Постанова № 36415823, 23.12.2013, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2013 р. Справа № 821/2908/13-а

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Варняка С.О.,

при секретарі: Леутській Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом повного товариства "Ломбард-Лідер" ТПВ Постачтехкомплект" і Компанія" до Територіальної державної інспекції з питань праці у Херсонській області про визнання протиправним та скасування припису,

встановив:

Звернувшись до суду, позивач посилається на те, що 16.07.2013 року Територіальною державною інспекцією з питань праці у Херсонській області, було проведено перевірку з питань дотримання вимог законодавства про працю позивачем.

За результатом проведення перевірки відповідачем було складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 21-01-08/275 та надано позивачу припис №21-01-08/275-211 від 16.07.2013 року.

Позивач не погоджується із вказаним приписом та вважає його не чинним (протиправним).

Просить суд визнати не чинним (протиправним) та скасувати припис Територіальної державної інспекції з витань праці у Херсонській області № 21-01-08/275-211 від 16.07.2013 року.

У судовому засіданні представники позивача наполягали на позовних вимогах, просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні по суті позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши сторони та дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини.

Повне товариство «Ломбард-Лідер ТПВ «Постачтехкомплект» і компанія» є фінансовою установою - господарським товариством, одним, із напрямів діяльності якого є надання супутніх послуг ломбарду у тому числі надання фінансових кредитів під заставу золотих виробів.

07.05.2012 року на постійну роботу, на посаду касира до позивача, було прийнято ОСОБА_1 про, що було видано відповідний наказ Ш 7-К.

08.05.2012 року з ОСОБА_1 було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.

Наказом позивача № 11 від 29.04.2013 року «Про призначення розслідування», було прийнято рішення провести розслідування по факту видачі касиром головного підприємства ОСОБА_1 та касиром філіалу № 1 ОСОБА_3 фінансового кредиту під заставу виробів виготовлених не з дорогоцінного металу.

Наказом товариства «Про відшкодування збитків» № 12 від 15.05.2013 року було прийнято рішення стягнути з ОСОБА_1 матеріальний збиток в сумі 8270,00 грн.

05.06.2013. ОСОБА_1 звернулась до ТДІПП у Херсонській області з заявою про невиплату заробітної плати.

06.06.2013 року, згідно службової записки завідуючого сектора інкасації філії ПАТ «Південний», ОСОБА_1 відмовилась отримати цінності, мотивуючи тим, що вважає себе звільненою.

В 10-30 06.06.2013р. касир самовільно закрила приміщення та залишила робоче місце.

ОСОБА_1, відмовилась від підписання наказу та проведення інвентаризації, назначеної на 07.06.2013р. наказом №13 від 06.06.2013 року та не з'явилась на її проведення.

З 07.06.2013 р. ОСОБА_1 на підприємство не з'явилась. Документів про причини відсутності на робочому місці не надала.

Згідно наказу №13-К від 01.07.2013 року ОСОБА_1 була звільнена в з 1.07.2013 року наслідок прогулу за п.4 ст.40 КЗпП України.

Позаплановий захід стосовно товариства здійснений відповідно до направлення на його проведення від 01.07.2013 № 688.

За результатом проведення перевірки відповідачем було складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 21-01-08/275.

10.07.2013 р. касир з'явилася на підприємство, отримала трудову книжку, але відмовилась ознайомлюватись з розрахунком та отримувати будь які кошти про що зроблено запис свідків на розрахунку заробітної плати про відмову від ознайомлення.

16.07.2013 року відповідачем винесений припис №21-01-08/275-211.

У дослідженій судом заяві до відповідача ОСОБА_1, скаржилась на невиплату заробітної плати в цілому, не оспорюючи її розмір, а також не оспорювала підстави застосування до неї матеріальної відповідальності. У направленні на перевірку у графі «Питання, що підлягають контролю», зазначені розділи 1,3,5 і не зазначений розділ 9 «Матеріальна відповідальність найманих працівників». Тобто, відповідачем це питання не перевірялось.

Тому, суд перевіряючи законність припису, не перевіряє правильність відрахувань із заробітної праці ОСОБА_1, а лише факт невиплати заробітної плати.

Стосовно п.1 припису суд виходить з такого. Пунктом 1 припису передбачено «Виплату заробітної плати працівникам товариства привести у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КЗпПУ».

В п.1 акту перевірки з цього приводу зазначено наступне «заробітна плата за виконану роботу належна до виплати працівниці ОСОБА_1 за березень 2013 року у розмірі 1028,33 грн., за квітень 2013 року у розмірі 1028,33 грн., за травень 2013 року у розмірі 1028,33 грн., за червень 2013 року у розмірі 191,67 на момент перевірки не виплачена».

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпПУ заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з п. 1.2, 3.9. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.04 р. № 637, депонована заробітна плата - це готівкові кошти, отримані підприємствами (підприємцями) для виплат, пов'язаних з оплатою праці, і не виплачені у встановлений строк окремим фізичним особам.

Після закінчення встановлених строків виплат, пов'язаних з оплатою праці за видатковими відомостями, касир зобов'язаний: у видатковій відомості проти прізвища осіб, яким не здійснено виплату, поставити відбиток штампа або зробити напис "Депоновано"; скласти реєстр депонованих сум.

