Рішення № 36456500, 21.10.2013, Монастириський районний суд Тернопільської області

Справа № 603/649/13-ц

Провадження №2/603/201/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2013 р. м.Монастириська

Монастириський районний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Галіяна І. М.

при секретарі Пшеничняк В.Й.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Монастириська цивільну справу

за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»

до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог орган опіки та піклування Монастириської районної державної адміністрації

про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлення початкової ціни реалізації предмета іпотеки та виселення

та за зустрічним позовом ОСОБА_1

до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2

про визнання договору іпотеки недійсним

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» із врахуванням уточнень звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 третя особа на сторона відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Монастириської районної державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлення початкової вартості предмета іпотеки та виселення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.06.2008р. року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №06/08/89МБ-01, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 20000 дол. США з кінцевим терміном повернення 17.06.2013р., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач ОСОБА_2 зобовязань за договором кредиту не виконав, у звязку з чим у останнього виникла заборгованість у сумі 55043,74 дол.США. Позивач зазначає, що в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором позивач 03.07.2008р. уклав з відповідачем ОСОБА_1 договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_1 надав в іпотеку будинок, який належить йому на праві власності, загальною площею 67 кв.м., який розташований за адресою: Тернопільська область, Монастириський р-н, с.Ковалівка, вул. Зарічна, 346. Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобовязання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач зазначає, що як Іпотекодержатель, не надавав своєї згоди на реєстрацію осіб за адресою предмета іпотеки, тому вважає, що реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та ст. 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватися на підставі рішення суду. Позивач, посилаючись на ЗУ «Про іпотеку», ст. 109 ЖК України та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд звернути стягнення на будинок загальною площею 67,00 кв.м., який розташований за адресою: Тернопільська область, Монастириський р-н, с.Ковалівка, вул. Зарічна, 346 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, всановити початкову ціну реалізації предмета іпотеки та виселити відповідачів, які зареєстровані та /або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: Тернопільська область, Монастириський р-н, с.Ковалівка, вул. Зарічна, 346 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України.

Відповідач ОСОБА_1 подав суду зустрічний позов, який ухвалою суду від 03.09.2013р. обєднано в одне провадження з первісним позовом, до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору іпотеки №559 від 03.07.2008р. недійсним.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що відповідно до ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх заміняють не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобовязуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобовязання. Позивач за зустрічним позовом посилається на ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» відповідно до якої недопустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень, для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. ОСОБА_1 зазначає, що визначальним є наявність прав користування у неповнолітніх дітей на момент укладення договору іпотеки жилим приміщенням, що є предметом вказаного договору. Позивач ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним договір іпотеки №559 від 03.07.2008р., укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк».

Представник позивача за первісним позовом ПАТ КБ «Приватбанк» у судовому засіданні позовні вимоги підтримував, проти зустрічного позову заперечував з мотивів викладених у запереченнях від 16.09.2013р.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2, який також є представником інших відповідачів у судовому засіданні проти позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» заперечував з підстав, викладених у запереченнях від 02.09.2013р., наявних в матеріалах справи, зустрічний позов підтримував, просив суд його задовольнити.

Представник органу опіки та піклування Монастириської районної державної адміністрації у судовому засіданні проти позову банку заперечив, щодо зустрічного позову ОСОБА_1 вважав його обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісної та зустрічної позовної заяви з таких підстав.

27.06.2008р. між закритим акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (рішення загальних зборів від 30.04.2009р.), та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 06/08/89МБ-01, відповідно до умов п.1.2. якого сума кредиту становить 20000 доларів США. За умовами п. 1.3. термін повернення кредиту, відсотків та винагороди не пізніше 17.06.2013р.

03.07.2008р. в забезпечення виконання умов кредитного договору від 27.06.2008р. №06/08/89МБ-01 між закритим акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (рішення загальних зборів від 30.04.2009р.), (Іпотекодержатель) та відповідачем ОСОБА_1 (Іпотекодавець) укладено договір іпотеки №559. Предметом даного договору є надання іпотекодавцем в іпотеку цегляного житлового будинку з надвірними будівлями, загальною площею 67,0 кв.м., який належить йому на підставі свідоцтва про право власності, виданого Ковалівською сільською радою 22.05.2008р., в силу чого Іпотекодержатель має право в разі невиконання Позичальником зобовязань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку Предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до п.п. 14, 31 договору іпотеки предмет іпотеки належить Іпотекодавцю та його дружині ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності. Дружина Іпотекодавця надає згоду на укладення цього договору, що підтверджується її письмовою заявою від 03.07.2008р. №559 Термін дії договору до повного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором від 27.06.2008р. №06/08/89МБ-01 та всім додатковим угодам до нього.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» в редакції, що діяла на момент укладення договору іпотеки, держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 29 ЦК України та ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства», в редакції, що діяла на момент укладення договору іпотеки, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Україна, підписавши 21.02.1990 р. і ратифікувавши 27.02.1991 р. Конвенцію ООН про права дитини від 20.11.1989 р., що стала частиною національного законодавства (ст. 9 ч. 1 Конституції України, ст.ст. 14-16, ст. 19 ч. 1 Закону України «Про міжнародні договори України»), взяла на себе зобов'язання: поважати і забезпечувати всі права, передбачені Конвенцією, за кожною дитиною без будь-якої дискримінації незалежно від будь-яких обставин (ст. 2 ч. 1 Конвенції); в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергову увагу приділяти якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживати всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ст. 3 ч.ч. 1, 2); визнала право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини (ст. 27 ч. 1).

