Ухвала суду № 36413448, 18.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 року м. Київ К/9991/25552/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства фірми "Деріс" (далі - Підприємство)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011

у справі № 2а-1236/10/2070

за позовом Підприємства

до Дергачівської міжрайонної держаної податкової інспекції Харківської області (далі - Дергачівська МДПІ)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.02.2010 № 0000062310/0 та від 01.02.2010 № 0000052310/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що операції позивача з придбання та подальшого продажу сільськогосподарської продукції не були спрямовані на отримання прибутку, а відтак витрати, понесені позивачем під час здійснення цим операцій, не підлягають врахуванню у податковому обліку Підприємства.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Підприємство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій та задовольнити позов.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Підприємства з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Дергачівською МДПІ було проведено виїзну планову документальну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 25.07.2007 по 30.09.2009, оформлену актом від 14.01.2010 № 17/23-104/35206991.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.02.2010 № 0000062310/0, згідно з яким Підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 167 914 грн. (у тому числі 111 942 грн. за основним платежем та 55972 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 01.02.2010 № 0000052310/0, за яким позивачеві донараховано 331 214 грн. з податку на прибуток (у тому числі 275 079 грн. за основним платежем та 56135 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань став висновок податкового органу про безпідставне відображення позивачем у складі валових витрат та податкового кредиту витрат, понесених у зв'язку з придбанням товарів (соняшника, олії, шроту та жмиху) та послуг з переробки соняшника поза межами господарської діяльності платника. Вказаний висновок Дергачівська МДПІ мотивує подальшим продажем позивачем товару за ціною нижчою його собівартості, сформованої за рахунок відповідних витрат.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених законодавчих приписів випливає, що однією з визначальних умов виникнення у платника права на формування валових витрат та податкового кредиту є придбання товарів, робіт, послуг з метою їх використання у господарській діяльності.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Таким чином, для цілей оподаткування кваліфікуючою ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання прибутку, що, в свою чергу, передбачає наявність у платника відповідної мотивації при вступі у господарські правовідносини з іншими суб'єктами господарювання. Наведене обумовлює необхідність оцінки обґрунтованості податкової вигоди платника з урахуванням наявності ділової мети у діях платника на підставі аналізу перспективи отримання прибутку та об'єктивного встановлення розумної можливості позитивних змін економічного стану платника.

При цьому слід зазначити, що власне збитковість господарської діяльності не є ознакою відсутності розумних цілей економічного характеру у господарської операції, якщо така збитковість обґрунтована об'єктивними економічними причинами.

Втім у справі, що переглядається, суди за наслідками дослідження умов придбання та подальшого продажу товарів не виявили причин економічного характеру, які б обумовили здійснення Підприємством вказаних збиткових операцій. Як зазначили суди, позивачем не було подано будь-яких доказів на підтвердження існування обставин (як-от - зміна ринкової кон'юнктури, втрата товаром споживчих властивостей, необхідність мінімізації збитків тощо), що вплинули б на ціноутворення на Підприємстві та обумовили б необхідність продажу спірного товару за ціною нижчою його собівартості.

На підставі цього суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що у даному випадку дії платника, які мали наслідком отримання ним негативного фінансового результату, не мали розумних економічних причин; у зв'язку з цим суди правомірно кваліфікували спірні господарські операції як такі, що не відповідають критерію ділової мети.

А відтак слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи про незаконність врахування позивачем витрат за розглядуваними операціями у податковому обліку Підприємства, що обумовлює законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги відтворюють правову позицію позивача по справі; ці доводи отримали належну правову оцінку під час розгляду справи по суті попередніми судовими інстанціями, а тому підлягають відхиленню.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства фірми "Деріс" відхилити.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 у справі № 2а-1236/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько