Постанова № 36416914, 12.11.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

12 листопада 2013 року справа № 2а-5959/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу

за позовомДП "Санта-Петрівка", вул. Леніна, 38, с. Петрівка, Миколаївський район, Миколаївська область, 57135

доОчаківської ОДПІ Миколаївської області ДПС, вул. Шкрептієнка, 27, м. Очаків, Миколаївська область, 57500

провизнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 11.10.12 р. № 0001732301, № 0001742301, № 0001752301, № 0001762301, № 0002921701, 0000052303 В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство «Санта-Петрівка» (далі - позивач) звернулось із адміністративним позовом до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просить суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшені грошові зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ), податку на прибуток підприємств, екологічного податку, з плати за користування надрами, податку на доходи фізичних осіб і застосовані штрафні санкції.

В обґрунтування позовних вимог вказано на безпідставність висновків відповідача, у зв'язку із невірним застосуванням норм податкового законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також недоведеністю обставин, на яких ґрунтуються доводи ОДПІ.

Відповідач позов не визнав, в запереченнях, які по суті повторюють зміст акту перевірки позивача, зазначив, що наявність порушень з боку останнього підтверджується сукупністю встановлених під час перевірки обставин (т. 8 а. с. 1-21).

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, ст. 72 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

Під час розгляду адміністративної справи за загальними правилами КАС України, сторони подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження (т. 9 а. с. 42-43). Згідно ст. 122 ч. 4 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи, що обидві сторони скористались своїм правом на розгляд справи за їх відсутності та приймаючи до уваги те, що їх вимоги і заперечення викладені письмово, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною нормою КАС України, для розгляду справи в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

У вересні 2012 р. ОДПІ провела документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2011 р. до 30 червня 2012 р., результати якої оформлені актом від 28 вересня 2012 р. № 312/22-32614806 (далі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 31-129).

У висновку акту перевірки вказано на наступні порушення з боку позивача:

- ст. 138 п. 138.2., п. 138.8. пп. 138.8.1., ст. 139 п. 139.1. пп. 139.1.5., ст. 148 п. 148.1. Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. 203 ч. 1, ст. 215, ст. 216 ч. 1, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 468741,0 грн.;

- ст. 203 ч. 1, 5, ст. 210, ст. 215 ч. 1, 2, ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України, а саме встановлено укладення позивачем нікчемних правочинів із ТОВ «Будтек» і ТОВ «Компанія Тріадіс»;

- ст. 198 п. 198.3., 198.6. ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на суму 5251746,0 грн.;

- ст. 198 п. 198.3. ПК України, а саме завищено суму залишку від'ємного значення, який після сплати бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за квітень 2011 р., в сумі 5115338,0 грн.;

- ст. 30 Кодексу України «Про надра», ст. 263 п. 263.6. пп. 263.6.5.-263.6.9. ПК України - встановлено заниження задекларованих податкових зобов'язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин в сумі 746,54 грн.;

- ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 240 п. 240.1. пп. 240.1.1., 240.1.3., ст. 242 п. 242.1. пп. 242.1.1., 242.1.3., ст. 243 п. 243.4., ст. 246 п. 246.1. пп. 246.1.1., 246.1.2., п. 246.5., ст. 249 п. 249.3., 249.6., ст. 250 п. 250.2. пп. 250.2.1. ПК України, зокрема занижено задекларовані податкові зобов'язання з екологічного податку в сумі 5176,03 грн.;

- п. 2.6. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 15 грудня 2004 р. № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за № 40/10320 (далі - Положення № 637), що виявилось у неоприбуткуванні у касі готівки в сумі 30000,0 грн.;

- п. 3.1., 3.2. Положення № 637, що виявилось у проведенні готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, що додаються до звітів про використання коштів, на суму 248,17 грн.;

- ст. 168 п. 168.1. пп. 168.1.2. ПК України, а саме в період з 1 квітня 2011 р. до 30 червня 2012 р. несвоєчасно сплачено податок на доходи фізичних осіб, в сумі 69895,44 грн.;

- ст. 129 п. 129.1. пп. 129.1.3., п. 129.4. абз. 3 ПК України, за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб позивачу нарахована пеня в сумі 110,57 грн., із розрахунку 120% річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виплати (нарахування) доходів на користь платників податків-фізичних осіб, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення;

- ст. 170 п. 170.9. ПК України - здійснено виплату доходів фізичним особам згідно договорів цивільно-правового характеру, які не є працівниками підприємства. Всього з виплаченого доходу в сумі 7218,33 грн. не утримано податку на доходи фізичних осіб в сумі 432,08 грн.

На підставі акту перевірки 11 жовтня 2012 р. ОДПІ прийняла такі податкові повідомлення-рішення:

- № 0001732301, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 5251746,0 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1312937,0 грн.;

- № 0001742301, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 104132,0 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 26033,0 грн.;

- № 0001752301, яким збільшено грошове зобов'язання з надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, на суму 5176,03 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1294,0 грн.;

- № 0001762301, яким збільшено грошове зобов'язання з плати за користування надрами місцевого значення на суму 746,54 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 186,64 грн.;

- № 0002921701, яким збільшено грошове зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на суму 432,08 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 108,02 грн.;

- № 0000052303, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 150248,17 грн. (т. 1 а. с. 166-171).

Оцінюючи правомірність визначення позивачу податкових зобов'язань із ПДВ (рішення № 0001732301), суд враховує наступне.

Як слідує з акту перевірки та заперечень відповідача, підставами для нарахування позивачу ПДВ і застосування штрафу, стали наступні обставини: 1) наявність у позивача безнадійної заборгованості; 2) заперечення відповідачем товарності правочинів позивача із ТОВ «Компанія Тріадіс» і ТОВ «Будтек»; 3) відсутність у позивача первинних документів, які б підтверджували виконання ТОВ «Санта» будівельних робіт.