Бухгалтер робить перевірку записів, зроблених касирами у видаткових відомостях, та здійснює підрахунок виданих і депонованих за ними сум. Депоновані суми, що підлягають здаванню в банк, оформляються шляхом складання одного загального видаткового касового ордера.

У примітці до додатку 1 Положення на титульній сторінці зазначається загальна сума виданої і депонованої заробітної плати. За потреби в графі "Примітки" зазначаються реквізити пред'явленого документа.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291, у бухгалтерському обліку відображають депоновані суми за кредитом субрахунку 662 «Розрахунки з депонентами», а виплату цієї заборгованості із зарплатні - за дебетом зазначеного рахунку.

Відповідно до досліджених у судовому засіданні витягів з журналу-ордеру по рах. 662 «Розрахунки по депонентам» заробітна плата ОСОБА_1 за березень 2013 року у розмірі 1028,33 грн..

Заробітна плата ОСОБА_1 за квітень 2013 року у розмірі 1028,33 грн. була депонована у травні того ж року у зв'язку з неотриманням її ОСОБА_1

Таким чином, товариство мало право зберігати у своїй касі понад установлений ліміт отримані з банку для виплати зарплати грошові кошти протягом трьох днів, включаючи день одержання коштів із банку (у деяких випадках цей строк становить п'ять днів). Оскільки, в зазначені строки працівник не з'явився для її одержання в касу підприємства, то така зарплата була визнана депонованою, а працівник, що не одержав зарплату, - депонентом.

Таким чином, в цій частині пункту 1, суд вважає припис протиправним. Оскільки заробітна плата нараховувалась вчасно, ОСОБА_1, відповідно до табеля робочого часу була на робочому місці, могла отримати заробітну плату, але не отримала не з вини товариства.

Однак, у подальшому неотримана заробітна плата була неправомірно вилучена відповідно до наказу товариства «Про відшкодування збитків» № 12 від 15.05.2013 року за травень 2013 року у розмірі 1028,33 грн., за червень 2013 року у розмірі 191,67 грн.

Однак, оскільки п.1 припису частково не відповідає фактам, встановленим судом, то в цілому він протиправний.

Стосовно п.2 припису суд виходить з такого. Пунктом 2 припису передбачено «Нарахування та виплату заробітної плати працівникам товариства привести у відповідності до вимог ч. 1. ст. І15 КЗпПУ та ч. 1. ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

В п.2 акту перевірки з цього приводу зазначено наступне «Заробітна плата працівниці ОСОБА_1 товариства виплачується рідше двох разів на місяць, через проміжок часу, що перевищує шістнадцять календарних днів та пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Так заробітна плата працівниці ОСОБА_1 за березень, квітень, травень 2013 року станом на 12.07.2013 року не виплачена, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 115 КЗпПУ».

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпПУ заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно з ч. 1. ст. 24 Закону України «Про оплату праці» Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як встановлено у судовому засіданні позивачем порушені ч. 1. ст. І15 КЗпПУ та ч. 1. ст. 24 Закону України «Про оплату праці». Оплата працівникам здійснювалась один раз в місяць. Позивач не заперечував цей факт, пояснюючи його фінансовими труднощами товариства.

Суд не вважає фінансові труднощі товариства підставою для порушення законодавства, тому в цій частині, припис є правомірним.

Стосовно п.3 припису суд виходить з такого. Пунктом 3 припису передбачено «Проведення остаточного розрахунку при звільненні працівників привести у відповідності до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпПУ».

В п.2 акту перевірки з цього приводу зазначено наступне «Остаточний розрахунок із звільненими працівниками у товаристві не проводиться в порушення вимог ч. 1 ст. 116 КЗпПУ. Так, звільненій 01.07.2013 року ОСОБА_1, яка звернулась за виплатою остаточного розрахунку 10.07.2013 року, остаточний розрахунок станом на 12.07.2013 року не виплачено».

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З 07.06.2013 р. ОСОБА_1 на підприємство не з'явилась.

Згідно наказу №13-К від 01.07.2013 року ОСОБА_1 була звільнена з 1.07.2013 року в наслідок прогулу за п.4 ст.40 КЗпП України.

01.07.2013 р. листом вих. № 27 позивач направив ОСОБА_1 копію наказу про звільнення, та запросив до товариства для проведення кінцевого розрахунку та отримання трудової книжки.

10.07.2013 р. касир ОСОБА_1 з'явилася на підприємство, отримала трудову книжку, але відмовилась ознайомлюватись з розрахунком та отримувати будь які кошти про що зроблено запис свідків на розрахунку заробітної плати про відмову від ознайомлення.

В той же день поштовим переказом №0406 позивач направив остаточну суму заробітної плати. За вказаною у переказі адресою 13.07.2013 р. та 16.07.2013 року доставлялись повідомлення. 09.08.2013 року за закінченням терміну зберігання переказ повернуто відправнику.

Таким чином, остаточний розрахунок станом на 12.07.2013 року був відправлений ОСОБА_1 поштовим переказом і припис в цій частині не відповідає встановленим у суді обставинам, тому є протиправним.

Таким чином, суд перевіривши рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч.3 ст.2 КАС України вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Виходячи з викладеного, на підставі ст.ст. 8, 9, 12, 19, 158, 159, 161, 162, 163 КАС України,

постановив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним п.1, п.3 припису Територіальної державної інспекції з питань праці у Херсонській області №21-01-08/275-211 від 16.07.2013 року.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 30 грудня 2013 р.

Суддя Варняк С.О.

кат. 3.5