Ухвала суду № 36412727, 14.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/70185/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Савченко О.О.,третьої особи:Руденко М.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.07.2012 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 р.

у справі №1570/1048/2012

за позовом Приватного підприємства «Авкубі»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження»,

за участю Прокурора Малиновського району м. Одеси,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Авкубі» (далі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.07.2012 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 р., адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.08.2010 р. №0000342350/0.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на вказану касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з підстав її необґрунтованості та просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 19.08.2010 р. фахівцями податкового органу було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по деклараціям за жовтень, листопад, грудень 2008 року, червень 2009 року.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт від 19.08.2010 р. №56/23-310/35240920, яким встановлено порушення позивачем вимог п. 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування по деклараціям за жовтень, листопад, грудень 2008 року, січень, червень 2009 року на загальну суму 3 016 767,00 грн.

На підставі встановлених перевіркою порушень відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.08.2010 р. №0000342350/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальному розмірі - 3 016 767,00 грн., у тому числі: за жовтень 2008 року у сумі 736 466,00 грн., за листопад 2008 року у сумі 367 142,00 грн., за грудень 2008 року у сумі 865 076,00 грн., за січень 2009 року у сумі 323 916,00 грн., за червень 2009 року у сумі 724 167,00 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши наведені сторонами доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для зменшення позивачу податковим органом спірної суми податку на додану вартість стало невстановлення факту сплати такого податку до бюджету у ланцюгу поставок товару. Так, податковою інспекцією зазначено, що при відпрацюванні основного постачальника позивача - ТОВ «Відродження», встановлені суб'єкти господарювання, які зняті з обліку як банкрути та по яким підтвердити повноту нарахування та сплати до бюджету сум податку на додану вартість, які у подальшому було заявлено до відшкодування, неможливо.

Також, відповідач зазначає про неможливість відшкодування заявленої позивачем до бюджетного відшкодування суми у розмірі 3 016 767,00 грн. з підстав того, що згідно відомостей, отриманих з АІС «Контрагенти», протягом ІІ півріччя 2008 року контрагентом позивача ТОВ «Відродження», сплачено до бюджету лише 167 001,66 грн., що значно менше, ніж заявлені позивачем суми до відшкодування по деклараціям за жовтень, листопад, грудень 2008 року та червень 2009 року.

Із наведеними висновками податкового органу обґрунтовано не погодились попередні судові інстанцій виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкових зобов'язань звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту цього звітного періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої у такий спосіб, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду; при від'ємному - враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 цього пункту встановлено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Системний аналіз наведених нормативних приписів свідчить на користь висновку, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість, як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Досліджені судами попередніх інстанцій докази давали підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товару своєму постачальнику.

Так, судами встановлено, що між ПП «Авкубі» (покупець) та ТОВ «Відродження» (продавець) було укладено ряд договорів купівлі-продажу нерафінованої олії з насіння ріпаку (рапсу), а саме: договір №45 від 07.08.2008 р., договір № 51 від 19.08.2008 р., договір № 56 від 17.10.2008 р. та додаткова угода до нього від 28.11.2008 р. №1, згідно яких продавець зобов'язувався продати, а покупець прийняти та оплатити сиру нерафіновану олію з насіння рапсу врожаю 2008 року, українського походження, що використовується для промислової переробки.

На виконання умов вказаних договорів позивач отримав від ТОВ «Відродження» товар у кількості: 1059,920 тонн на загальну суму 7 419 440,00 грн., у тому числі ПДВ - 1 236 573,33 грн.; 1131,248 тонн на суму 8 212 860,48 грн., у тому числі ПДВ - 1 368 810,08 грн.; 1248,012 тонн на суму 9 060 567,12 грн., у тому числі ПДВ - 1 510 094,52 грн., що підтверджується актами приймання-передачі №1 від 27.08.2008 р., №1 від 19.09.2008 р., №1 від 17.10.2008 р. та видатковими накладними від 27.08.2008 р. №1/08, від 19.09.2008 р. №2/09, від 20.10.2008 р. № 2/10, від 20.10.2008 р. № 3/10 та від 20.10.2008 р. №4/10.

Судами також було встановлено, що про фактичне здійснення господарських операцій з постачання олії ріпакової між позивачем та ТОВ «Відродження» також свідчать наявні у матеріалах справи копії належним чином завірених податкових накладних: від 27.08.2008 р. № 1/08 на суму 5 740 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 956 666,67 грн. та від 28.08.2008 р. №3/08 на суму 1 679 440, 00 грн., у тому числі ПДВ - 279 906,67 грн., від 19.09.2008 р. №1/09 на суму 4 292 460,48 грн., у тому числі ПДВ - 715 410,08 грн., від 19.09.2008 р. №2/09 на суму 3 920 400,00 грн., у тому числі ПДВ - 653 400,00 грн., від 20.10.2008 р. № 2/10 на суму 613 411,92 грн., у тому числі ПДВ - 102 235,32 грн., від 20.10.2008 р. № 3/10 на суму 4 210 800,00 грн., у тому числі ПДВ - 701 800,00 грн., від 20.10.2008 р. №4/10 на суму 4 236 355,20 грн., у тому числі ПДВ - 706 059,20 грн.

Разом із тим, 28.11.2008 р. між ПП «Авкубі» та ТОВ «Відродження» укладено додаткову угоду № 1 до договору №56 від 17.10.2008 р. про повернення покупцем товару продавцю у кількості 29,563 тон на суму 214 627,38 грн. відповідно до накладної на повернення від 28.11.2008 р. №7/11 на суму 214 627,38 грн., у результаті чого підприємством було проведено розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до зазначених податкових накладних, про свідчать: розрахунок від 28.11.2008 р. № 8/4/10 до податкової накладної №4/10 від 20.10.2008 р.; розрахунок від 28.11.2008 р. № 6/4/10 до податкової накладної №4/10 від 20.10.2008 р.; розрахунок від 28.11.2008 р. № 7/3/10 до податкової накладної № 3/10 від 20.10.2008 р.

Зазначені первинні документи (договори купівлі-продажу товару, специфікації до договорів, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, виписки із банківських рахунків на підтвердження оплати за товар, податкові декларації) долучені судовими інстанціями до матеріалів справи, їх невідповідність вимогам статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» відповідачем не встановлено.

З матеріалів справи вбачається, що суми податку на додану вартість, визначені в зазначених податкових накладних, позивачем було віднесено до податкового кредиту, що знайшло своє відображення у деклараціях з податку на додану вартість від 19.09.2008 року за серпень 2008 року, від 20.10.2008 року за вересень 2008 року, від 20.11.2008 року за жовтень 2008 року, від 22.12.2008 року за листопад 2008 року, від 20.01.2009 року за грудень 2008 року, від 19.02.2009 року за січень 2009 року, від 17.07.2009 року за червень 2009 року.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо неправомірності дій органу державної податкової служби, якими платнику податків відмовлено у наданні податкової вигоди, зокрема, бюджетного відшкодування, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Зважаючи на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що судами попередніх інстанцій при постановленні рішень про задоволення позовних вимог у даній справі, було дотримано вимоги матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.07.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2012 р. у справі №1570/1048/2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:О.М. Нечитайло Судді:Л.В. Ланченко Н.Г. Пилипчук