Ухвала суду № 36412724, 14.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/35484/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.10.2010 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р.

у справі №2а-2701/09/1970

за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Збаражгаз»

до Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Збаражгаз» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.10.2010 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.04.2009 р. №0000082301/1 та №0000152301/1, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судових витрат.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 р. по 30.09.2008 р., про що складено акт від 03.02.2009 р. №104/2301/21131887, яким встановлено порушення абз.3 ч.1 ст.63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»; абз.3 п.4 «Порядку відрахування господарськими організаціями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу)», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2007 р. №68; п.1.9 ст.1, п.п.7.8.1 п.7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення від 09.02.2009 р. №0000082301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем - частина прибутку (доходу) господарських організацій, що вилучається до бюджету у розмірі 38716,50 грн., з яких: 25811,00 грн. за основним платежем та 12905,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження податковим органом прийнято рішення, за результатами розгляду первинної скарги від 09.04.2009 р. №3634/10/15, яким скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.02.2009 р. №000008230/0 у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 12905,50 грн. та прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.04.2009 р. №0000082301/1, яким визначено суму податкового зобов'язання за основним платежем у розмірі 25811,00 грн. та №0000152301/1, яким визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 13925,50 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не має ознак суб'єкта господарювання, що має сплачувати до Державного бюджету України частину прибутку (доходу), оскільки у його статутному фонді відсутня частка держави.

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», господарські організації сплачують до Державного бюджету України частину прибутку (доходу): акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкту господарювання. У статутному фонді яких державі належать акції (частки, паї) та їх дочірні підприємства, - у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку відрахування господарськими організаціями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу)» визначено, що відрахування частини чистого прибутку (доходу) здійснюється: акціонерними, холдинговими компаніями та іншими суб'єктами господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї).

Згідно зі ст. 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності.

Виходячи з наведених норм законодавства, обов'язок щодо сплати до бюджету частини прибутку покладений на господарські організації, у статутному фонді яких є частки (акції, паї) держави.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач заснований рішенням Державного комітету України по нафті і газу від 31.05.1994 р. №226, шляхом перетворення з Державного підприємства по газопостачанню та газифікації у відкрите акціонерне товариство, відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 р. №210/93. Наказом Регіонального відділення фонду державного майна по Тернопільській області від 11.06.1998 р. №567 завершено процес приватизації підприємства.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 32,59 % акцій позивача передано у статутний фонд ПАК «Нафтогаз України», яка у свою чергу, являється одним із акціонерів позивача.

Отже, попередні судові інстанції обґрунтовано дійшли висновку про те, що позивач не є платником частини прибутку (доходу) до державного бюджету, оскільки частка держави у його статутному фонді відсутня, форма власності позивача приватна, останній не є дочірнім підприємством НАК «Нафтогаз України».

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що до кола юридичних осіб, на яких поширюється дія ст. 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», віднесено, зокрема, господарські товариства, у статутному фонді яких державі належить пакет акцій. При цьому не є власністю держави пакет акцій у статутному фонді акціонерного товариства, переданий нею до статутного фонду іншого суб'єкта господарювання, в якому їй належить 100 відсотків акцій. Власником цього пакету стає зазначений суб'єкт господарювання.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсними спірних податкових повідомлень-рішень у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій до позивача.

У преамбулі Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зазначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Згідно з п.1.2, п.1.9 ст.1 цього Закону податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та в строки, визначені цим Законом або іншими законами України, а податкове повідомлення є письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Отже, ця форма акта ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обов'язків по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), вичерпний перелік яких визначено у ст.14 та ст.15 Закону України «Про систему оподаткування».

Водночас, з правового аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що обов'язок підприємства щодо сплати такого платежу як частина прибутку (доходу), який сплачують державні некорпоратизовані та корпоратизовані, казенні підприємства та їх об'єднання, не включений у перелік загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) та не відноситься до категорії податкових зобов'язань, визначених ст.14 Закону України «Про систему оподаткування».

Крім того, відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно з яким до позивача були застосовані штрафні (фінансові) санкції за несплату частини прибутку (доходу), у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у п.п.«б» п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф.

Тобто за змістом цієї правової норми обов'язок сплатити штрафних (фінансових) санкцій виникає у платника податків лише за умови донарахування контролюючим органом сум податкового зобов'язання.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції визнає такою, що не відповідає вимогам Закону позицію податкового органу про те, що виплати щодо яких ставить питання відповідач, належать до виплат (дивідендів), які Законом віднесені до загальнодержавних податків, встановлених Законом України «Про систему оподаткування», і на які поширюються вимоги Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Зважаючи на те, що обов'язок підприємства зі сплати частини прибутку (доходу) до загального фонду Державного бюджету України не можна вважати податковим зобов'язанням, питання правомірності застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій правильно вирішено судовими інстанціями на користь платника податків.

З огляду на викладене, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та наявності підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 14.04.2009 р. №0000082301/1 та №0000152301/1.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Збаразької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області залишити без задоволення.

2. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.10.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р. у справі №2а-2701/09/1970 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.