Постанова № 36418119, 18.12.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 р.Справа № 2а-3053/12/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Сівєлькіної С.Є.,

представника позивача Бабчука С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги Приватного підприємства «Херсонський завод пластикових виробів» та Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів в Херсонській області (правонаступника Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби) на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Херсонський завод пластикових виробів» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів в Херсонській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

11 липня 2011 року Приватне підприємство «Херсонський завод пластикових виробів» звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби, у якому просило визнати неправомірним дії відповідача по визнанню недійсними податкового кредиту та податкових зобов'язань за актами перевірок від 18.05.2011 року №1624/23-2/35028611 та від 03.08.2011року №2808/23-2/35028611, зобов'язати податковий орган відновити у базі даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України» даних про податкові зобов'язання та податковий кредит, виключених на підставі актів №1624/23-2/35028611 та №2808/23-2/35028611.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що за результатами проведених відповідачем невиїзних позапланових перевірок позивача з питань підтвердження правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за періоди листопад, грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року були складені акти перевірок від 18.05.2011 року №1624/23-2/35028611 та від 03.08.2011 року №2808/23-2/35028611, в яких ДПІ робить висновки про те, що позивачем в листопаді, грудні 2010 року, січні, лютому 2011 року неправомірно сформований податковий кредит від ПП «Компанія Моноліт» та ПП «Биа Плюс» і податкові зобов'язання з податку на додану вартість на підставі реалізації ТМЦ на адресу ПАТ «Бериславський елеватор», ТОВ «Біо - Тест - Лабораторія», ТОВ «ТЕК «Ітера Україна», ДП «Ітера Трейд», ПАТ «Мукачівська автобаза», ПАТ «Мукачівська пересувна механізована колона №77», ТОВ «Барва», ТОВ «Корона Люкс», ТОВ «Трансофтгрупа», ТОВ «Старовинний замок», ВАТ «Херсонський хлібокомбінат», ТОВ «Українська сировина» ЛТД, ТОВ «Мікро», ТОВ «Партнер», ТОВ «Охоронне підприємство «Форт», ТОВ «Біо Тест Мед», ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПП «Биджиен». Позивач також зазначає, що ДПІ неправомірно внесла зміни до електронної бази даних податкової звітності позивача, а саме до бази даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», в якій були зменшені задекларовані позивачем показники податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за відповідні періоди. Позивач заперечує проти висновків ДПІ та зазначає, що всі проведені ним у вказаних періодах операції з придбання та реалізації товару підтверджені відповідними первинними бухгалтерськими документами. Наявність виписаних податкових накладних та перерахування коштів в рахунок оплати товару, на думку позивача, є вичерпними підставами для формування податкового кредиту та податкових зобов'язань із ПДВ. Позивач також зазначає, що дії ДПІ по зміні в електронній базі податкової звітності задекларованих позивачем показників податкового кредиту та податкових зобов'язань є безпідставними, оскільки висновки актів перевірок, є неправомірними.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 17 січня 2013 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби щодо визнання недійсними податкових зобов'язань ПП «Херсонський завод пластикових виробів» з податку на додану вартість, на підставі реалізації товарно-матеріальних цінностей на адресу: ПАТ «Бериславський елеватор», ТОВ «Біо - Тест - Лабораторія», ТОВ «ТЕК «Ітера Україна», ДП «Ітера Трейд», ПАТ «Мукачівська автобаза», ПАТ «Мукачівська пересувна механізована колона №77», ТОВ «Барва», ТОВ «Корона Люкс», ТОВ «Трансофтгрупа», ТОВ «Старовинний замок», ВАТ «Херсонський хлібокомбінат», ТОВ «Українська сировина» ЛТД, ТОВ «Мікро», ТОВ «Партнер», ТОВ «Охоронне підприємство «Форт», ТОВ «Біо Тест Мед», ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПП «Биджиен» за листопад - грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року. Зобов'язано Державну податкову інспекцію у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби відновити у базі даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» податкові зобов'язання ПП «Херсонський завод пластикових виробів» з податку на додану вартість, на підставі реалізації ТМЦ на адресу ПАТ «Бериславський елеватор», ТОВ «Біо - Тест - Лабораторія», ТОВ «ТЕК «Ітера Україна», ДП «Ітера Трейд», ПАТ «Мукачівська автобаза», ПАТ «Мукачівська пересувна механізована колона №77», ТОВ «Барва», ТОВ «Корона Люкс», ТОВ «Трансофтгрупа», ТОВ «Старовинний замок», ВАТ «Херсонський хлібокомбінат», ТОВ «Українська сировина» ЛТД, ТОВ «Мікро», ТОВ «Партнер», ТОВ «Охоронне підприємство «Форт», ТОВ «Біо Тест Мед», ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПП «Биджиен» за листопад - грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Приватне підприємство «Херсонський завод пластикових виробів» подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою задовольнити позов підприємства в повному обсязі.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити повністю у задоволенні позову ПП «Херсонський завод пластикових виробів».