На аркушах 58-62 акту перевірки (т. 1 а. с. 83-87) відповідач викладає доводи, на яких ґрунтується його висновок про протиправне формування позивачем податкового кредиту в квітні 2011 р., на суму 5089704,0 грн. Так, 1 вересня 2004 р. між позивачем і ТОВ «Санта» було укладено контракт, за умовами якого контрагент здійснював будівництво заводу з виробництва цегли і керамічних виробів (т. 3 а. с. 7-15). На думку відповідача, оскільки контракт не передбачав чітко обумовленої вартості будівництва, а також форми і строків розрахунків, з урахуванням наявності кредиторської заборгованості позивача перед підрядником на час введення заводу в експлуатацію в лютому 2008 р., ОДПІ робить висновок про те, що у податковому періоді, на який припадає сплив строку позовної давності, послуги із будівництва вважаються безнадійною заборгованістю і вся сума непогашеної кредиторської заборгованості, з урахуванням ПДВ, за правилами ст. 135 п. 135.5. пп. 135.5.4. ПК України повинна була включена до складу доходів, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Суд погоджується із такими доводами ОДПІ, але звертає увагу відповідача на суттєву помилку, яка вплинула на вірність його подальших висновків.

Згідно ст. 135 п. 135.1. ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

В свою чергу інші доходи, це, в тому числі, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи (ст. 135 п. 135.5. пп. 135.5.4. ПК України).

Таким чином, якщо виходити з того, що за контрактом позивача із ТОВ «Санта» сплинув строк позовної давності на стягнення останнім неоплачених будівельних робіт, їх вартість за правилами ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.11. ПК України є безнадійною заборгованістю, яка повинна включатись до складу інших доходів, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, а тому в цій частині доводи ОДПІ ґрунтуються на вірному застосуванні податкового законодавства, але відповідач не врахував, що такі доходи збільшують об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств, а не ПДВ, адже ст. 135 міститься в розділі III ПК України «Податок на прибуток підприємств». В той же час, відповідач, посилаючись на наведену норму ПК України, донараховує позивачу ПДВ, а не податок на прибуток підприємств. Підсумовуючи викладене, суд зауважує, що встановлення ОДПІ факту наявності у позивача безнадійної заборгованості у вигляді вартості будівництва, яке ним не оплачено і за вимогою про стягнення якої минув строк позовної давності, могло мати наслідком збільшення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємств і, відповідно, донарахування цього податку, а не ПДВ.

Також, суд вважає за необхідне наголосити на слідуючому. ПК України не містить норм, які б визначали, що наявність у платника податків безнадійної заборгованості тягне за собою коригування податкових зобов'язань і кредиту із ПДВ. Такі міркування суду підтверджуються і розвитком податкового законодавства.

Так, ст. 4 п. 4.5. Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції до березня 2005 р., містила норму, яка покладала на платника податків обов'язок відкоригувати податковий кредит у зв'язку із визнанням боргу безнадійним, але Законом України від 25 березня 2005 р. № 2505 «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» (вступив в дію з 31 березня 2005 р.) до вищезазначеної статті були внесені зміни, які ці норми виключили. У зв'язку із цим Державною податковою адміністрацією України були видані листи від 9 березня 2006 р. № 4343/7/16-1517-1 і від 22 березня 2006 р. № 9580/7/16-1917-20, які роз'яснили наступне: «Таким чином, п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у редакції, чинній з 31.03.2005 р., не передбачає коригування податкових зобов'язань і податкового кредиту з податку на додану вартість у разі проведення процедур з врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому після 31.03.2005 р. податковий кредит та податкові зобов'язання з ПДВ у разі проведення процедур з врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості не підлягають коригуванню».

Після набрання чинності ПК України правовий підхід до спірних правовідносин залишився незмінним - безнадійна заборгованість не впливає на податкові зобов'язанні і податковий кредит із ПДВ і не має наслідком їх коригування та внесення змін до податкової звітності.

З урахуванням викладеного, за будь-яких умов відповідач не мав права на підставі встановленого ним факту наявності у позивача безнадійної заборгованості коригувати податкові зобов'язання із ПДВ.

Також судом враховано і наступне. Ключовим доводом ОДПІ, на якому побудовані всі подальші висновки з цього приводу, є сплив строку позовної давності за вимогою про стягнення кредиторської заборгованості позивача перед ТОВ «Санта», але подані позивачем докази дозволяють суду стверджувати, що відповідачем неповно встановлені спірні обставини.

Так, у матеріалах справи мається додаткова угода до контракту від 30 липня 2008 р., згідно якої п. 3.2. контракту доповнено новим абзацом такого змісту: «Оплата робіт, виконаних генпідрядником, але не оплачених на дату підписання цієї угоди, повинна бути проведена замовником не пізніше 31 грудня 2015 р.» (т. 3 а. с. 15). Отже, наведена угода фактично відстрочує здійснення позивачем платежів за контрактом до кінця 2015 р. Оскільки строк виконання позивачем свого зобов'язання визначений конкретною датою, в даному випадку слід застосовувати ст. 261 ч. 5 ЦК України, згідно якої за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Враховуючи викладене, за зобов'язанням позивача, за правилами ст. ст. 253-254 ЦК України, строк позовної давності повинен відліковуватись з 1 січня 2016 р. і сплине 2 січня 2018 р.

