Постанова № 36409139, 16.12.2013, Київський окружний адміністративний суд

T> class="fs259">ht=70 width=52>

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А/FONT>/P>

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2013 року 810/5904/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Заготівельно-виробничого приватного підприємства “Регіон-2001” до Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Заготівельно-виробниче приватне підприємство «Регіон-2001» (далі – ЗВП ПП «Регіон-2001» або позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі – Броварська ОДПІ або відповідач), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.08.2013 №0004822202 та №0004832202.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, оскільки договірні відносини між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Мілана» (далі — ТОВ «ВКФ «Мілана») мали реальний характер, що підтверджується відповідними документами первинного бухгалтерського обліку, зокрема, договором про надання послуг, актами здачі-прийняття робіт, податковими накладними тощо.

Як зазначає позивач, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження фіктивності чи нікчемності правочину, укладеного між ЗВП ПП «Регіон-2001» та ТОВ «ВКФ «Мілана», а викладені в акті перевірки висновки ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагентів ТОВ «ВКФ «Мілана».

Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судове засідання призначене на 28.11.2013 не з’явився.

Разом з цим, 28 листопада 2013 року через канцелярію Київського окружного адміністративного суду, надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника у порядку письмового провадження.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача, який повідомлений своєчасно та належним чином про дату, час та місце розгляду справи (а.с.183), у судове засідання 28.11.2012 не з’явився. Жодних заяв про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Згідно з частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності, враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином, однак у судове засідання не з`явився, беручи до уваги положення частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на клопотання позивача про розгляд справи у порядку письмового провадження та враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ЗВП ПП «Регіон-2001», ідентифікаційний код 31463419, місцезнаходження 07442, Київська область, Броварський район, смт. Велика Димерка, вул. Леніна, буд. 27, зареєстроване як юридична особа Броварською районною державною адміністрацією Київської області 10.04.2001. Як платник податків узятий на податковий облік з 12.04.2001 за №1081.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №13621135, виданого 04.09.2001 Броварською ОДПІ, ЗВП ПП «Регіон-2001» є платником податку на додану вартість (а.с.161).

Основними видами діяльності ЗВП ПП «Регіон-2001» є відновлення відсортованих відходів; виробництво бетонних розчинів, готових до використання; виробництво неметалевих мінеральних виробів, н.в.і.у.; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна; збирання безпечних відходів; оброблення та видалення небезпечних відходів.

Міністерством охорони навколишнього природного середовища України видана ЗВП ПП «Регіон-2001» ліцензія на право збирання, заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини (макулатури, склобою, відходів полімерних, відходів гумових, у тому числі зношених шин, матеріалів текстильних вторинних), термін дії з 05.10.2007 по 05.10.2012 (а.с.166).

У періоді, який підлягав перевірці, у ЗВП ПП «Регіон-2001» був наявний дозвіл №123-5 на розміщення відходів на 2012 рік, який виданий Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області наданий (а.с.167).

Як вбачається із матеріалів справи, у період з 16.07.2013 по 22.07.2013 на підставі наказу від 15.07.2013 №40, повідомлення про проведення перевірки від 16.07.2013 №130/22-1 посадовою особою Броварської ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ЗВП ПП «Регіон-2001» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «ВКФ «Мілана» (код за ЄДРПОУ 30523272) за період з 01.05.2012 по 31.05.2012.

За результатами перевірки складений акт від 22.07.2013 № 33/22-1/31463419 (далі - Акт перевірки), який містить висновки, зокрема, про порушення позивачем вимог:

- пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкові зобов’язання з податку на додану вартість за травень 2012 року на загальну суму 171054,00 грн.;

- підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкові зобов’язання з податку на прибуток підприємств за перше півріччя 2012 року на загальну суму 179607,00 грн.

Висновок податкового органу про заниження суми податкових зобов'язань, за його твердженням, пов'язується із порушенням позивачем встановленого порядку формування податкового кредиту за операціями з придбання робіт (послуг) у ТОВ «ВКФ «Мілана» та безпідставне віднесення позивачем до витрат, витрати на придбання робіт (послуг) у вищевказаного контрагента, які ґрунтуються на матеріалах перевірки ТОВ «ВКФ «Мілана», які у свою чергу ґрунтуюся на матеріалах перевірки його контрагентів.