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, пояснення представника позивача Бабчука С.Я., вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

Приватне підприємство «Херсонський завод пластикових виробів» зареєстроване юридичною особою виконкомом Херсонської міської ради 04.04.2007 року, перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Херсоні та зареєстроване платником податку на додану вартість.

ДПІ у м. Херсоні проведено виїзні позапланові перевірки позивача з питань підтвердження правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за періоди листопад, грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року були складені акти перевірок від 18.05.2011 року №1624/23-2/35028611 та від 03.08.2011 року №2808/23-2/35028611.

За спірним актом перевірки №1624/23-2/35028611 податковим органом перевірялась правомірність формування позивачем податкового кредиту та податкових зобов'язань по деклараціях з ПДВ за листопад, грудень 2010 року та січень 2011 року. За наслідками перевірки відповідач не визнав права відповідача на включення до складу податкового кредиту перевірених податкових періодів ПДВ, нарахованого по відносинам з ПП «Компанія Моноліт» та ПП «Биа Плюс» на загальну суму 478820,87грн. та виключив із складу податкових зобов'язань ПДВ з продажу товарів ПАТ «Бериславський елеватор», ТОВ «Біо Трест лабораторія», ТОВ «ТЕК «Ітера Україна», ДП «Ітера Трейд», ПАТ «Мукачівська автобаза», ПАТ «Мукачівска пересувна колона №77», ТОВ «Барва», ТОВ «Корона Люкс», ТОВ «Українська сировина» ЛТД, ТОВ «Мікро», ТОВ «Партнер», ТОВ «Охоронне підприємство «Форт», ТОВ «Біо Тест Мед», ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПП «Биджиен» на суму 478820,87 грн.

За актом перевірки №2808/23-2/35028611 відповідач не визнав право позивача на включення до податкового кредиту лютого 2011 року ПДВ по господарським відносинам з ПП «Біа Плюс» на загальну суму 409817,76 грн. та виключив із складу податкових зобов'язань позивача за лютий 2011 року ПДВ по операціях з ВАТ «Херсонський хлібокомбінат», ПП «Биджиен», ТОВ «Біо-Тест-Лабораторія», ТОВ «Мікро», ДП «Ітера Трейд», ОСОБА_2 на загальну суму 409817,76 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що висновки про безпідставне формування податкового кредиту позивача у 2010-2011 роках по відносинам з ПП «Компанія Моноліт» та ПП «Биа Плюс» відповідачем зроблено на підставі матеріалів зустрічних перевірок, які провели податкові органи за місцем реєстрації цих постачальників.

За даними відповідача ПП «Компанія Моноліт» та ПП «Биа Плюс» у публічній звітності не декларують наявність власних основних фондів, трудових ресурсів, виробничих активів, транспортних засобів, необхідних для фактичного здійснення господарської діяльності з поставки товарів позивачеві. Податковий орган вважає, що позивачем проведено лише документування господарських операцій без їх фактичного здійснення, що унеможливлює їх відображення у складі податкового кредиту та податкового зобов'язання.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову в частині визнання неправомірними дій податкового органу щодо визнання недійсним податкового кредиту ПП«Херсонський завод пластикових виробів», сформованого на підставі податкових накладних, виданих ПП «Компанія Моноліт», ПП «Биа Плюс» за листопад 2010 року, грудень 2010 року, січень 2011 року, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача є правомірним, оскільки надані позивачем документи підтверджують лише документування операції з придбання у ПП «Биа Плюс» та ПП «Компанія Моноліт» товару, а сам по собі факт оформлення документів не є безумовним свідченням того, що поставка товару мала місце, тому наявні у позивача первинні документи, зокрема видаткові та податкові накладні, не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судова колегія апеляційного суду не погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позову ПП «Херсонський завод пластикових виробів» та зазначає наступне.