Суд звертає увагу на те, що відповідач в акті перевірки (т. 1 а. с. 85) та своїх запереченнях особливо підкреслює, що на час завершення перевірки додаткова угода від 30 липня 2008 р. надана не була і згідно ст. 44 п. 44.6. ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Разом із тим, поза увагою відповідача залишилось те, що позивач скористався своїм правом подати заперечення на акт перевірки і 4 жовтня 2012 р. подав до відповідача письмові заперечення, додатком до яких під № 2 була додаткова угода від 30 липня 2008 р. Факт отримання ОДПІ цих заперечень підтверджується відбитком вхідного штампу на першому аркуші заперечень (т. 1 а. с. 172-175).

Відповідно до ст. 44 п. 44.6. абз. 2 ПК України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Враховуючи, що заперечення із копією додаткової угоди подані до ОДПІ 4 жовтня 2012 р., а спірні податкові повідомлення-рішення прийняті 11 жовтня 2012 р., відповідач, згідно вищенаведеної норми ПК України, повинен був врахувати подану позивачем додаткову угоду. В той же час, як слідує із відповіді ОДПІ на заперечення позивача, датованої 8 жовтня 2012 р., відповідач надані позивачем документи не врахував, його відповідь в частині аналізу правомірності формування позивачем податкового кредиту повністю повторює зміст акту перевірки (т. 1 а. с. 182-227).

Таким чином, враховуючи, що 1) безнадійна заборгованість включається до складу об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, а не при розрахунку ПДВ, 2) збільшення валових доходів підприємства не тягне за собою перерахунок податкових зобов'язань і податкового кредиту із ПДВ, 3) висновок про сплив строку позовної давності зроблено відповідачем безпідставно, збільшення позивачу податкового зобов'язання із ПДВ на цій підставі носить протиправний характер.

Другою обставиною, яка розцінена відповідачем як порушення порядку нарахування і сплати ПДВ, є укладення позивачем, як на думку ОДПІ, нікчемних правочинів із ТОВ «Компанія Тріадіс» і ТОВ «Будтек».

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, позивач уклав наступні правочини:

- 1 січня 2011 р. договір купівлі-продажу із ТОВ «Будтек», за умовами якого контрагент зобов'язувався передати позивачу товар у вигляді піддонів під цеглу;

- 2 березня 2011 р. генеральний договір поставки нафтопродуктів із ТОВ «Компанія Тріадіс» (т. 5 а. с. 161, 217).

Відповідач заперечує товарність цих правочинів позивача, посилаючись при цьому виключно на інформацію, яка міститься в актах про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія Тріадіс», а також листах податкової міліції про наявність ознак нікчемності угод, укладених між позивачем і ТОВ «Компанія Тріадіс» та ТОВ «Будтек» (т. 8 а. с. 59-95).

Суд має зазначити, що акти про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія Тріадіс» є тільки непрямими (опосередкованим) доказами. Оскільки відповідач пов'язує порушення позивачем вимог податкового законодавства із безтоварністю правочинів, він повинен був в акті перевірки викласти обставини, які свідчать про відсутність поставок товару, а не переносити до нього дані актів про неможливість проведення зустрічної звірки постачальника, не пересвідчившись чи підтверджуються ці дані доказами, які здобуті при безпосередній перевірці позивача. Крім того, ОДПІ провела виїзну перевірку, яка за правилами ст. 75 п. 75.1. пп. 75.1.2. ПК України проводиться за місцезнаходженням платника податків, а тому для підтвердження свого висновку про безтоварний характер правочинів позивача, відповідач мав можливість і повинен був в першу чергу досліджувати питання наявності чи відсутності товару, отримання якого ним заперечується, чого ним зроблено не було - акт перевірки позивача механічно копіює акти про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія Тріадіс» і не містить жодних доказів, які були встановлені безпосередньо перевіркою позивача.

Суд має зазначити, що сам по собі факт неможливості проведення звірки контрагента, не може вважатись беззаперечним доказом порушення позивачем вимог податкового законодавства, без наявності інших доказів, які б підтверджували такий висновок ОДПІ. Так само, наявність серед постачальників ТОВ «Компанія Тріадіс» і ТОВ «Будтек» підприємств, які, на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності, не має прямого впливу на оцінку господарських правовідносин позивача із ТОВ «Компанія Тріадіс» і ТОВ «Будтек», адже порушення податкового законодавства, допущені ТОВ «Компанія Тріадіс» і ТОВ «Будтек» та їх постачальниками може мати наслідком визначення податкових зобов'язань виключно учасникам цих правовідносин, тоді як протилежний висновок фактично означатиме, що позивач повинен нести відповідальність за дії платників податків, з якими він не має правовідносин і визначати свої податкові зобов'язання з огляду на висновки податкового органу щодо інших підприємств, які не є стороною договорів, що суперечить принципу індивідуальної відповідальності, який закріплений ст. 61 ч. 2 Конституції України.

Крім того, щоб стверджувати про вплив господарських операцій ТОВ «Компанія Тріадіс» і ТОВ «Будтек» та їх постачальників на господарські операції позивача із цими суб'єктами господарювання, ОДПІ повинна була встановити тотожність товару, який переміщувався за цим ланцюгом, тобто встановити, що товар, отримання якого позивачем від ТОВ «Компанія Тріадіс» і ТОВ «Будтек» заперечується, останні отримали від підприємств, які вважаються податковим органом фіктивними, але ані акт перевірки позивача, ані акти про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія Тріадіс» не містять такої інформації.

Поза увагою відповідача залишилось і те, що відповідно до п. 4.4. Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України 22 квітня 2011 р. № 236, у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (додаток 3), реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від підписання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) (додаток 4) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України. Додаток 3 до вказаних Методичних рекомендацій містить зразок форми акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, згідно якого такий акт повинен містити тільки загальну інформацію про платника податків та фіксувати факт неможливості проведення звірки із зазначенням причин цього, а тому посилання в досліджених судом актах про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія Тріадіс» порушення ним вимог податкового і цивільного законодавства, суперечить вимогам Методичних рекомендації, які є обов'язковими для виконання податковими органами. З огляду на таке, суд приходить до висновку, що акти про неможливість проведення зустрічної звірки не відповідають критерію допустимості, передбаченому ст. 70 ч. 3 КАС України, а тому не можуть братись судом до уваги при розгляді цієї справи.

