Ухвала суду № 36455381, 24.12.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №582/275/13 Головуючий у суді у 1 інстанції - Яковіенко Н.М.Номер провадження 22-ц/788/2774/13 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 44

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2013 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А., Собини О. І.,

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4

на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 21 листопада 2013 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та

за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя та поділ нерухомого майна подружжя, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 21 листопада 2013 року відмовлено у задоволенні первісного позову ОСОБА_3, а також відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4.

Зазначене рішення суду сторони оскаржили в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні його позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення, яким визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд безпідставно не врахував, що відповідачка хоча і зареєстрована у спірному житловому будинку, але фактично з 18 липня 2011 року в ньому не проживає, так як разом з дітьми добровільно перейшла жити до своєї матері ОСОБА_5, витрат на утримання будинку не несе, спільного господарства сторони не ведуть, однак знятись з реєстраційного обліку вона не бажає. Крім того, відповідачка перебуває у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_6, якого зареєструвала у будинку своєї матері. На думку позивача, все це свідчить про те, що відповідачка втратила інтерес до його житла.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні її зустрічних позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення, яким визнати житловий будинок по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та поділити його в ідеальних частках без реального поділу, визнавши за кожною із сторін право власності на 1/2 частину зазначеного будинку і залишити його у спільній частковій власності.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі дітей сторін у якості третіх осіб, чим порушив їх законні права та інтереси. Також суд не врахував обставини того, що фактично збудований нею та її колишнім чоловіком під час перебування їх у шлюбі спірний житловий будинок у господарстві ОСОБА_7, який на той час був власником того жилого будинку, є спільною сумісною власністю сторін, враховуючи, що збільшилась його загальна площа у порівнянні із загальною площею старого будинку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3 і його представника ОСОБА_8 про задоволення їх апеляційної скарги, пояснення відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_9 про задоволення саме їх апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно відхилити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 14 липня 1990 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.40, 41, 42).

Згідно інформації, наданої виконавчим комітетом Вільшанської сільської ради Недригайлівського району Сумської області від 24 квітня 2013 року № 359, відповідно до особового рахунку № 172 розділу І «Список членів господарства» погосподарської книги № 5 Вільшанської сільської ради за 1991-1995 роки, за адресою: АДРЕСА_1, де головою сім'ї являвся ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, з 09 квітня 1992 року в домогосподарстві окрім онука ОСОБА_3 зареєстрована також ОСОБА_4, як онука, разом з сином ОСОБА_10, а згідно паспортних даних з 28 березня 1996 року по даний час вона значиться зареєстрованою за вказаною адресою (а.с.37-38, 44, 45, 103).

За договором дарування від 07 лютого 1995 року ОСОБА_7, як власник жилого будинку разом з господарськими будівлями на підставі свідоцтва про право особистої власності, виданого Вільшанською сільською радою 12 травня 1994 року, подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар житловий будинок з господарчими будовами АДРЕСА_1, що складається з одного одноповерхового дерев'яного жилого будинку, обкладеного цеглою, жилою площею 62,2 кв.м з господарчими будовами: сарай під №2, гараж під №3, літня кухня під №4, погріб під №5, огорожа під №6, право власності на який реєстровано у КП «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» 25 грудня 2012 року (а.с.3-4, 5), однак сам договір дарування зареєстровано в Недригайлівському госпрозрахунковому проектно-виробничому архітектурно-планувальному бюро за № 28 від 08 лютого 1995 року.

Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1, який складений 12 травня 1994 року на ім'я колишнього власника ОСОБА_7, на земельній ділянці за даною адресою були розташовані житловий будинок, 1925 року побудови з капітальним ремонтом 1969 року та прибудовою двох спалень у 1992 році, загальною площею 95,26 кв.м, жилою площею 62,2 кв.м, а також сарай, гараж, літня кухня, погріб, колодязь та вбиральня, які збудовані до 1990 року (а.с.51-54).

У технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, виготовленого станом на 30 листопада 2012 року на ім'я ОСОБА_3, зазначено, що житловий будинок має загальну площу 101,2 кв.м, у тому числі жила площа 66,9 кв.м, площа приміщень, не включена в загальну - 16 кв.м. Також на земельній ділянці за цією ж адресою розташовані літня кухня, гараж, навіс, сарай, погріб, вбиральня, колодязь і огорожа, з яких тільки сарай, що значиться під літерою «Г», побудований у 1996 році, та вбиральня під літерою «У», побудована у 2010 році, а інші приміщення побудовані до 1987 року (а.с.55-58). Також жилий будинок складається з чотирьох житлових кімнат, кухні, коридора, веранди і топкової, про що йдеться в цьому технічному паспорті.

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 20 вересня 2011 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірваний (а.с.43).