Пунктом 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абз.2 п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

Також, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що правомірність формування платником податку податкового кредиту і, відповідно, розрахунку суми бюджетного відшкодування надмірно сплаченого ПДВ визначається фактичним проведенням операцій (з придбання товару для використання у власній господарській діяльності) платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємому періоді ПП «Херсонський завод пластикових виробів» мав взаємовідносини з ПП «Биа Плюс» та ПП «Компанія Моноліт», що підтверджується договором поставки, укладеним між вказаними підприємствами, за умовами яких постачальники зобов'язується поставити покупцю ПП «Херсонський завод пластикових виробів» товари в асортименті, а покупець зобов'язується своєчасно прийняти та оплатити даний товар. На виконання умов договорів на поставлені товари виписано видаткові та податкові накладні.

Дані взаємовідносини підтверджуються наданими документи, які містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

Також до матеріалів справи долучені договір оренди нежилих приміщень 01/05-2009 від 01.05.2009 року з боку ПП «Херсонський завод пластикових виробів», який свідчить про можливість зберігання залишків товару саме у цих приміщеннях.

Слід також зазначити, що твердження податкової інспекції на відсутність у постачальника об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як доказ фіктивності спірних операцій, оскільки укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання робіт постачальником.

Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про безтоварний характер спірних операцій з поставки товарів позивачеві контрагентами ПП «Биа Плюс» та ПП «Компанія Моноліт» є помилковим, оскільки він ґрунтується на неправильній юридичній оцінці обставин справи.

Посилання податкового органу на відсутність в ході перевірки підтверджуючих документів щодо руху товару від продавця (постачальника) до позивача, покупця, а саме товарно-транспортних накладних, само по собі не може бути підставою для висновків про нікчемність договору, оскільки для встановлення факту нікчемності правочину необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні статей 69, 70 КАС України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів.

На думку податкового органу суть порушення полягала у тому, що за даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлені розбіжності по податковому кредиту ПП «Компанія Моноліт» та ПП «Биа Плюс», оскільки згідно наявної оперативної інформації контрагенти позивача по ланцюгам постачання відсутні за місцем реєстрації, згідно даних, наведених у деклараціях по податку на прибуток, не мають основних засобів (складських приміщень, автотранспорту, земельних ділянок, обладнання) для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу будь-якого товару у обсягах, що задекларовані, не мають найманих працівників для здійснення відповідної діяльності, а також використовують у своїй діяльності підприємства, що є вірогідними «податковими ямами»та не виконують податкових зобов'язань перед бюджетом.

В свою чергу, податковим органом встановлено, що ПП «Компанія Моноліт» та ПП «Биа Плюс» декларації з податку на прибуток за листопад, грудень 2010 року та січень 2011 року декларації до податкового органу не подавали, що свідчить про відсутність основних засобів та залишку придбаного позивача товару станом на 01 вересня 2010 року.

Зазначені обставини, за висновком податкового органу, дають підстави вважати, що укладені позивачем правочини з вищевказаними контрагентами-постачальниками не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать інтересам держави, отже, є нікчемними, та в силу ст.216 ЦК України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

У зв'язку з цим податковий орган дійшов висновку про те, що дані наведені у деклараціях з податку на додану вартість податковий кредит позивача за листопад, грудень 2010 року, січень 2011 проведено на підставі нікчемних правочинів.

Оскільки у позивача відсутні трудові ресурси, податковий орган також дійшов висновку, що податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт, виписані та підписані на здійснення господарських операцій при подальшої реалізації товару, надані позивачем контрагентам-покупцям ПП «Компанія Моноліт» та ПП «Биа Плюс» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України, а укладені правочини суперечать моральним засадам суспільства та порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, адже операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів не проводилось, та як наслідок у ході перевірки не виявлено факту передачі товарів від продавця до покупця у зв'язку з його відсутністю, а отже, є нікчемними.

Такі дії податкового органу колегія суддів, вважає протиправними та такими, що виходять за межі наданих відповідачеві повноважень.

Так, згідно ч.1 ст. 207, ч.1 ст. 208 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам Закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

ЦК України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу Закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст. 236 ЦК України.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена Законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

В свою чергу, органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У разі задоволення позову, висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Не передбачено право органів державної податкової служби на визнання в актах перевірок правочинів нікчемними і статтею 20 Податкового кодексу України, якою визначено вичерпний перелік прав зазначеного суб'єкта владних повноважень.