Так, відповідно до акта Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 18.04.2013 №214/22-1/30523272 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ВКФ Мілана» (код ЄДРПОУ 30523272) з питань дотримання вимог податкового законодавства при фінансово-господарських взаємовідносинах із ТОВ «Маркітант груп» (код за ЄДРПОУ 37866462) за періоди з 01.05.2012 по 30.06.2012, з 01.08.2012 по 31.08.2012 та з 01.11.2912 по 30.11.2012», ТОВ «ВКФ Мілана» мало взаємовідносини із ТОВ «Маркітант груп».

У зв’язку з тим, що ТОВ «Маркітант груп» відсутнє за зареєстрованим місцезнаходженням (стан платника 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням) посадові особи Бориспільської ОДПІ при здійсненні перевірки ТОВ «ВКФ Мілана» дійшли висновку про відсутність факту виконання робіт ТОВ «Маркітант груп» на користь ТОВ «ВКФ Мілана».

Враховуючи акт перевірки Бориспільської ОДПІ від 18.04.2013 №214/22-1/30523272, відповідач дійшов висновку, що правочин щодо виконання робіт ТОВ «ВКФ Мілана» на користь позивача є безтоварним.

Тобто, право позивача на формування податкового кредиту та витрат поставлено у залежність від добросовісності осіб по ланцюгу взаємодії ТОВ «ВКФ Мілана» із своїми контрагентами, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах.

На підставі Акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Броварською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення: від 05.08.2013 №0004832202, відповідно до якого позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 269411,50 грн., в тому числі, за основним платежем – 1796078,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -89804,00 грн. та №0004822202, відповідно до якого позивачеві збільшено податкове зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 256581,00 грн., у тому числі за основним платежем – 171054,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 85527,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач скористався своїм правом оскаржити їх у судовому порядку, звернувшись із даним позовом до суду.

У ході з’ясування обставин справи і перевірки їх доказами судом встановлено, що з метою здійснення господарської діяльності, між замовником - ЗВП ПП «Регіон-2001» та виконавцем ТОВ «ВКФ Мілана» укладено договір про надання послуг (виконання робіт) від 02.04.2012 №0343 НП (а.с.106-108), відповідно до якого, з урахуванням додаткової угоди від 15.05.2012 №1 до договору №0343НП, виконавець зобов’язується за дорученням замовника надати наступні послуги: навантажувально-розвантажувальні, сортувальні роботи (день); навантажувально-розвантажувальні, сортувальні роботи (нічна зміна); розміщення та захоронення промислових відходів; обслуговування промислового майданчика загальною площею 20000 кв. м. за адресою: Київська область, Броварський район, смт. Велика Димерка; розгрузка, складування товару в складському приміщені та завантаження для вивезення; монтаж складського обладнання; оренда складського обладнання.

Відповідно до пункту 2.1 договору, приймання-передача робіт здійснюється щомісячно за актами виконаних робіт.

Відповідно до пояснень представника позивача, перед укладенням договору з метою запобігання укладенню правочину з недобросовісним суб’єктом господарювання він учинив низку дій щодо перевірки наявності спеціальної податкової правосуб’єктності та дієздатності ТОВ «ВКФ Мілана», а саме, позивачем було запитано та отримано від контрагента документи про наявність державної реєстрації та стан контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; наявність державної реєстрації як платника податку на додану вартість.

Лише після отримання всіх документів та перевірки даних з доступних позивачеві джерел позивачем був укладений договір поставки.

У зв’язку з цим, судом встановлено, що позивачем було вжито всіх необхідних від нього заходів стосовно перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності у ТОВ «ВКФ Мілана» наявності дефектів у його правовому статусі (відсутність реєстрації як платника податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо) в офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

На підтвердження виконання робіт (надання послуг) ТОВ «ВКФ Мілана» позивачем до перевірки та матеріалів справи надані акти здачі-прийняття робітвід 25.05.2012 № ОУ-0000098, № ОУ-0000099, № ОУ-00000100, № ОУ-0000101, № ОУ-0000102, № ОУ-0000103, № ОУ-0000104, № ОУ-0000105, № ОУ-0000106, № ОУ-0000107, № ОУ-0000108, № ОУ-0000109, № ОУ-0000110, від 28.05.2012 № ОУ-0000122, № ОУ-0000123, № ОУ-0000124, № ОУ-0000125, від 31.05.2012 № ОУ-0000161, № ОУ-0000162 (а.с.111-129).