Як слідує із матеріалів справи, будучи власником будинку, ОСОБА_1 вправі був розпорядитися ним на свій розсуд, зокрема, передати в іпотеку. При цьому, за приписами ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, повинна додержуватися моральних засад суспільства, зловживання правом не допускається (ст. 13 ч.ч. 2, 3, 4).

Як вбачається з довідки № 702 від 28.08.2013р. та довідки від 18.10.2013 року № 90/2.09 виданої сільським головою Ковалівської сільської ради ОСОБА_6 станом на липень 2008 року у житловому будинку по вул. Зарічна, який на праві власності належить ОСОБА_1 були зареєстровані: голова двору ОСОБА_1, 1934р.р., дружина ОСОБА_3, 1933р.н., син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, невістка ОСОБА_7, 1973р.н., внучка ОСОБА_8, 1991р.н., внук ОСОБА_5, 1993р.н.

Право власності ОСОБА_1 на житловий будинок № 346 по вул. Зарічній в с.Ковалівка Монастириського району Тернопільської області зареєстровано 22.05.2008 р. (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 22.05.2008р.).

Тобто, як убачається із матеріалів справи на момент укладення договору іпотеки у житловому будинку по вул. Зарічна проживало двоє неповнолітніх дітей, це внуки власника ОСОБА_8, 1991р.н. та ОСОБА_5, 1993р.н.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази щодо подання нотаріусу представником ЗАТ «Приватбанк», до посвідчення договору іпотеки, відомостей (довідки) щодо реєстрації та/або проживання у будинку Іпотекодавця та членів його сім'ї.

Також, як встановлено у судовому засіданні жодних звернень до органу опіки та піклування Монастириської районної державної адміністрації щодо погодження питання про укладення договору іпотеки від 03.07.2008р. № 559 ні від ЗАТ «Приватбанк» ні від ОСОБА_1 ні від приватного нотаріуса ОСОБА_9 не надходило.

Згідно із Законом України «Про нотаріат», нотаріус зобов'язаний сприяти громадянам у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду (ст. 5); нотаріуси вправі витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій (ст. 46 ч. 1). Цим положенням Закону відповідають норми п.п. 8, 20, 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України від 03.03.2004 р. № 20/5 (реєстрація в Мінюсті від 03.03.2004 р. за № 283/8882) (далі - Інструкція).

Правилами опіки та піклування, затвердженими спільним наказом Держкомсім'ї України, МОЗ України, Міносвіти України та Мінпраці України від 26.05.1999 р. № 34/166/131/88 (реєстрація в Мінюсті від 17 06.1999 р. за № 387/3680) (далі - Правила), установлено, що органи опіки та піклування вирішують питання щодо збереження за неповнолітніми житла (п. 6.1.) і приймають рішення, зазначені в п. 6.1 цих Правил, протягом місяця з дня, коли їм стало відомо або мало бути відомо про потребу прийняття такого рішення (надходження заяв, повідомлень тощо) (п. 6.5.). За змістом Розділу 6 Правил, органи опіки та піклування вирішують питання щодо збереження за неповнолітніми житла незалежно чи встановлювалися над ними опіка або піклування. Відповідно до вимог ст. 56 ЦК України, п. 1.3. Правил, органом опіки та піклування, до компетенції якого належить вирішення питання щодо збереження житла за дітьми ОСОБА_8 і ОСОБА_3А, є орган опіки та піклування Монастириської районної державної адміністрації.

Право сервітуту є речовим правом на чуже майно і підлягає захисту, в т.ч., і від власника (ст. 395 ч. 1 п. 2, ст. 396 ЦК України), тому перевірка факту наявності такого на час укладення договору була необхідною. Оскільки право користування житлом належало неповнолітнім дітям (ОСОБА_8, 1991р.н., ОСОБА_5, 1993р.н.), в силу вищенаведених вимог законодавства щодо забезпечення і охорони житлових прав дітей необхідною була і перевірка наявності згоди органу опіки та піклування на передачу житлового будинку в іпотеку, право користування яким мають діти.