Аналізуючи викладені норми, колегія суддів зазначає, що органи державної податкової служби, виходячи зі своїх завдань та функцій, у відносинах з платниками податків покликані перевіряти своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків та зборів, правильність ведення податкового обліку. Жодна норма податкового законодавства, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не наділяла податкові органи правом давати правову оцінку договорам, які укладалися між платниками податків та їх контрагентами, а саме: аналізувати зміст правочинів, дотримання форми та порядку їх укладення, строків виконання, тощо. Тобто, податковий орган не уповноважений досліджувати суть договорів та здійснювати контроль за їх відповідністю нормам чинного законодавства України.

В свою чергу, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до валових витрат підприємства. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Колегією суддів встановлено, що відображення позивачем у бухгалтерському обліку та податковій звітності господарських операцій з контрагентами, зазначеними в акті перевірки, угоди з якими визнано відповідачем нікчемними, повною мірою підтверджено наявними в матеріалах справи первинними документами - податковими накладними, які відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону, та іншими належними доказами.

Відповідачем, в свою чергу, не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з поставки товарів, робіт та послуг позивачеві, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, дані спірні правовідносини з ПП «Компанія Моноліт» та ПП «Биа Плюс» підтверджені податковими та видатковими накладними, відображені у регістрах бухгалтерського та складського обліку і тому правомірно відображені у податковій звітності з ПДВ. Матеріалами бухгалтерського та податкового обліку підтверджено і формування податкових зобов'язань, які виключені відповідачем із складу зобов'язань з ПДВ за актами від 18.05.2011 року №1624/23-2/35028611 та від 03.08.2011року №2808/23-2/35028611. Формування податкових зобов'язань підтверджується податковими та бухгалтерськими накладними та фактом надходження коштів в оплату вартості товарів покупцями.

Колегія суддів вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про укладення угоди між ПП «Херсонський завод пластикових виробів» та ПП «Биа Плюс» і ПП «Компанія Моноліт» з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме, рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про «безтоварність» господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту, сформованого ПП Херсонський завод пластикових виробів» по операціям з придбання продукції у ПП «Біа Плюс» та ПП «Компанія Моноліт» у листопаді, грудні 2010 року, січні 2011 року.

Вирішуючи справу в частині позовних вимог щодо зобов'язання вчинити певні дії, а саме: відновити у базі даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» податковий кредит та податкові зобов'язання по вказаним правочинам, суд виходив з того, що самостійна зміна ДПІ в базі цих показників позивача без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків), порушує його права та інтереси, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що позов у цій частині підлягає задоволенню.

Проте колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог в частині визнання неправомірними дії ДПІ у м.Херсоні щодо визнання в акті перевірки недійсними податкових зобов'язань ПП «Херсонський завод пластикових виробів» з податку на додану вартість, на підставі реалізації товарно-матеріальних цінностей на адресу: ПАТ «Бериславський елеватор», ТОВ «Біо - Тест - Лабораторія», ТОВ «ТЕК «Ітера Україна», ДП «Ітера Трейд», ПАТ «Мукачівська автобаза», ПАТ «Мукачівська пересувна механізована колона №77», ТОВ «Барва», ТОВ «Корона Люкс», ТОВ «Трансофтгрупа», ТОВ «Старовинний замок», ВАТ «Херсонський хлібокомбінат», ТОВ «Українська сировина» ЛТД, ТОВ «Мікро», ТОВ «Партнер», ТОВ «Охоронне підприємство «Форт», ТОВ «Біо Тест Мед», ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПП «Биджиен» за листопад - грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року.

В акті перевірки зроблено висновок про порушення ст. 203,215,228,662,655,656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. По правочинах здійснених з ПП «Компанія Моноліт» та ПП «Биа Плюс» на загальну суму 478820,87грн. та виключив із складу податкових зобов'язань ПДВ з продажу товарів ПАТ «Бериславський елеватор», ТОВ «Біо Трест лабораторія», ТОВ «ТЕК «Ітера Україна», ДП «Ітера Трейд», ПАТ «Мукачівська автобаза», ПАТ «Мукачівска пересувна колона №77», ТОВ «Барва», ТОВ «Корона Люкс», ТОВ «Українська сировина» ЛТД, ТОВ «Мікро», ТОВ «Партнер», ТОВ «Охоронне підприємство «Форт», ТОВ «Біо Тест Мед», ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПП «Биджиен» на суму 478820,87 грн.

До таких висновків відповідач дійшов, використовуючи матеріали зустрічних перевірок, які провели податкові органи за місцем реєстрації вищевказаних постачальників, відомості якого свідчать про не встановлення місцезнаходження даних підприємств, відсутність основних фондів, отримання товарів у сумнівних постачальників по ланцюгу.

На підставі вищенаведеного висновку ДПІ у м. Херсоні не приймалося податкове повідомлення-рішення.