Таким самим чином суд оцінює і листи за підписом заступника начальника відділу податкової міліції Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Самченко О.М. про наявність ознак нікчемності угод, укладених між позивачем і ТОВ «Компанія Тріадіс» та ТОВ «Будтек» (т. 8 а. с. 92-95), адже за змістом ПК України, висновки про порушення платником податків податкового законодавства повинні бути зроблені за наслідком його перевірки і викладатись виключно в актах перевірок, що надає платнику податків комплекс прав, яким кореспондують обов'язки податкового органу (надіслання наказу про призначення перевірки, вручення відповідних повідомлень, право подати заперечення на акт перевірки, право бути присутнім при їх розгляді та інше), тоді як нарахування податків і застосування штрафів на підставі службової записки податкової міліції позбавляє платника можливості реалізувати вищенаведені права та взагалі бути обізнаним про підстави нарахування податків і зборів, що суперечить змісту правового регулювання даних правовідносин.

Суд окремо звертає увагу на той факт, що заперечуючи товарність правочину позивача із ТОВ «Будтек», ОДПІ вказує тільки на інформацію із службової записки, тобто перевірка цього контрагента взагалі не проводилась і також відсутній акт про неможливість проведення зустрічної звірки цього контрагента.

З приводу посилань відповідача на порушення позивачем вимог ЦК України при укладенні правочинів, суд зауважує, що у відповідача відсутні повноваження для контролю дотримання вимог цивільного законодавства - якщо відповідач приходить до висновку про штучність правочинів позивача, їх укладення з метою отримання податкової вигоди, відповідач повинен довести перед судом саме факт відсутності товару, який був предметом таких правочинів, що і матиме наслідком висновок про порушення позивачем поряд із податковим вимог і цивільного законодавства, тоді як відповідач зазначає про порушення ЦК України, не довівши факту безтоварності правочинів, інакше кажучи ОДПІ вказує на наслідок, а не на причину.

Підсумовуючи аналіз доказів відповідача, на яких ґрунтуються його висновки про відсутність реального постачання товару позивачу від ТОВ «Компанія Тріадіс» і ТОВ «Будтек», суд вважає, що вони зроблені на підставі недопустимих доказів, які не можуть братись до уваги судом. Суд констатує, що ані під час перевірки позивача, ані під час судового розгляду, відповідач не здобув і надав суду жодних прямих доказів, які б свідчили про те, у позивача відсутній товар, який був предметом його правочинів із вказаними постачальниками.

Останньою обставиною, з якою відповідач пов'язує наявність підстав для донарахування ПДВ і застосування штрафу, є відсутність, як на думку ОДПІ, у позивача первинних документів, які підтверджують отримання будівельних робіт від ТОВ «Санта», а також недоведеність позивачем їх використання у власній господарській діяльності.

1 листопада 2011 р. між позивачем і ТОВ «Санта» було укладено договір № 12, згідно якого контрагент зобов'язувався виконати розробку бетонних стін, розробку монолітних залізобетонних перегородок, розробку ґрунту з навантаженням на автомобілі-самоскиди екскаваторами, облаштування фундаментів з цегли керамічної, укладку стін паркану із цегли керамічної, монтаж технологічної оснастки для бокових панелей печі, технологічну оснастку, монтаж металевих елементів тунельної печі, монтаж драбин з огородженням (т. 6 а. с. 56-59).

В акті перевірки (т. 1 а. с. 48-50) відповідач вказує на те, що позивач не надав до перевірки документи, на підставі яких складались акти виконаних робіт за вищевказаним договором. На думку ОДПІ, такими первинними документами є довідки КБ-2 і КБ-3, табелі робочого часу працівників, які виконували роботи, акти списання паливно-мастильних матеріалів, дозволи на проведення робіт. Суд не може погодитись із твердженням відповідача про необхідність наявності у позивача перелічених документів.

Наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 4 грудня 2009 р. № 554 Про затвердження примірних форм первинних документів з обліку в будівництві, затверджено примірні форми первинних облікових документів у будівництві № КБ-2в «Акт приймання виконаних будівельних робіт» та № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати». Відповідач ототожнює відсутність цих документів у позивача із повною відсутністю первинних документів, що невірно, так як позивач має акти виконаних робіт, які перелічені в акті перевірки.

Крім того, поза увагою відповідача залишилось те, що складення довідок № № КБ-2 і КБ-3 є обов'язковим тільки у разі здійснення будівництва за рахунок державних коштів. Своїм листом від 9 березня 2010 р. № 12/19-2-9-21-2368 Міністерство регіонального розвитку та будівництва України повідомило наступне: «Зазначені типові форми підлягають обов'язковому застосуванню при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної власності… По об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, типові форми застосовуються відповідно до умов договору підряду».

В акті перевірки зафіксовано, що позивач має приватну форму власності (т. 1 а. с. 33) і досліджений судом договір від 1 листопада 2011 р. не містить умов про необхідність складання його сторонами довідок КБ-2 і КБ-3, а тому, з урахуванням вищевикладеного, позивач і не повинен був складати (мати) документи, на відсутність яких вказує ОДПІ.

Що стосується відсутності у позивача табелів робочого часу працівників, які виконували роботи, актів списання паливно-мастильних матеріалів, слід погодитись із доводами позивача про те, що він не зобов'язаний вести облік роботи працівників та витрат матеріалів іншим суб'єктом, адже фактично відповідач вимагає від нього надання документів, які повинні складатись (вестись) підрядником - ТОВ «Санта».

