Рішення № 36435483, 03.12.2013, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/10211/13-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

03 грудня 2013 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді - Прінь І. П.

при секретарі - Бевз О. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013р. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом, посилаючись на те, що 19.02.2008 року між ними та відповідачем ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до якого позичальник отримав кредит у сумі 5319,09 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення кредиту 09.02.2010 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ( «Розстрочка» «Стандарт») складає між ним та Банком договір. Відповідач умови договору належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 26.07.2013р. має заборгованість у сумі 38426,89 грн., яка складається з заборгованості по кредиту- 4221,83грн., заборгованості по процентами за користування кредитом - 454,10грн., заборгованості по комісії за користування кредитом - 1446,87 грн., пені - 29998,05грн., штрафів - 500,00 грн. (фіксована частина), 1806,04 грн. (процентна складова). Позивач, посилаючись на ст.ст. 526,527,530 ЦК України просить стягнути вказану заборгованість з відповідача, а також стягнути судові витрати.

Представник позивача Бучакчийський С.В. в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, а в разі неявки відповідача не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений через засоби масової інформації («Запорізька правда» №133 від 16.11.2013р.). Причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позову не надав.

Суд, на підставі ст.169 ЦПК України, за згодою позивача, розглядає справу за відсутністю відповідача в заочному порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

19.02.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір споживчого кредиту. У заяві позичальника №ZP1RRС05560004 від 19.02.2008р. останній надав свою згоду на те, що ця Заява разом з запропонованими ПриватБанком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ( «Розстрочка» «Стандарт») складає між ним та банком кредитний договір .

З заяви позичальника (а.с.6) вбачається, що він отримав в Приватбанку кредитні кошти у сумі 5319,09грн. на придбання товару. Кредит був наданий на строк до 19.02.2010 року. За умовами договору позичальник зобов'язався сплачувати банку проценти за користування кредитними коштами у розмірі 1,0% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісяця у період з 15 по 20 число вносити щомісячний платіж у сумі 335,91 грн.

За умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (а.с.7-9), а саме п.5.1 і п.5.3 передбачено право банку нараховувати пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки платежу, та обов'язок позичальника при порушенні ним строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. та 5% від суми заборгованості.

Пунктом 5.5 Умов сторони встановили термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів тривалістю 5 років.

Можливість зміни тривалості позовної давності у бік її збільшення встановлена ст. 259 ЦК України.

Таким чином судом встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір споживчого кредитування.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В порушення вимог ст. 526 ЦК України відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим, заборгованість станом на 26.07.2013р. становить 38426,89 грн., яка складається з заборгованості по кредиту- 4221,83грн., заборгованості по процентами за користування кредитом - 454,10грн., заборгованості по комісії за користування кредитом - 1446,87 грн., пені - 29998,05грн., штрафів - 500,00 грн. (фіксована частина), 1806,04 грн. (процентна складова).

Зважаючи на встановлені у судовому засіданні обставини суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПриватБанку в частині стягнення заборгованості по кредиту- 4221,83грн., заборгованості по процентами за користування кредитом - 454,10грн., заборгованості по комісії за користування кредитом - 1446,87 грн., штрафів - 500,00 грн. і 1806,04 грн. підлягають задоволенню.

Що стосується стягнення пені, то суд приходить до наступного.

Згідно з ч.3 ст.509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Загальна заборгованість за тілом кредиту, за процентами, за комісією становить 6122,80 грн. Нарахована позивачем сума пені в розмірі 29998,05 грн. не є співмірною із розміром прямих збитків позивача за цим договором. Позивачем не надано суду жодних доказів які б свідчили про негативні наслідки для позивача через прострочення виконання зобов'язання позичальником.

Такий висновок суду узгоджується з рішенням Конституційного суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 року в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Статтею 22 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що рішення Конституційного Суду України підлягають безумовному виконанню всіма державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування, установами, організаціями, підприємствами, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та громадянами.

За приписами статті 23 Закону України «Про Конституційний Суд України» невиконання рішення Конституційного Суду України тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Тому при вирішені цієї справи суд врахував правові позиції, викладені в рішенні Конституційного суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року.

Зі змісту цього рішення вбачається, що правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення Кодексу про зобов'язання та договір, так і приписи частини другої статті 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів.

В розділі 3.2. рішення Конституційного суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року зазначено: «Положеннями частин першої, другої статті 18 Закону про захист прав споживачів встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. В частинах третій , четвертій статті 18 Закону про захист прав споживачів наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Конституційний Суд України виходить з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених "Керівних принципах для захисту інтересів споживачів" визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема частини третьої статті 551 Кодексу, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання)».

В останньому абзаці мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року вказано: «Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності».

З огляду на вищевикладене, суд, з урахуванням принципу співмірності, розумності та справедливості, вважає за можливе зменшити розмір пені до 10000,00 грн.

Таким чином загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача становить 18428,84 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно також стягнути документально підтверджені судові витрати на оплату судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 184,29 грн. ( а.с.1).

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( податковий номер платника податків НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №ZP1RRС05560004 від 19.02.2008р. у сумі 18428,84 грн. (вісімнадцять тисяч чотириста двадцять вісім тисяч вісімдесят чотири копійки) та понесені позивачем судові витрати у сумі 184,29 грн. (сто вісімдесят чотири гривні двадцять дев'ять копійок).

Згідно зі ст. 228 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його отримання.

Суддя: І. П. Прінь