне не отримав 30.08.2013 року та більше за нею не звертався.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 вимоги заперечень підтримала у повному обсязі. Також зазначила, що неотримання ОСОБА_1 трудової книжки є провокативною дією, позивач неодноразово після звільнення з'являвся до коледжу, однак жодного разу не зайшов до відділу кадрів, щоб отримати трудову книжку. Посилається також на те, що вина установи у невидачі позивачеві у день звільнення трудової книжки відсутня, а тому відсутні і підстави для застосування положень ч. 4 ст. 235 КЗпП України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що з 22.10.2012 року ОСОБА_1 працював у Харківському машинобудівному коледжі на посаді лаборанта.

Наказом від 23.08.2013 року ОСОБА_1 звільнено з посади лаборанта з 30.08.2013 року. Цього ж дня (30.08.2013 року) його ознайомлено з зазначеним наказом, про що свідчить його особистий підпис на заяві.

Однак, до теперішнього часу трудова книжка позивачеві не видана.

Відповідно до ст. 48 КЗпП України основним документом про трудову діяльність працівника є його трудова книжка, а статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Згідно з п.п. 2.4, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 1994 року № 131, записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до п. 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що ст. 47 КЗпП України покладає обов'язок з видачі колишньому працівникові трудової книжки на роботодавця.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України в разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Як вбачається з витягу з Журналу реєстрації співробітників коледжу та не заперечується позивачем, у день звільнення (30.08.2013 року) він був присутній на роботі.

З пояснень позивача у судовому засіданні також встановлено, що 30.08.2013 року працівник відділу кадрів ознайомила його з наказом про звільнення, про що ним вчинено відповідний запис на наказі, щодо видачі трудової книжки зазначила, що необхідно зачекати її заповнення. Переживаючи через обставини звільнення з посади, позивач відчув погіршення здоров'я та змушений був звернутися за медичною допомогою, що підтверджується копією відповідного листка непрацездатності, виданого 30.08.2013 року.

З 30.08.2013 року по 28.09.2013 року позивач продовжував хворіти, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому відповідачем до матеріалів справи не додано доказів звернення до позивача з пропозицією отримати трудову книжку.

Посилання представника відповідача на те, що під час співбесіди 30.08.2013 року з директором коледжу запропоновано ОСОБА_1 отримати трудову книжку, що підтверджується відповідним протоколом, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідач не був позбавлений можливості вручити позивачеві трудову книжку під час співбесіди.

Також, як вбачається з матеріалів справи, позивач був присутній на засіданні профспілкового комітету первинної профспілкової організації Харківського машинобудівного коледжу, яке відбулось 17.09.2013 року, і відповідач не намагався вручити позивачеві трудову книжку.

Крім того, з пояснень представника відповідача ОСОБА_2 встановлено, що на даний час трудова книжка ОСОБА_1 передана коледжем до правоохоронних органів разом з заявою про підробку трудової книжки.

Враховуючи те, що відповідач у день звільнення ОСОБА_1 не видав йому трудову книжку, не зробив цього навіть після його звернення до суду, не намагався вручити йому трудову книжку під час судових засідань, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з Харківського машинобудівного коледжу на користь позивача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

У відповідності до п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (далі Порядок № 100), зазначений Порядок застосовується у випадку вимушеного прогулу.

З урахуванням аналізу положень п. 2 Порядку № 100, суд зазначає, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Враховуючи, що позивача звільнено 30.08.2013 року, при розрахунку середнього заробітку повинна бути врахована сума отриманого ним доходу за червень-липень 2013 року.

При цьому, у відповідності до п. 3 Порядку № 100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 заробітна плата за червень 2013 року склала 1662,35грн., за липень 2013 року 1182,00грн. За вказаний період позивачем відпрацьовано 41день. Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 склала 69,37грн. ((1662,35грн. + 1182,00грн.)/41день).

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 21.08.2012 р. №9050/0/14-12/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2013 рік» норма тривалості робочого часу за період з 28.09.2013 року (тимчасова непрацездатність позивача за період з 30.08.2013 року по 27.09.2013 року згідно пояснень представника відповідача оплачена у встановленому законом порядку) по 24.12.2013 року (дата постановлення рішення) склала 62дні.

Таким чином, за час вимушеного прогулу середній заробіток складає 4300,94грн. (69,37грн.*362дні).

У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи викладене, середній заробіток підлягає стягненню в межах заявленої позивачем суми у розмірі 3233грн.

У відповідності до розяснень, викладених у абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначена судом без утримання прибуткового податку та інших обовязкових платежів, оскільки справляння й сплата прибуткового податку, інших обовязкових платежів з громадян, є обовязком роботодавця та працівника.

У відповідності до ч. 5 ст. 235 КЗпП України рішення суду в частині стягнення середнього заробітку в межах виплат за один місяць підлягає негайному виконанню.

Щодо розподілу судових витрат, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного позову, сума судового збору у розмірі 229,40грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 217, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Харківського машинобудівного коледжу, м. Харків, вул. Плеханівська, 79, на користь ОСОБА_1, АДРЕСА_1, середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 3233 (три тисячі двісті тридцять три) грн.

Стягнути з Харківського машинобудівного коледжу на користь держави (одержувач: УДК у Комінтернівському районі м. Харкова, код ЄДРПОУ суду 02894042, банк одержувача: ГУДКУ в Харківській області, МФО 851011, р/р 31218206700005, код класифікації доходів бюджету: 22030001, код отримувача коштів (код за ЄДРПОУ) 24134589) судовий збір у розмірі 229,40грн.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку в межах виплат за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Комінтернівський районний суд м. Харкова протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя

ОСОБА_3