Постанова № 36415590, 12.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2013 року Справа №827/1236/13-а10 год. 31 хв.

місто Севастополь

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

судді Кириленко О.О.,

секретар судового засідання Самойлова М.С.,

за участю: представника позивача - Гладковського Г.І., представника відповідача - Таточенко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" до державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом до державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 квітня 2013 року № 0000312220 на суму 88 000 гривень 50 копійок, № 0000302220 на суму 67 462 гривень 00 копійок.

Позов обґрунтовано тим, що податкові повідомлення-рішення винесені податковою інспекцією з порушенням норм чинного законодавства.

У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала у повному обсязі з підстав викладених у запереченнях.

Заслухавши доводи представників сторін, встановивши обставини справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення проти позову, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що державною податковою інспекцією у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехойл" за вересень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 11 квітня 2013 року № 544/22.2-11/24877222 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" з питань фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехойл" за вересень 2011 року.

Актом перевірки зафіксовано порушення позивачем пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України у результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 58 666 гривень 67 копійок, у тому числі у вересні 2011 року на суму 58 666 гривень 67 копійок; пункту 138.2, пункту 138.8 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України у результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 67 462 гривень 00 копійок, у тому числі за 3 квартал 2011 року на суму 67 462 гривень 00 копійок.

На підставі акту перевірки від 11 квітня 2013 року, державною податковою інспекцією у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби винесені податкове повідомлення-рішення від 24 квітня 2013 року № 0000312220, згідно з яким товариству з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 88 000 гривень 50 копійок, з яких за основним платежем - 58 667 гривень 00 копійок, за штрафними (фінансовими) санкціями - 29 333 гривні 50 копійок та податкове повідомлення-рішення від 24 квітня 2013 року № 0000302220, згідно з яким товариству з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 67 462 гривень 00 копійок.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Відповідно до пункту 149.1 статті 149 розділу ІІІ Податкового кодексу України податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135-137 та 138-143 цього Кодексу.

Статтею 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пункт 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлює, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті (собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати складаються з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг); інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу (інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат) крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктами 138.4, 138.5 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Пунктом 140.2 статті 140 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним; у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пункти 152.1, 152.3 статті 152 Податкового кодексу України визначають, що податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі статтею 149 цього Кодексу.

Доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення згідно з правилами, встановленими цим розділом, незалежно від дати надходження або сплати коштів, якщо інше не встановлено цим розділом.

Згідно з підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування з податку на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу (орендарю).

Порядок формування податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду: у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У силу пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом наведених норм Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. Необхідною умовою для віднесення понесених при придбанні товарів (робіт, послуг) витрат та сплачених у ціні цих товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу витрат виробництва та податкового кредиту з податку на додану вартість є факт їх придбання з метою використання в господарській діяльності. Отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит з податку на додану вартість.

У свою чергу, відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до статті 184 Податкового кодексу України реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати анулювання такої реєстрації, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку на додану вартість. З моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних (пункт 184.5 статті 185 Податкового кодексу України).

Судом встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" є юридичною особою, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ № 399376. Одним з видів діяльності позивача є ремонт і технічне обслуговування суден і човнів.

12 серпня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехойл" та позивачем укладено договір поставки нафтопродуктів № 6, згідно з яким постачальник зобов'язаний поставити на адресу покупця товар, а покупець зобов'язаний оплатити товар шляхом передплати та прийняти поставлений товар.

На виконання даного договору сторонами було складено податкову накладну від 16 вересня 2011 року № 4, накладну від 16 вересня 2011 року № 41, товаро-транспорті накладні від 16 вересня 2011 року.

Зазначене свідчить про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехойл" та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема укладеним відповідно до вимог чинного законодавства договором, належним чином оформленими первинними документами у межах виконання господарських операцій, розрахунковими документами, доказами пов'язаності господарських операцій з власною господарською діяльністю позивача та товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехойл". Також, вказані докази свідчать про виникнення змін в структурі активів (майновому стані) та зобов'язань, як виконавців робіт, так й замовників, тобто підтверджують реальність господарської операцій.

Також суд зазначає, що несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Платник податку не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар у особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідачем не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: належні доказі, які підтверджують безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, протиправний характер укладеного договору, непов'язаність витрат, понесених на отримання послуг, із господарською діяльністю позивача, факту узгодженості дій позивача з таким постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Крім того, слід зазначити, що постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 03 червня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2013 року, задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Промтехойл" до державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування повідомлень-рішень та встановлено, що договори постачання нафтопродуктів, зокрема, № 6 між товариством з обмеженою відповідальністю "Промтехойл" та товариством з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш", укладені з дотриманням вимог статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особи, які вчинили правочин мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення сторін правочину вільне і відповідає їх внутрішній волі; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У судовому засіданні доводи представника відповідача щодо правомірності дій державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі та наявності порушень з боку товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами та доказами, встановленими судом.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби від 24 квітня 2013 року № 0000312220.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби від 24 квітня 2013 року № 0000302220.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МК-Фіш" судовий збір у розмірі 1 555 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят п'ять) гривень 00 копійок шляхом їх безспірного списання із рахунка державної податкової інспекції у Гагарінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі.

Постанова може бути оскаржена у строки і порядку встановленими частинами першою, другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя(підпис)О.О. Кириленко

Постанову складено у повному обсязі

17 грудня 2013 року

З оригіналом згідно

Суддя О.О. Кириленко