З приводу відсутності у позивача дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області на реконструкцію, слід зазначити таке.

У додатку Б «Терміни та визначення» ДБН А.2.2-3-2004 «Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва» надається визначення терміну «реконструкція»: перебудова існуючих об'єктів виробничого та цивільного призначення, пов'язана з удосконаленням виробництва, підвищенням його техніко-економічного рівня та якості вироблюваної продукції, поліпшенням умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміною основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри).

Таким чином, щоб стверджувати про необхідність отримання позивачем відповідного дозволу, відповідач повинен був встановити, що проведені ним будівельні роботи підпадають хоча б під один з вищенаведених критеріїв терміну «реконструкція», чого ним зроблено не було.

Крім того, навіть за умови необхідності отримання позивачем дозволу, його відсутність є підставою для накладення на позивача штрафу на підставі ст. 2 ч. 5 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» і не може ототожнюватись відповідачем із порушенням вимог податкового законодавства.

Таким чином, розглянувши обставини, які послугували підставою для донарахування позивачу ПДВ і застосування штрафу спірним податковим повідомленням-рішенням № 0001732301, суд знаходить його протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Нарахування позивачу податку на прибуток підприємств і застосування штрафу рішенням № 0001742301 ОДПІ пов'язує з наступним: 1) включенням позивачем до складу валових витрат, витрат пов'язаних із видобутком корисних копалин, 2) безтоварністю правочинів із ТОВ «Компанія Тріадіс» і ТОВ «Будтек» і 3) відсутністю первинних документів, на підтвердження виконання ТОВ «Санта» будівельних робіт. Оскільки на підставі двох останніх обставин відповідач одночасно донарахував позивачу як податок на прибуток підприємств, так і ПДВ, а законність нарахування останнього податку на цих підставах розглядалась судом вище, суд також знаходить протиправним і нарахування позивачу податку на прибуток підприємств на цих підставах.

Оцінюючи обґрунтованість висновку позивача про протиправність включення позивачем до складу валових витрат, витрат, які пов'язані із видобутком корисних копалин, суд враховує наступне.

Основним видом господарської діяльності позивача є добування глини та каоліну (код КВЕД 14.22.0), які є сировиною для виготовлення цегли. В акті перевірки відповідач вказує на те, що при перевірці позивач не надав первинні документи, а саме калькуляцію цегли і розрахунок собівартості, що є порушенням ст. 139 п. 139.1. пп. 139.1.9. ПК України в частині включення до складу валових витрат, витрат не підтверджених відповідними первинними документами. Також ОДПІ зазначено про те, що всупереч нормам ст. 139 п. 139.1. пп. 139.1.5. ПК України, позивач до складу таких витрат включив витрати на видобуток корисних копалин, тоді як витрати на видобуток корисних копалин підлягають амортизації.

З приводу відсутності у відповідача калькуляції цегли і розрахунку собівартості, слід зазначити, що відповідач ані в акті перевірки, ані при судовому розгляді не вказав на нормативний акт, який покладає на позивача обов'язок складання цих документів, а тому відповідач не може вимагати від позивача надання документів, обов'язковість ведення яких не передбачена законодавством.

Не погоджується суд і з твердженням відповідача про порушення відповідачем ст. 139 п. 139.1. пп. 139.1.5. ПК України.

Згідно зазначеної норми не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144-148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Цій нормі кореспондує ст. 148 п. 148.1. ПК України, яка визначає, що будь-які витрати на розвідку/дорозвідку, облаштування та розробку будь-яких запасів (родовищ) корисних копалин (за винятком витрат, передбачених у підпункті «з» підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 цього Кодексу) включаються до окремого об'єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин платника податку, на балансі якого перебувають такі запаси (родовища), та підлягають амортизації. Пункт 148.2. цієї статті передбачає, що до витрат, що включаються до окремого об'єкта необоротних активів з видобутку корисних копалин платника податку, відносяться:

витрати на придбання геологічної інформації, що є в розпорядженні інших юридичних осіб;

витрати на попередню розвідку родовищ (запасів) корисних копалин, проведену за рахунок власних коштів підприємств, що включає проектні роботи, пошуково-розвідувальні, бурові та гірничі роботи, геофізичні, геохімічні та інші дослідження в межах визначеної ділянки (території);

витрати на детальну розвідку родовищ (запасів), проведену за рахунок власних коштів підприємств, що включає проектування, облаштування родовищ (з будівництвом селища тощо), бурові та гірничо-прохідницькі роботи, геофізичні та інші дослідження, комплекс випробувальних робіт, технологічні дослідження тощо;

витрати, пов'язані з державною експертизою та оцінкою запасів корисних копалин;

витрати на розроблення техніко-економічних обґрунтувань, бізнес-планів, угод (контрактів), концесійних договорів на користування надрами тощо;

витрати на проектування розробки родовищ (запасів) корисних копалин;

витрати на дорозвідку родовищ (запасів) корисних копалин, що здійснюється підприємством після завершення детальної розвідки паралельно з експлуатаційними роботами в межах гірничого відводу і які супроводжуються нарощуванням запасів корисних копалин чи переведенням запасів у більш високі категорії розвіданості (включаючи виконання бурових, гірничопрохідницьких робіт тощо).

