Ухвала суду № 36413459, 18.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 року м. Київ К/9991/76923/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (далі -ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011

у справі № 2а-3168/11/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Агро» (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2011 року Товариство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 24.02.2011 №00000707000/0 та зобов'язати ДПІ надати органу державного казначейства висновок про суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011, позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 24.02.2011 №00000707000/0; у решті позову відмовлено.

Посилаючись на невідповідність висновків попередніх судових інстанцій дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення та відмовити у позові.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації Товариства з податку на додану вартість за грудень 2010 року, у якій позивачем задекларовано суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в розмірі 93500 грн.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 14.02.2011 № 344/07-013/30589815 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.02.2011 №00000707000/0, за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування в розмірі 93500 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 46750 грн.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії, полягає у тому, що Товариством було порушено законодавчо встановлений порядок заявлення до відшкодування на рахунок платника суми ПДВ внаслідок неподання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування (додаток 4) разом з декларацією за грудень 2010 року, в якій було задекларовано цю суму бюджетного відшкодуванню. В подальшому 02.02.2011 платник подав уточнюючий розрахунок до цієї декларації разом із зазначеною заявою, в якому було відтворено спірну суму бюджетного відшкодування.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суди цілком об'єктивно не визнали вказані обставини як такі, що виключають право платника на отримання належної йому суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню.

Так, відповідно до підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Згідно з підпунктом 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Зі змісту наведених норм Закону випливає, що використати право на одержання бюджетного відшкодування платник має у будь-якому податковому періоді у межах 1095-денного строку з дня виникнення такого права. А відтак відмова у поверненні платникові належних йому сум ПДВ з бюджету лише на тій підставі, що заяву про повернення такої суми подано не у належному податковому періоді, не може бути визнана правомірною.

Податковим органом не було виявлено допущених з боку позивача порушень податкової дисципліни при розрахунку від'ємного значення ПДВ в оспорюваній сумі; ДПІ не приймалося рішення про визнання платника податку (позивача у справі) таким, що добровільно відмовився від отримання оспорюваної суми ПДВ як бюджетного відшкодування в порядку підпункту «а» підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За таких обставин суди, встановивши, що на момент проведення перевірки позивачем було подано усі необхідні документи податкової звітності для отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування цілком правомірно задовольнили позовні вимоги Товариства у розглядуваній частині позовних вимог.

В частині відмови у задоволенні позову висновки судів учасниками провадження не оскаржуються, тоді як касаційним судом не виявлено порушень норм матеріального та процесуального права, на які відсутні посилання у поданій скарзі.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011 у справі № 2а-3168/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько