Ухвала суду № 36412759, 04.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2013 року м. Київ К/9991/1213/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010 р.

у справі №2а-12428/10/2670

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Перша» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного законодавства Київської філії позивача за період з 26.09.2001 р. по 30.06.2009 р., про що складено акт від 14.01.2010 р. № 3/22-01/36216490, яким встановлено порушення позивачем п.п. «ї» п.1.3 ст.1, п.1.9 ст.1, п.п. «е» 4.2.9 п.4.2 ст.4, п.п. «а» п.17.2 ст.17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.08.2010 р. №0000551750/3, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у розмірі 10 266,00 грн., з яких 3 422,00 грн. за основним платежем та 6 844,00 грн. штрафних (фінансових) санкції

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За висновками податкового органу, позивачем, як податковим агентом, неутримано податок з доходів фізичних осіб із суми 22 818,25 грн., сплаченої за пальне та смарт-картку для автомобіля Хонда CR-V, 2008 р. випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить громадянину ОСОБА_4 та експлуатується ним, як керівником філії позивача.

З акту перевірки вбачається, що вказаний автомобіль на позабалансовому рахунку позивача не значився, договір оренди вказаного автомобіля, укладений між позивачем та ОСОБА_4, всупереч вимог ст.799 Цивільного кодексу України, нотаріально не засвідчений, що має наслідком нікчемність вказаного договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.03.2009 р. у простій письмовій формі між позивачем в особі його Київської філії, директором якої є ОСОБА_4 та фізичною особою ОСОБА_4 було укладено договір оренди автомобіля, відповідно до якого позивачу передавався у строкове платне користування автомобіль марки Хонда C-RV, 2008р. випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Згідно акту приймання-передачі б/н від 10.03.2009 р. автомобіль було передано у користування позивача. Наказом від 10.03.2009 р. № 01/1-ОА вказаний автомобіль закріплений за директором філії позивача - ОСОБА_4

З метою експлуатації зазначеного автомобіля позивачем у перевіряємий період було сплачено 22 818,25 грн. за придбання пального за авансовими звітами, а також на підставі договору купівлі-продажу товарів за старт - картку від 02.04.2009 р. №06СК08-702, укладеного з ВАТ «Концерн Галнафтогаз», договору поставки від 23.06.2009 р. № 3195, укладеного з ТОВ «ТНК-Транс», що підтверджується платіжними дорученнями.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір оренди від 10.03.2009 р., у порушення вимог ст. 799 Цивільного кодексу України, не був посвідчений нотаріально.

Згідно з ч.1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як зазначено у ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу).

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вказаний договір оренди автомобіля є нікчемним та не створює будь-яких правових наслідків з моменту його вчинення. Також, зазначено, що автомобіль фактично експлуатувався фізичною особою ОСОБА_4, як власником автомобіля, за рахунок коштів позивача в частині оплати пального, виходячи з вартості якого відповідачем прийнято спірне рішення щодо нарахування податкових зобов'язань зі сплати податку з доходів фізичних осіб.

Водночас абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи те, що договір оренди не посвідчений нотаріально та є нікчемним, він не створює будь-яких правових наслідків з моменту його підписання, у зв'язку з чим він, як і складені на його виконання первинні документи, не набули статусу первинного документу в силу своєї недійсності, не створюють будь-яких правових наслідків та не можуть бути підставою для відображення операції з оренди в бухгалтерському та податковому обліку.

Отже, витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів для експлуатації зазначеного автомобіля не належать до витрат, пов'язаних з веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), оскільки отримання зазначеного автомобіля в оренду не підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського обліку у відповідності до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п.1.15. ст.15 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковим агентом є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.

Працедавець - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності (включаючи самозайнятих осіб), яка укладає трудові договори (контракти) з найманими особами та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати цього податку до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами (п.1.17 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»).

У відповідності до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід.

Згідно п.п.8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону та перерахувати такий податок до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу.

За порушення норм цього Закону, а зокрема при порушенні правил нарахування, утримання та сплати до бюджету податку з доходів платника податку, що здійснюються особами, визначеними цим Законом податковими агентами, фінансово відповідальними є такі особи. У разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому, платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу (п.п. «а» п.20.2, п.п.20.3.2, п.20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»).

Так, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено про те, що позивачем, як податковим агентом, протиправно не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб у розмірі 22 818,25 грн.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення та наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2010 р. у справі №2а-12428/10/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.