Системний аналіз цих норм дозволяє стверджувати, що законодавцем спірні правовідносини врегульовані наступним чином: витрати, понесені платником податків у зв'язку із видобутком корисних копалин не включаються до складу валових витрат, а підлягають амортизації. При цьому п. 148.2. визначає вичерпний перелік витрат, які за ПК України підлягають амортизації, а тому всі інші витрати, пов'язані із видобутком корисних копалин, і які не передбачені вказаним пунктом, не підлягають амортизації і, відповідно, повинні бути включені до складу валових витрат. У зв'язку із викладеним, відповідач при перевірці повинен був встановити, що позивач до складу своїх витрат відніс витрати хоча б за одним із перелічених вище абзаців п. 148.2., наприклад, витрати на придбання геологічної інформації, що є в розпорядженні інших юридичних осіб. В той же час акт перевірки такої інформації не містить, не надані докази цього і при судовому розгляді справи.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на непослідовність його правової позиції - якщо він вважав, що витрати позивача на видобуток корисних копалин підлягали амортизації, а не включенню до складу валових витрат, в акті перевірки ОДПІ повинна була зазначити про нарахування позивачем амортизації в меншому розмірі, ніж необхідно, але акт перевірки не містить викладення порушень з боку позивача щодо нарахування амортизації.

Таким чином, суд констатує, що нарахування позивачу податку на прибуток підприємств і застосування штрафу податковим повідомленням-рішенням № 0001742301 є протиправним, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Наступним податковим повідомленням-рішенням № 0001752301 позивачу було збільшено грошове зобов'язання з надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, на суму 5176,03 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1294,0 грн.

В акті перевірки вказано на несплату позивачем екологічного податку за:

- викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами;

- розміщення відходів у вигляді відпрацьованих термометрів і люмінесцентних ламп у спеціально відведених для цього місцях;

- невірне застосування коефіцієнту до ставок податку, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі.

Так, відповідачем встановлено, що позивач не сплатив екологічний податок за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами в II-IV кварталах 2011 р., в загальній сумі 78,23 грн. В позовній заяві відсутні будь-які доводи на спростування цих висновків ОДПІ. Хоча обов'язок доказування правомірності свого рішення і покладається на суб'єкта владних повноважень, це не звільняє позивача від доказування тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, як це передбачено ст. 71 ч. 1 КАС України. В акті перевірки чітко визначено період здійснення позивачем викидів забруднюючих речовин, а також їх кількість у тонах (т. 1 а. с. 112), а тому відповідач вірно нарахував екологічний податок в сумі 78,23 грн. і на підставі ст. 123 п. 123.1. ПК України застосував штраф у розмірі 25%, що складає 19,56 грн.

В той же час помилковим є висновок відповідача про наявність підстав для нарахування екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях. Спір між сторонами щодо нарахування податку з цього приводу полягає в тому, що позивач вважає, що тільки тимчасове зберігання відходів не є їх розміщенням у розумінні ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.223. ПК України, тоді як ОДПІ наполягає на протилежному.

Як слідує з акту перевірки, розміщення позивачем відходів відбулось протягом жовтня-грудня 2011 р. і в квітні 2012 р. (т. 1 а. с. 112-113).

Стаття ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.223. ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, надавала таке визначення терміну «розміщення відходів»: розміщення відходів - зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» від 24 травня 2012 р. № 4834-VI, у підпункті 14.1.223 слова «зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та» замінені словами «постійне (остаточне) перебування або».

Таким чином, слід погодитись із позивачем, що до внесення вищезазначених змін до ст. 14 п. 14.1. пп. 14.1.223. ПК України, розміщенням відходів вважалась сукупність дій, а саме їх 1) зберігання, яке могло виражатись в тому числі і в тимчасовому розміщенні відходів до їх утилізації чи вивезення та 2) їх захоронення.

Відповідач встановив тільки факт тимчасового зберігання позивачем відходів, але друга ознака - їх захоронення відповідачем не встановлена і не доведена в суді.

Оскільки суд знаходить безпідставним нарахування позивачу екологічного податку за розміщення відходів, відповідно, не може бути застосований коефіцієнт до ставок податку, який встановлюється залежно від місця (зони) розміщення відходів у навколишньому природному середовищі, передбачений ст. 246 п. 246.5. ПК України.

З урахуванням викладеного, спірне податкове повідомлення-рішення № 0001752301 підлягає скасуванню в частині нарахування екологічного податку за розміщення відходів і невірне застосування коефіцієнту до ставок податку, в сумі 5097,80 грн. основного платежу і 1274,44 грн. штрафу, тоді як 78,23 грн. податку і 19,56 грн. штрафу за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами нараховані позивачу вірно.

Оцінюючи законність податкового повідомлення-рішення № 0001762301, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з плати за користування надрами місцевого значення на суму 746,54 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 186,64 грн., суд бере до уваги таке.

На аркушах 77-87 акту перевірки (т. 1 а. с. 102-111) викладені обставини, які на думку ОДПІ свідчать про заниження позивачем такого платежу, як плата за користування надрами. Як слідує із викладеного відповідачем, він пов'язує наявність порушень із 1) недекларуванням позивачем витрат, пов'язаних із доставкою (перевезенням, транспортуванням) корисних копалин; 2) заниженням валових витрат, не пов'язаних із видобутком корисних копалин і 3) заниженням вартості одиниці видобутої корисної копалини.

ПК України встановлює два методи обчислення вартості видобутої корисної копалини: за фактичними цінами реалізації (ст. 263 п. 263.6. пп. 263.6.2. ПК України) і за розрахунковою вартістю (ст. 263 п. 263.6. пп. 263.6.5. ПК України). Так як позивач не здійснює продаж видобутих корисних копалин, а використовує їх як сировину для виробництва цегли, відповідно, обчислення вартості видобутих корисних копалин здійснюється ним за другим методом - за розрахунковою вартістю.

