Постанова № 36418105, 27.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 грудня 2013 року 09:25 № 826/18773/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Штраус Україна»

до

Київської міжрегіональної митниці Міндоходів

Головного управління Державного казначейства України в місті Києві

про/P>8 %" >

визнання протиправним рішення та стягнення коштів,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Штраус Україна» (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів (далі по тексту – відповідач-1) та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі по тексту – відповідач-2) про визнання неправомірним рішення про відсутність правових підстав для повернення коштів з Державного бюджету, викладене у листі №14/4-11/6517 від 21.05.2013р. та стягнення з Державного бюджету на користь позивача надмірно сплачену суму податку на додану вартість у загальному розмірі 5 263 085,51грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення прийняте неправомірно та просив стягнути з Державного бюджету надмірно сплачені суми податку на додану вартість.

Відповідач-1 проти позову заперечив та пояснив, що відсутні правові підстави для повернення грошових коштів з Державного бюджету на користь позивача.

Відповідач-2 проти позову заперечив та пояснив, що позивачем не доведено дотримання процедури повернення коштів.

В судовому засіданні 12.12.2013р. суд по справі перейшов в письмове провадженян на підставі статті 128 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24 квітня 2013 року ТОВ «Штраус Україна» звернулось до Київської регіональної митниці із заявами № 192, 193 та 194 про повернення надмірно сплачених митних та інших платежів.

Звертаючись з вказаними заявами позивач посилався на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2011р. у справі №2а-6049/11/2670 про скасування рішень Київської регіональної митниці про визначення митної вартості товарів №100000006/2011/410090/1 від 21.01.2011р., №100000006/2011/410164/1 від 31.01.2011р. та №100000006/2011/410231/1 від 04.02.2011р. та про зобов'язання Київську регіональну митницю вчинити дії щодо визначення митної вартості товарів за ціною договору.

Київська регіональна митниця листом №14/4-11/6517 від 21.05.2013р. повідомила про відсутність правових підстав для повернення коштів з Державного бюджету України.

Як встановлено судом, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, яка набрала законної сили, скасовано рішення Київської регіональної митниці про визначення митної вартості товарів №100000006/2011/410090/1 від 21.01.2011р., №100000006/2011/410164/1 від 31.01.2011р. та №100000006/2011/410231/1 від 04.02.2011р.

На кожне вищевказане рішення видавались відповідні митні декларації.

Як пояснив відповідач-1, за кожною митною декларацією митна вартість товару ТОВ «Штраус Україна» визначалась самостійно, де митним органом не приймались рішення про визначення митної вартості товару, не витребовувались додаткові документи.

Враховуючи подані декларації митний орган погодився із зазначеною позивачем митною вартістю товарів.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За правилами статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Послідовність дій посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів під час здійснення їх митного контролю та митного оформлення визначено Методичними рекомендаціями щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженими наказом Державної митної служби України від 13.07.2012 № 362 (далі - Методичні рекомендації).

Згідно з приписами пункту 6 вказаних Методичних рекомендацій, при перевірці розрахунку, здійсненого декларантом або уповноваженою ним особою при визначенні митної вартості товарів за основним методом, та чисельного значення заявленої митної вартості, зокрема, аналізується: включення всіх складових митної вартості; включення всіх платежів, які відповідають вимогам, встановленим частинами п'ятою - восьмою статті 58 Кодексу, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті; наявність помилок при перенесенні відомостей з документів, які підтверджують митну вартість товарів, до митної декларації та/або до декларації митної вартості; наявність арифметичних помилок в митній декларації, декларації митної вартості або документах, які підтверджують митну вартість товарів; наявність помилок при перерахунку сум в іноземній та/або національній валютах; наявність помилок при здійсненні нарахувань (наприклад, знижок); наявність помилок при перерахуванні одиниць виміру оцінюваного товару на одиниці виміру товару відповідно до Митного тарифу України.

При перевірці розрахунку та числового значення заявленої митної вартості товарів здійснюється перевірка наявності у підтверджуючих документах всіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості, а саме: ДМВ (якщо ДМВ подається); митній декларації графи 12, 20, 22, 31 (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості), 42, 43, 44 (в частині наявності реквізитів документів, які підтверджують митну вартість товарів), 45, 46; документах, поданих для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, для декларування яких не застосовується митна декларація (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості); рахунку-фактурі або іншому документі, який визначає вартість товару (пункт 7 Методичних рекомендацій).

Митні дії відповідачем проводились окремо по кожній поданій декларації.

Суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 24.07.2012р. за позовом ТОВ «ВПК «Енергія» до Східної митниці Держмитслужби України, в якій зазначено, що «… оскільки митну вартість товару декларант визначив сам з посиланням на вказане рішення, тому посилання позивача на надмірну сплату безпідставні, та відсутні підстави для стягнення надмірно сплачених коштів».

Таким чином, позивач самостійно визначив митну вартість товару, а тому правових підстав для повернення коштів з Державного бюджету немає.

Як вбачається з пояснень відповідача-2, повернення надмірно сплачених платежів, можливо лише при наявності факту надмірної сплати коштів та звернення платника до відповідного органу, а в прохальній частині зобов’язно Київську регіональну митницю подати підтвердження зарахування спірних коштів до Державного бюджету України, що в свою чергу підтверджує відсутність наявності надмірно сплачених платежів.

Суд звертає увагу, що позивач безпідставно заявив вимоги до Головного управління Державної казначейства України у місті Києві, оскільки під час розгляду справи суд встановив, що будь-яких відносин, які б потягли обов'язок вказаного відповідача перераховувати на користь позивача надміру сплачені кошти з Державного бюджету України не мали місця. З огляду на це заявлені позивачем вимоги до Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області є безпідставними.

Проаналізувавши оскаржуване рішення та дії відповідача-1, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваного рішення останній діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб’єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно з частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Штраус Україна» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.В. Амельохін