Визначальним є саме факт наявності у дітей права користування житлом, оскільки ж цей факт установлений, відповідному праву кореспондують обов'язок усіх поважати це право, можливість захисту права та, власне, право на такий захист (ст.ст. 11-16 ЦК України).

Згідно із ст. 8 ЦК України, ч.ч. 8, 9 ст. 8 ЦПК України якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону); у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок був переданий в іпотеку не одним із батьків ОСОБА_8, 1991р.н. та ОСОБА_5, 1993р.н. або особою, яка їх замінює, а їх дідом. Однак на думку суду, зазначене не звільняє від обов'язку отримати згоду органу опіки та піклування на передачу будинку в іпотеку, наслідком чого могло бути позбавлення дітей права користування житлом.

При укладенні договору іпотеки, Іпотекодавець вчиняв дії, які впливали на права його онуків, членів його сім'ї у розумінні Житлового кодексу України, а також у розумінні родини і в цьому сенсі обсяг його обов'язків не міг бути меншим ніж обсяг обов'язків батьків при вчинені аналогічного правочину.

Згідно із ч.ч. 1, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, правочин щодо передачі житлового будинку в іпотеку будинку не відповідає вимогам ст. 203 ч.ч. 1, 6 ЦК України як такий, що суперечить указаним вище нормам ЦК України, актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства і через недотримання вимог законодавства щодо перевірки наявності сервітутних прав на будинок та одержання згоди органу опіки та піклування на передачу будинку в іпотеку порушує житлові права дітей, а отже договір іпотеки від 03.07.2008 р. № 559 є недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

У судовому засіданні представник ПАТ КБ «Приватбанк» повідомив, що при укладенні договору іпотеки від Іпотекодавця вимагалися лише документи, щодо власності предмета іпотеки й дозвіл співвласника на його підписання, між тим, документів про реєстрацію у житловому будинку членів сім'ї власника та згоди органу опіки та піклування на передачу житлового будинку в іпотеку не вимагалося.

Зазначене також підтвердив й ОСОБА_2 який є довірителем ОСОБА_1, а саме те, що банку були надані усі необхідні дані, що вимагалися представниками банку й жодних замовчувань щодо реєстрації неповнолітніх дітей у будинку, що передавався в іпотеку, із їхньої сторони не було.

Отже суд вважає, що витребування та перевірка представниками банку при укладенні договору іпотеки лише правовстановлюючих документів на можливий предмет іпотеки, без витребування даних про реєстрацію інших осіб у цьому майні, свідчить про неякісне ведення договірної роботи й як наслідок, допущення порушень закону при укладенні договору іпотеки.

До такого висновку суд дійшов зважаючи на те, що ніщо не звільняло представників банку, у тому числі й нотаріуса, від обов'язку перевірити відповідність угоди вимогам закону, перевірити дійсні наміри сторін та те, чи не будуть угодою порушені права інших осіб, у даному випадку права дітей.

За таких обставин, суд уважає, що Іпотекодавець у порівнянні із банком перебував у нерівному становищі, оскільки з точки зору економічних умов, рівня юридичної обізнаності він підписав договір, на тих умовах, які були запропоновані саме банком, й жодних особливих форм (погодження органом опіки та піклування) укладення договору йому ні банком, ні нотаріусом розяснено не було.

З огляду на зазначене суд приходить до переконання, що допущене порушення закону при укладенні договору іпотеки сталося внаслідок неналежного виконання працівниками банку своїх обовязків, оскільки банк питання щодо необхідності погодження договору органом опіки і піклування не ініціював, а Іпотекодавець жодним чином не мав наміру замовчувати інформації щодо зареєстрованих осіб.

З огляду на зазначене та з урахуванням того, що договір іпотеки від 03.07.2008р. №559 не створює юридичних наслідків, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до відповідачів задоволенню не підлягають.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 у зустрічній позовній заяві просив суд визнати недійсним договір іпотеки №559 від 03.07.2008р., укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк».

Відповідач за зустрічним позовом ПАТ КБ «Приватбанк» надав суду заяву про застосування строку позовної давності до зустрічної позовної вимоги про визнання договору недійсним.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Зустрічна позовна заява подана до суду 03.09.2013р.

Позивач просить суд визнати недійсним договір іпотеки від 03.07.2008р.

Отже, при зверненні до суду з даною позовною вимогою позивачем ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності 3 роки, встановлений ст. 257 ЦК України.

Враховуючи викладене, позовна вимога позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 60, 79, 88, 224-226, Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 203, 215, 216, 256, 257, 267 Цивільного кодексу України суд,

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа на сторона відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Монастириської районної державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлення початкової ціни реалізації предмета іпотеки та виселення відмовити.

2. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору іпотеки №559 від 03.07.2008р. недійсним відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Тернопільської області через Монастириський районний суд Тернопільської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя

ОСОБА_10