Формула розрахункової вартості одиниці відповідного виду видобутої корисної копалини наведена в ст. 263 п. 263.6. пп. 263.6.9. ПК України:

Вмп + (Вмп х Крмпе)

Цр = ------------------------------,

Vмп

де Вмп - витрати, обчислені згідно з підпунктами 263.6.5-263.6.8 цього пункту (у гривнях);

Крмпе - коефіцієнт рентабельності гірничодобувного підприємства, обчислений у матеріалах геолого-економічної оцінки запасів корисних копалин ділянки надр, затверджених Державною комісією України по запасах корисних копалин (десятковий дріб);

Vмп - обсяг (кількість) корисних копалин, видобутих за податковий (звітний) період.

Перевіркою позивача не встановлено розбіжностей із задекларованими ним обсягами видобутої корисної копалини (показник Vмп), але сторони спору по різному обчислюють два інших показники наведеної формули.

Так, відповідач вказує на протиправне, як на його думку, недекларуванням позивачем витрат, пов'язаних із доставкою корисних копалин, але ст. 263 п. 263.6. пп. 263.6.5. «а» ПК України визначає, що у разі обчислення вартості відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) за розрахунковою вартістю до витрат платника за податковий (звітний) період включаються: матеріальні витрати, що належать до витрат згідно з розділом III цього Кодексу, у тому числі витрати, пов'язані з виконанням господарських договорів із давальницькою сировиною, за винятком матеріальних витрат, пов'язаних, в тому числі, із транспортуванням, а тому позивач вірно не включає свої витрати на транспортування корисних копалин до формули розрахункової вартості одиниці видобутої корисної копалини.

Так само помилково відповідач вважає, що при розрахунку витрат, окрім тих, які не пов'язані із видобутком корисних копалин, позивач допустив арифметичну помилку, яка потягла заниження цих витрат. Хоча в акті перевірки не пояснюється в чому саме полягає така арифметична помилка, із змісту цієї частини акту перевірки можна зробити висновок, що на думку відповідача, при обчисленні вартості видобутих корисних копалин, слід враховувати оплату праці всіх працівників підприємства позивача, тоді як останній враховував оплату праці тільки тих працівників, які безпосередньо зайняті у технологічному циклі видобутку корисних копалин, що є вірним, так як за ст. 263 п. 263.6. пп. 263.6.5. «б» ПК України, у разі обчислення вартості відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) за розрахунковою вартістю до витрат платника за податковий (звітний) період включаються витрати з оплати праці, що належать до витрат згідно з розділом III цього Кодексу, крім витрат з оплати праці працівників, які не зайняті в господарській діяльності з видобування відповідного виду видобутої корисної копалини (мінеральної сировини).

Коефіцієнт рентабельності (показник Крмпе) встановлений позивачу протоколом № 2289 засідання колегії Державної комісії України по запасах корисних копалин при Міністерстві екології і природних ресурсів України від 16 червня 2011 р. і дорівнює 8,6% (т. 7 а. с. 61-70) і з урахування того, що показник Крмпе до формули вноситься як десятковий дріб, то позивач вірно застосовує 0,086.

Так як позивач за свій рахунок замовив геологічне вивчення родовища, що підтверджується договором підряду від 17 лютого 2011 р., укладеним позивачем із ВК «Геолог» і договором на проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин від 5 травня 2011 р., укладеним із Державною комісією України по запасах корисних копалин (т. 7 а. с. 71-72, 81-82), він на підставі ст. 263 п. 263.10. ПК України має право до ставок плати за користування надрами для видобування корисних копалин застосовувати коригуючий коефіцієнт 0,70.

Таким чином, висновки відповідача про заниження задекларованих позивачем податкових зобов'язань з плати за користування надрами ґрунтуються на помилкових даних, які потягли за собою невірний розрахунок.

При перевірці правильності обчислення і сплати податку на доходи фізичних осіб ОДПІ встановлено його несвоєчасне перерахування у сумі 432,08 грн. Зокрема відповідач зазначає, що в порушення ст. 170 п. 170.9. ПК України позивачем на підставі цивільних договорів здійснено виплату доходів фізичним особам, які не є працівниками підприємства в сумі 7218,33 грн., з яких не утримано податок на доходи фізичних осіб в сумі 432,08 грн.

Відповідно до п. п. 5, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772 (далі - Порядок № 984), за результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (п. 5). Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів (п. 6).

Якщо ОДПІ були виявлені факти виплати позивачем доходів на підставі цивільних договорів фізичним особам, він, виконуючи вищенаведені вимоги Порядку № 984, повинен був в акті перевірки навести прізвища, ім'я та по-батькові осіб, яким такий дохід виплачувався, реквізити договорів, суми коштів виплачених кожній особі та нарахованого на них податку, а також первинні документи, на підставі яких ці обставини були встановлені, але акт перевірки такої інформації не містить - в ньому тільки констатується висновок про неутримання податку на доходи фізичних осіб в сумі 432,08 грн. і відсутні будь-які дані, які б дозволяли встановити, на підставі чого зроблено такий висновок.

Також, позивач доречно вказує, що єдина норма, яка зазначена в податковому повідомленні-рішенні № 0002921701, яким позивачу донараховано податок на доходи фізичних осіб і застосовано штраф, не регулює спірних правовідносини - ст. 170 п. 170.9. ПК України визначає оподаткування суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк.

У зв'язку із викладеним, доводи відповідача про неутримання позивачем податку на доходи фізичних осіб суд знаходить недоведеними, відповідно, і нарахована пеня за таке порушення не може вважатись законною.

Між позивачем та Омелянюк В.М. (директор підприємства) 1 грудня 2010 р. було укладено договір безпроцентної позики, за яким останній отримав у позику 150000,0 грн. із терміном погашення до 31 грудня 2011 р. (т. 7 а. с. 169).