З 18 липня 2011 року ОСОБА_4 не проживає за адресою її реєстрації, про що зазначено у довідці виконавчого комітету Вільшанської сільської ради (а.с.9, 44).

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 має право користуватися спірним жилим будинком навіть після припинення сімейних відносин з позивачем ОСОБА_3 Також суд вказав, що позивач не довів належними та допустимими засобами доказування обставин того, що відповідач добровільно покинула жилий будинок і не проживає у ньому більше року без поважних причин.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання спірного жилого будинку спільною сумісною власністю подружжя та про його поділ в рівних частках, суд першої інстанції послався на недоведеність заявлених позовних вимог.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено ч.4 ст.156 ЖК України, до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Виходячи з вимог ч.ч.1,2 ст.405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтею 57 СК України передбачено правові підстави визначення майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Зокрема, згідно з п.2 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Право власності подружжя на майно регулюється ст.16 Закону України «Про власність», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, де зазначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.

Про аналогічне йдеться і в ст.60 СК України.

Крім того, ст.17 Закону України «Про власність» стосовно права спільної власності громадян, передбачено, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Положеннями ч.1 ст.62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналіз наведених норм матеріального права, а також з урахуванням встановлених обставин справи, дає підстави стверджувати, що припинення між відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 сімейних відносин з власником спірного будинку позивачем ОСОБА_3 не позбавило її права користуватися тим жилим приміщенням.

Обставини відсутності ОСОБА_4 за місцем реєстрації і проживання з 18 липня 2011 року саме з поважних причин, а також факт розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не можуть свідчити про те, що відповідач втратила право користування жилим будинком, оскільки місцевим судом правильно встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 чинив перешкоди у користуванні ОСОБА_4 спірним житлом, так як замінив двері та замок на вхідних дверях в будинок, а ключів відповідачці не надав, не дає колишній дружині можливості користуватись її речами, що залишились в будинку, внаслідок чого вона у 2011 та 2012 роках змушена була звертатись до правоохоронних органів за допомогою, що вбачається з відповідної довідки органів міліції (а.с.102), також вказаних обставин не заперечує і позивач ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що колишня дружина без поважних причин не проживає у спірному жилому будинку і втратила до нього інтерес висновків місцевого суду не спростовують.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_3 на те, що відповідачка перебуває у фактичних шлюбних відносинах з іншим чоловіком висновків суду стосовно відмови у задоволенні його позову також не спростовують, а є лише припущеннями.

Крім того, як вбачається з пояснень допитаної в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_5, матері відповідачки, вона не бажає реєструвати у належному їй будинку свою дочку та онуку.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності зустрічних позовних вимог, виходячи з наявних в матеріалах справи даних про те, що всі поліпшення спірного житлового будинку і добудови до нього, а також зведення більшості господарських будівель і споруд відбулось, коли його власником був ОСОБА_7, дід позивача ОСОБА_3, тому, враховуючи, що позивачем за зустрічним позовом не доведено, що вказані прибудови і зведення інших приміщень здійснювались для створення саме спільної власності за згодою колишнього власника ОСОБА_7, можна дійти висновку, що зазначене спірне майно не може бути визначено об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3, звертаючи увагу і на те, що на час здійснення таких поліпшень ОСОБА_3 ще не був власником спірного майна.

Що стосується зведення сараю і вбиральні після того, як власником спірного житлового будинку став позивач за первісним позовом ОСОБА_3, то як вірно дійшов до висновку суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, ОСОБА_4 не довела, що вказані зведення свідчать про істотне збільшення вартості того майна внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, що б відповідно до вимог ст.62 СК України можна було стверджувати про виникнення права спільної сумісної власності на те майно.

Посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на те, що внаслідок спільної праці та грошових коштів її і колишнього чоловіка вони фактично побудували новий будинок на місці розташування будинку ОСОБА_7, діда відповідача за зустрічним позовом, не свідчить про помилковість рішення суду в частині відмови у задоволенні її зустрічного позову, так як вказані посилання не доведені належними і допустимими доказами.

До того ж, з матеріалів справи вбачається і встановлено судом, що сторони по справі лише допомагали власнику на той період спірного жилого будинку ОСОБА_7 робити прибудову до будинку та брали участь у будівництві деяких підсобних будівель, хоча не доведено, що власник будинку давав згоду на створення спільної власності.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі дітей сторін, чим порушив їх законні права та інтереси, не заслуговують на увагу колегії суддів з точки зору задоволення її апеляційної скарги, оскільки обставини щодо цього не свідчать про помилковість висновків суду стосовно відмови у задоволенні позовних вимог.

Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують і не містять посилань на такі порушення, що б могли бути підставою для зміни чи скасування законного і обґрунтованого рішення суду.

З урахуванням вищезазначеного, апеляційні скарги на рішення суду підлягають відхиленню.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити, а рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 21 листопада 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -