Ухвала суду № 36413207, 18.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" листопада 2013 р. м. Київ К/800/44526/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕО ЦЕНТР»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013 р.

у справі №2а-15566/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕО ЦЕНТР»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «НЕО ЦЕНТР» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 14.02.2013 р. позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.11.2012 р. №00115222208, №00115322208 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 2146,00 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтис» за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2012 р., про що складено акт від 16.10.2012 р. №857/22-8/36387377, яким встановлено порушення п.п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.11.2012 р. №0011522208, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 432 284,00 грн., з яких 345 827,00 грн. за основним платежем та 86 457,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0011532208, яким збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 345 827,00 грн., з яких 276 662,00 грн. за основним платежем та 69 166,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем віднесено до складу валових витрат за 2010 р. витрати у розмірі 1 383 308,00 грн. та до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі - 276 662,00 грн. (у т.ч. за листопад 2010 р. - 74 442,00 грн., грудень 2010 р. - 202 220,00 грн.), нарахованих у зв'язку з придбанням у ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтис» послуг.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит та валові витрати на підставі господарських операцій з ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтис», оскільки у останнього відсутні трудові та матеріальні ресурси, виробничі бази, що унеможливлює виконання укладеного з позивачем договору.

Крім того, за висновками суду апеляційної інстанції, фактичне виконання позивачем укладеного договору не підтверджено первинними документами, що дає підстави вважати, що господарські операції вчинені позивачем з ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтис» не спрямовані на їх реальне настання.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтис» 16.09.2010 р. укладено договір №09.10-54 про надання послуг.

Результати договору були оформлені аналітичними записками та аналітичними матеріалами, які були отримані позивачем і використовувалися для здійснення статутної діяльності, а саме - оцінки майна. Виконання укладеного договору підтверджується актами наданих послуг на загальну суму 2 004 970,00 грн., у тому числі ПДВ - 334 161,74 грн.

За результатами вчинених господарських операцій ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтис» видано позивачу податкові накладні від 21.09.2010 р. №146, від 30.09.2010 р. №147, від 30.11.2010 р. №710, від 30.12.2010 р. №1350, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та витрати по отриманим послугам віднесено до складу валових витрат.

Порядок визначення суми валових витрат звітного податкового періоду визначений ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Нормативними приписами п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено валові витрати виробництва та обігу як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналізуючи вказані приписи Законів можна зробити висновок про те, що формування валових витрат та податкового кредиту обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належним чином оформлених, підтверджуючих проведення господарської операції, первинних документів.

В матеріалах справи наявні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтис», а саме - договір про надання послуг, акти наданих послуг, податкові накладні та бухгалтерські виписки, що підтверджують факт перерахування коштів.

Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість віднесення позивачем до складу валових витрат сум податку та формування податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтис» - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди, тощо.

Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність включення позивачем до валових витрат вартості послуг, отриманих від ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «Салтис» та віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних отриманих від останнього.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, з огляду на що висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає правильному застосуванню положень Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».

З огляду на викладене та керуючись приписами ст. 226 КАС України, відповідно до якої, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕО ЦЕНТР» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.08.2013 р. у справі №2а-15566/12/2670 скасувати, постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 14.02.2013 р. у справі №2а-15566/12/2670 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.