Як встановлено ОДПІ, готівка в сумі 30000,0 грн., отримана позивачем 12 липня 2011 р. від позичальника, не оприбуткована в касовій книзі. Крім цього, відповідач вказує на те, що протягом перевіряємого періоду виявлено декілька випадків проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, що додаються до звітів про використання коштів, на суму 248,17 грн. Зазначені обставини послугували підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000052303, яким на позивача накладено штраф в сумі 150248,17 грн.

Неоприбуткування готівки в сумі 30000,0 грн. встановлено ОДПІ на підставі аналізу таких документів: копії виписки АТ «Брокбізнесбанк» за 12 липня 2011 р., копій виписок з касової книги позивача, яка велась в електронному вигляді, копії журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, корінців чеків, які перелічені у відповідному описі (т. 8 а. с. 29).

Так, на аркуші 99 акту перевірки (т. 1 а. с. 123), ОДПІ зазначає, що згідно чеку ЛД 9110079 від 12 липня 2011 р. та банківської виписки від тієї ж дати, з поточного рахунку позивача отримана готівка у сумі 30000,0 грн., але інформація про надходження цих коштів в касовій книзі позивача не відображена, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових ордерів також не містить даних щодо реєстрації прибуткових касових ордерів датованих 12 липня. Копії первинних документів, які досліджувались податковими інспекторами, додані відповідачем до своїх заперечень (т. 8 а. с. 30-41).

Позивач, заперечуючи наявність вищеописаного порушення, підкреслює, що перелічених вище документів відповідачу не надавав, ставе під сумнів їх справжність і вказує, що касова книга ведеться ним у паперовому вигляді, а не в електронному, як то вказує ОДПІ і в свою чергу, в судовому засіданні надав для огляду касову книгу у паперовому вигляді, в якій маються відповідні записи від 12 липня 2011 р.

Суд критично ставиться до доводів позивача в частині ненадання ним документів, на яких побудовані висновки відповідача про неоприбуткування готівки в сумі 30000,0 грн., оскільки всі вони (документи) без винятку мають відбиток печатки ДП «Санта-Петрівка». Якщо позивач вважає, що такі документи були сфальсифіковані інспекторами ОДПІ, він мав можливість звернутись із відповідними скаргами до ОДПІ для призначення службового розслідування з цього приводу, або до правоохоронних органів, але цього ним зроблено не було.

Відповідно до п. 2.6. Положення № 637, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Оскільки оприбуткування готівки здійснюється на підставі прибуткових касових ордерів, які в свою чергу заносяться до журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, який є додатком № 4 до Положення № 637, можна зробити висновок, що оприбуткуванням готівки в розумінні Положення № 637 є сукупність наступних дій: 1) отримання прибуткового касового ордеру, 2) занесення його до журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, 3) внесення відповідного запису до касової книги. Відсутність будь-якого з цих елементів, є порушенням порядку оприбуткування готівки, адже вони є логічно і змістовно пов'язаними та витікають один з одного - не провівши попередньої дії, вчинити наступну дію неможливо.

В матеріалах справи мається журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, в якому відсутні будь-які записи, датовані 12 липня 2011 р. (т. 8 а. с. 34-36), а тому без реєстрації прибуткового касового ордеру у журналі, позивач не міг вносити записи до касової книги.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про порушення позивачем порядку оприбуткування готівки, безвідносно до того, чи відповідають дійсності надані відповідачем витяги з електронного варіанту касової книги позивача, чи ні.

Крім того, суд звертає увагу позивача на таке. Отримавши акт перевірки, в якому викладені висновки відповідача про неоприбуткування готівки у зв'язку із відсутністю відповідних записів у касовий книзі, позивач скористався своїм правом подати заперечення і додав до них копії видаткового та прибуткового касових ордерів, але не надав копії відповідної сторінки касової книги, що б за нормами ст. 44 п. 44.6. абз. 2 ПК України потягло за собою обов'язковість врахування ОДПІ цього документа при прийнятті спірного рішення, але позивач копії касової книги до своїх заперечень не надав, незважаючи на те, що саме на відсутності записів у ній наполягав відповідач, тому останній вірно виходив з того, що такі документи і записи у позивача відсутні, що узгоджується із нормами ст. 44 п. 44.6. ПК України, згідно якого у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Аналогічним чином суд оцінює і доводи позивача про наявність у нього всіх розрахункових документів, що засвідчують витрачання коштів на суму 248,17 грн. При цьому суд наголошує на тому, що ненадання первинних документів податковому органу, за правилами ст. 44 п. 44.6. ПК України унеможливлює їх оцінку і судом, так як законом імперативно передбачений правовий наслідок неподання документів - вони вважаються відсутніми.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення № 0000052303 скасування не підлягає.

Таким чином, за наслідками розгляду адміністративної справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову, а саме визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень № 0001732301, № 0001742301, № 0001762301, № 0002921701 та визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення № 0001752301 в частині 5097,80 грн. основного платежу і 1274,44 грн. штрафу, тоді як податкове повідомлення-рішення № 0000052303 є законним і скасуванню не підлягає.

Відповідно до ст. 94 ч. 3 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судовий збір позивачем сплачено в сумі 2146,0 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 195 від 2 листопада 2012 р. (т. 1 а. с. 2), який, з урахування часткового задоволення адміністративного позову, підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України в сумі 2123,56 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 122, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Податкові повідомлення-рішення від 11 жовтня 2012 р. № 0001732301, № 0001742301, № 0001762301, № 0002921701 визнати протиправними і скасувати повністю, податкове повідомлення-рішення № 0001752301 визнати протиправним і скасувати в частині 5097,80 грн. основного платежу і 1274,44 грн. штрафу.

3. В решті адміністративного позову відмовити.

4. Відшкодувати дочірньому підприємству «Санта-Петрівка» судовий збір в сумі 2123,56 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз