Ухвала суду № 36412769, 28.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/27594/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 р.

у справі №2а-10444/10/2070

за позовом Приватно підприємства «Аліна 2»

до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Аліна 2» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення - рішення від 07.07.2010 р. №0000222320/1 та від 27.09.2010 р. №0000462320/0, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 гр. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2008 р. по 28.02.2010 р., про що складено акт від 19.05.2010 р. №649/2320/34785289, яким встановлено порушення позивачем п.п. 81.1, 81.2, 81.3, 81.5, 81.6, 81.7, п.п. 81.15.1, 81.15.6, п. 81.15, ст. 81, п.п. 5.2.1, п. 5.2, ст. 5, п.п. 3.1.1, п. 3.1, ст. 3, п. 4.1, ст. 4, п.п. 7.4.1, п.7.4, п.п. 7.5.1, п. 7.5, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.06.2010 р. №0000222320/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 239 075,00 грн., з яких 157 339,00 грн. за основним платежем та 81 736,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.07.2010 р. №0000222320/1, аналогічне за змістом.

Крім того, за результатами розгляду скарги позивача контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.09.2010 р. №0000462320/0, яким визначено податкове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 311 644,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За висновками акту перевірки, продукція, що не виробляється позивачем з використанням власної або найманої робочої сили, а вирощена підприємством за допомогою третіх осіб не може вважатися сільськогосподарською відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість», а тому її реалізація не може відбуватися за нормами спеціального режиму оподаткування, як це було зроблено позивачем.

Підставою для донарахування відповідачем податкових зобов'язань, слугував висновок про те, що згідно бухгалтерського обліку позивача на підприємстві відсутні основні засоби, за допомогою яких воно могло безпосередньо обробляти землю, вносити мінеральні добрива, сіяти та збирати врожай зернових культур та відсутні працівники, які б могли обробляти сільськогосподарські угіддя, що, на думку податкового органу, свідчить про неможливість самостійного вирощування підприємством сільськогосподарської продукції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником.

У період з 01.04.2008 р. по 31.12.2008 р. позивач використовував право на застосування спеціального режиму оподаткування відповідно до п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», у період з 01.01.2009 р. по 28.02.2010 р. - відповідно до ст. 81 вказаногоЗакону.

Основний вид діяльності позивача - вирощування зернових та технічних культур (КВЕД - 01.11.0).

Відповідно до договорів оренди з Ізюмською районною державною адміністрацією від 01.06.2008 р. та від 07.09.2008 р. позивач орендує земельні ділянки площею 39,6 га та 60,4 га відповідно, та на території Студенокської сільської ради орендує земельні ділянки загальною площею 654 га, які належать громадянам згідно державних актів на право власності і сертифікатів на право на земельну частку (пай).

У перевіряємому періоді, згідно договорів укладених з ФК «Колос» від 10.03.2008 р. №10/03-08, від 10.07.2008 р. №10/07-08, від 01.09.2008 р. №01/09-1, від 01.10.2008 р. №01/10-1, від 01.04.2009 р. №01/04-09, від 01.07.2009 р. №01/07-09, від 01.10.2009 р. №01/10-09, позивачу надавалися послуги по культивації, боронуванню, посіву, внесенню мінеральних добрив та гербіцидів, дискуванню та інші.

При цьому, податкові зобов'язання з податку на додану вартість по операціям з поставки власної сільськогосподарської продукції позивач відображав у спеціальній (скороченій) декларації з податку на додану вартість.

Відповідно до п.81.7 ст.81 Закону України «Про податок на додану вартість», сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1 - 24 УКТ ЗЕД згідно із Законом України «Про Митний тариф України», якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Приписами п.81.1 ст.81 вказаного Закону встановлено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно п.81.6 Закону України «Про податок на додану вартість», сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Пункт 81.11 ст.81 вказаного Закону передбачає, що якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари (послуги), питома вага яких перевищує 25 відсотків від вартості всіх поставлених товарів (послуг), то, зокрема, на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за наслідками звітного періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку.

З огляду на те, що податковим органом під час перевірки не було встановлено факту поставки позивачем протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно товарів, придбаних у інших осіб, питома вага яких перевищує 25 відсотків від вартості всіх поставлених товарів (послуг), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо виключення можливості застосування до позивача наслідків передбачених п.81.11 ст.81 Закону України «Про податок на додану вартість».

Водночас, продукція, що реалізовувалася позивачем у перевіряємому періоді, була вирощена безпосередньо ним, із використанням сільськогосподарських послуг третіх осіб, а не придбана у інших осіб, а отже податкові зобов'язання з податку на додану вартість по операціям з поставки сільськогосподарської продукції позивач правомірно відображав у спеціальній (скороченій) декларації з податку на додану вартість.

При цьому, судами обґрунтовано зазначено про те, що визначальною умовою для віднесення діяльності до сільськогосподарського виробництва є наявність у власності або у користуванні (оренді) сільськогосподарських угідь, а наявність же основних засобів, за допомогою яких може безпосередньо оброблятися земля, та достатньої кількості найманих працівників не може бути головним критерієм для визначення діяльності сільськогосподарського виробництва.

З огляду на викладене, Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про те, що позивач з 01.01.2009 р. має право на застосування спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства, оскільки його діяльність відповідає вимогам ст.81 Закону України «Про податок на додану вартість», а отже, донарахування йому податкових зобов'язань з податку на додану вартість є безпідставним, з огляду на що, судами правомірно скасовано податкові повідомлення - рішення від 07.07.2010 р. №0000222320/1 та від 27.09.2010 р. №0000462320/0.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 р. у справі №2а-10444/10/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.