Ухвала суду № 364528, 10.01.2007, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

09 січня 2007 року

Справа № 2-19/8-2006А

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Голика В.С.,

суддів Градової О.Г.,

Фенько Т.П.,

секретар судового засідання Долгова М.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Мокрушин В.І.) від 07.09.2006 у справі № 2-19/8-2006А

за позовом Виробничо-комерційної фірми "СК-Ойл" (вул. Кірова, 1/211,Сімферополь,95053)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,95053)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

За результатами перевірки виробничо-комерційної фірми „СК-Ойл” з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податку на додану вартість по взаємовідносинах з фірмою „Ойлсервісплюс” за період з 01.10.2002 до 30.09.2004 (акт перевірки №48/26-2-30494708 від 02.03.2005), податковим органом прийнято повідомлення-рішення №0000442602/0 від 05.03.2005 про донарахування платнику податків податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 98655,00 грн., у тому числі 6577,00 грн. - основний платіж та 32885,00 грн. –штрафні санкції.

Відповідно до результатів перевірки на думку податкового органу позивачем порушені вимоги п. п. 7.2.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, оскільки до податкового кредиту січня, серпня, вересня, жовтня, листопада, грудня 2003 року, січня, лютого, березня 2004 року позивачем віднесено податок на додану вартість на загальну суму 65770,00 грн, на підставі податкових накладних, виданих фірмою „Ойлсервісплюс”.

Податковий орган вважає, що позивач не має права на податковий кредит по взаємовідносинах з фірмою „Ойлсервісплюс”, оскільки рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 23.09.2004 визнані недійсними статутні документи фірми „Ойлсервісплюс”, а саме статут з моменту реєстрації (12.05.2000); свідоцтво платника податку на додану вартість з моменту видачі (29.05.2000).

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.09.2006 у справі №2-19/8-2006А (суддя Мокрушин В.І.) позов задоволено, вищеназване рішення податкового органу визнане недійсним.

При прийнятті постанови суд першої інстанції не знайшов порушень позивачем вимог Закону України „Про податок на додану вартість”, та виходив із того, що господарські угоди, укладені між позивачем та фірмою „Ойлсервісплюс” не визнані недійсними, окрім того, акт про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість фірми „Ойлсервісплюс” складено податковим органом лише 04.11.2004 року.

Відповідач оскаржує постанову суду першої інстанції у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також у зв’язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

Так, податковий орган посилається на рішення місцевого суду Центрального району м. Сімферополя від 23.09.2004 яке набрало законної сили та відповідно до якого фірма „Ойлсервісплюс” не є платником податку на додану вартість з 29.05.2000, у зв’язку з чим податкові накладні фірми „Ойлсервісплюс” є недійсними та сумі податку на додану вартість за даними накладними не підлягають включенню до складу податкового кредиту позивача.

Доводи відповідача також мотивовані іншими обставинами, викладеними у апеляційній скарзі, не маючими значення для розгляду справи.

Судова колегія розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу вважає такою, що не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, до нараховуючи позивачу податкове зобов’язання по податку на додану вартість, податковий орган виходив з того, що позивач не мав права на податковий кредит по взаємовідносинах з фірмою „Ойлсервісплюс” пославшись на рішення місцевого суду Центрального району м. Сімферополя від 23.09.2004.

Проте, дані доводи відповідача, на думку судової колегії, є безпідставними.

В підпунктах 7.2.1; 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями на час прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення) вказано, що платник податків зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити певний перелік реквізитів. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Ніяких зауважень щодо оформлення податкових накладних у відповідача при здійснені перевірки не було.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями на час прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення) передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 №168-97 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 №168-97 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Таким чином, як випливає з приписів даної правової норми, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому для вказаного віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Законом України "Про податок на додану вартість" не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету.

Статтею 7 зазначеного Закону передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну, а у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту вважається вантажна митна декларація, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, про те, що позивачем здійснені операції з особою, яка відповідно до статті 9 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 №168-97 на момент укладання угод була платником податку на додану вартість і тому мала право на складання податкових накладних.

За таких обставин, судова колегія не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 07.09.2006 у справі № 2-19/8-2006А залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її оголошення, може бути оскаржена протягом одного місяця безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя В.С. Голик

Судді О.Г. Градова

Т.П. Фенько