З урахуванням приписів норм ст.ст. 2, 17 КАС України, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте, ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

З матеріалів справи вбачається, що предметом даної позовної вимоги є дії ДПІ у м.Херсоні, пов'язані із викладеним у акті перевірки висновком щодо фіктивності господарських операцій з ПП «Компанія Моноліт» та ПП «Биа Плюс»

Позивач в позові вказує на відсутність у податкового органу законних підстав для таких висновків, а тому такі дії є неправомірними і порушують його права та інтереси.

Як зазначено у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 27 липня 2010 року №1145/11/13-10, обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.

Так, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка (п. 86.1. ст.86 ПК України).

Згідно п.86.7. ст. 86 ПК України визначено, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до органу державної податкової служби за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

При цьому, рішення про визначення грошових зобов'язань приймається керівником органу державної податкової служби (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності).

Процедура розгляду заперечень на акт перевірки та порядок оформлення висновку за результатами їх розгляду встановлюється ч.6 р. IV Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року за №34/18772.

Відповідно до цього Порядку за результатами розгляду заперечень складається висновок довільної форми, у якому зазначаються наведені в акті (довідці) перевірки висновки, факти та дані, відносно яких надано заперечення платником податків, короткий зміст заперечень, наводиться обґрунтування позиції органу державної податкової служби стосовно кожного питання, порушеного в запереченнях, та підводиться підсумок щодо обґрунтованості заперечень.

Зазначений висновок є складовою частиною (додатком) матеріалів перевірки, залишається в органі державної податкової служби та враховується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби при їх розгляді і прийнятті податкового повідомлення-рішення.

Отже, проведення перевірки та формування, оформлення висновків за результатами її проведення у формі акту є функціональним обов'язком податкового органу.

При проведенні перевірки та складанні акту перевірки посадова особа органу податкової служби вправі робити на підставі наявних матеріалів та за внутрішнім переконанням власні висновки щодо обставин та підстав виникнення порушень законодавства, які на його думку мають місце, висловлювати власну позицію з питань, що входять до об'єкту перевірки, відображати своє бачення того, що для цілей застосування у податковому обліку відповідних наслідків певні угоди на його думку є безтоварними, та за процедурою може відображати ці висновки в акті перевірки, що, однак, само по собі не створює в даному випадку для позивача будь-яких правових наслідків, не робить ці угоди автоматично недійсними та не покладає на платника податків будь-яких обов'язків (у т.ч. із сплати податків).

Правове значення має та, відповідно, покладає на платника певні обов'язки рішення (податкове повідомлення-рішення), прийняте податковим органом на підставі висновків акту перевірки, яке в даному випадку ДПІ не приймалося.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову ПП «Херсонський завод пластикових виробів» в частині визнання неправомірними дій ДПІ у м.Херсоні по викладенню в акті перевірки висновків про недійсність господарських угод та формування податкового кредиту та податкових зобов'язань.

Разом з тим суд першої інстанції правильно вирішив справу в частині зобов'язання ДПІ відновити у базі даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» податкові зобов'язання ПП «Херсонський завод пластикових виробів» з податку на додану вартість, на підставі реалізації ТМЦ на адресу ПАТ «Бериславський елеватор», ТОВ «Біо - Тест - Лабораторія», ТОВ «ТЕК «Ітера Україна», ДП «Ітера Трейд», ПАТ «Мукачівська автобаза», ПАТ «Мукачівська пересувна механізована колона №77», ТОВ «Барва», ТОВ «Корона Люкс», ТОВ «Трансофтгрупа», ТОВ «Старовинний замок», ВАТ «Херсонський хлібокомбінат», ТОВ «Українська сировина» ЛТД, ТОВ «Мікро», ТОВ «Партнер», ТОВ «Охоронне підприємство «Форт», ТОВ «Біо Тест Мед», ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПП «Биджиен» за листопад - грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року, адже самостійна зміна ДПІ в базі цих показників позивача без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків), порушує його права та інтереси. У податковому праві визнається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому ПК України, що виключає можливість застосування до платника негативних правових наслідків (зокрема, у вигляді вилучення з електронної бази даних задекларованих ним показників) до моменту донарахування платникові податкового зобов'язання в порядку ст. 54 ПК України та його узгодження.

Суд першої інстанції правильно керувався вимогами ст. 4 та 7 закону №168 та ст.187 ПК України, згідно якої передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата отримання коштів в рахунок оплати вартості товарів/послуг, або дата фактичного відвантаження цим платником товарів/послуг.

Отже законодавство України передбачає безумовний обов'язок платника податку на додану вартість з декларування податкових зобов'язань у разі здійснення податкової події та право платника на податковий кредит у разі здійснення податкової події та дотримання при цьому певних умов для підтвердження такого права.

Позивач, задокументувавши відвантаження товарів, отримавши грошову винагороду за цей товар, зобов'язаний був ці операції відобразити у складі власних податкових зобов'язань з податку на додану вартість у складі податкових декларацій за відповідні податкові періоди. Обов'язок платника податку щодо декларування податкових зобов'язань у разі отримання коштів на розрахунковий рахунок не залежить від дати фактичного здійснення господарської операції, оскільки за своїм економічним змістом податкові зобов'язання постачальника, отримувача коштів - це податковий кредит покупця, платника коштів.

Таким чином позовні вимоги до податкового органу з приводу вчинення дій щодо відновлення у вказаній базі інформації, яка відповідає дійсності, є обґрунтованими, оскільки відображення таких відомостей повинно співпадати з показниками у податковій декларації платника податку, про що вірно зазначено судом.

Роблячи висновок про нікчемність правочинів, не встановлення руху товару та операцій між позивачем та контрагентами, ДПІ не наводить жодного обґрунтованого доводу про правомірність його дій щодо змін у базі даних податкового кредиту та податкових зобов'язань по операціям з придбання товару.

За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог ПП «Херсонський завод пластикових виробів» в частині зобов'язання відповідача відновити у базі даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» податковий кредит ПП «Херсонський завод, пластикових виробів», сформований на підставі податкових накладних, виданих ПП «Компанія Моноліт», ПП «Биа Плюс» за листопад 2010 року, грудень 2011 року, січень 2011 року, а також податкові зобов'язання ПП «Херсонський завод пластикових виробів» з податку на додану вартість, на підставі реалізації ТМЦ на адресу ПАТ «Бериславський елеватор», ТОВ «Біо - Тест - Лабораторія», ТОВ «ТЕК «Ітера Україна», ДП «Ітера Трейд», ПАТ «Мукачівська автобаза», ПАТ «Мукачівська пересувна механізована колона №77», ТОВ «Барва», ТОВ «Корона Люкс», ТОВ «Трансофтгрупа», ТОВ «Старовинний замок», ВАТ «Херсонський хлібокомбінат», ТОВ «Українська сировина» ЛТД, ТОВ «Мікро», ТОВ «Партнер», ТОВ «Охоронне підприємство «Форт», ТОВ «Біо Тест Мед», ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПП «Биджиен» за листопад - грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року

Враховуючи зазначене судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи та допустив порушення норм матеріального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційних скаргах доводи спростовують правильність висновків суду.

Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Відтак, апеляційні скарги ПП «Херсонський завод пластикових виробів» та Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів в Херсонській області підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Херсонський завод пластикових виробів» - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів в Херсонській області - задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2012 року - скасувати та прийняти нову постанову суду.

Позов Приватного підприємства «Херсонський завод пластикових виробів» - задовольнити частково.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби відновити у базі даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» податковий кредит ПП «Херсонський завод пластикових виробів», сформований на підставі податкових накладних, виданих ПП «Компанія Моноліт» та ПП «Биа Плюс» за листопад 2010 року, грудень 2010 року, січень 2011 року.

Зобов'язати Державну податкову інспекцію у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби відновити у базі даних «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» податкові зобов'язання ПП «Херсонський завод пластикових виробів» з податку на додану вартість, на підставі реалізації ТМЦ на адресу ПАТ «Бериславський елеватор», ТОВ «Біо - Тест - Лабораторія», ТОВ «ТЕК «Ітера Україна», ДП «Ітера Трейд», ПАТ «Мукачівська автобаза», ПАТ «Мукачівська пересувна механізована колона №77», ТОВ «Барва», ТОВ «Корона Люкс», ТОВ «Трансофтгрупа», ТОВ «Старовинний замок», ВАТ «Херсонський хлібокомбінат», ТОВ «Українська сировина» ЛТД, ТОВ «Мікро», ТОВ «Партнер», ТОВ «Охоронне підприємство «Форт», ТОВ «Біо Тест Мед», ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПП «Биджиен» за листопад - грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року.

В задоволенні іншої частини позову Приватного підприємства «Херсонський завод пластикових виробів» - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення рішення апеляційного суду в повному обсязі.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя О.С.Золотніков

Суддя Ю.В.Осіпов