За результатами господарських операцій ТОВ «ВКФ Мілана» видано на користь ЗВП ПП «Регіон-2001» податкові накладні на загальну суму 1027320,10 грн., у тому числі ПДВ на загальну суму 171053,69 грн., від 25.05.2012 № 98, № 99, № 100, № 101, № 102, № 103, № 104, № 105, № 106, № 107, № 108, № 109, № 110, від 28.05.2012 № 122, № 123, № 124, № 125, від 31.05.2012 № 161, № 162 (а.с.130-148).

Усі зазначені двосторонні документи підписані уповноваженими особами сторін та скріплені їх печатками.

Як вбачається із змісту Акта перевірки, розрахунки між позивачем та ТОВ «ВКФ Мілана» за виконанні роботи проводились у безготівковій формі.

Тобто, позивачем відповідачеві під час проведення перевірки надані усі документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, які встановлюють факт здійснення господарських операцій щодо виконання робіт ТОВ «ВКФ Мілана» на користь позивача.

Крім того, судом встановлено, що перелічені вище первинні документи містять усі необхідні реквізити, для надання їм юридичної сили та доказовості.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, жодних податкових правопорушень в діях як позивача так і ТОВ «ВКФ Мілана» податковим органом не виявлено.

Акт перевірки не містить жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ЗВП ПП «Регіон-2001» та ТОВ «ВКФ Мілана» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договору, так і на дату складання податкових накладних.

А відтак, на момент здійснення господарських операцій та видання податкових накладних, позивач та ТОВ «ВКФ Мілана» були платниками податку на додану вартість, які зареєстровані відповідно до положень статті 183 Податкового кодексу України.

Статус позивача та ТОВ «ВКФ Мілана», як платників ПДВ, не заперечувався сторонами.

Відповідач не заперечував та не спростував той факт, що податкові накладні, виписані ТОВ «ВКФ Мілана», відповідають вимогам статті 201 Податкового кодексу України та наказу Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за №1333/20071.

Відповідно до пункту 201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що сума податкового кредиту позивачем сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Згідно з даними Акта перевірки, зазначені податкові накладні включені позивачем до реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, суми податку на додану вартість по даним податковим накладним включено до податкового кредиту відповідних періодів, відображено у додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість.

Крім цього, на неодноразову вимогу суду відповідач не надав жодних доказів того, що ТОВ «ВКФ Мілана» не звітувало до податкових органів, не відображало результати господарських операцій з позивачем та не сплатило до бюджету обов’язкових платежів.

У зв’язку з цим, у суду не виникає сумнівів щодо належного відображення результатів господарських операцій між позивачем та його контрагентом у податковій звітності.

За змістом положень Податкового кодексу України, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання було визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі вартості придбаних робіт, а також віднесення до складу витрат, витрати на придбання цих робіт.

Оскільки, на думку податкового органу, роботи фактично не виконувались, а учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, угода є безтоварною, а тому формування податкового кредиту та збільшення витрат за нею вчинено позивачем незаконно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарської операції, які покладено в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд зазначає, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Вивчивши надані документальні підтвердження, судом не встановлено відсутності мети у позивача щодо реального настання правових наслідків та укладення правочину задля заниження об’єкту оподаткування і несплати податків.

Факт придбання позивачем робіт підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у складі вартості придбаних робіт, посвідчується належним чином оформленими податковими накладними.

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не встановлено порушень позивачем вимог вищевказаних норм законодавства.

Водночас, наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського та податкового обліку містять усі дані стосовно змісту операції. Вказані документи містять всі необхідні реквізити, які передбачені положеннями статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” і фіксують факт здійснення господарської операції позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом не перевірявся контрагент позивача на предмет неможливості як на дату проведення перевірки, так і на дату виникнення спірних правовідносин, здійснення зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів; відсутності у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Крім цього, на неодноразову вимогу суду відповідач не надав жодних доказів того, що контрагент позивача не звітувався до податкових органів, не відображав результати господарських операцій з позивачем та не сплатив до бюджету обов’язкових платежів.

У зв’язку з цим, у суду не виникає сумнівів щодо відображення результатів господарських операцій між позивачем та його контрагентом у податковій звітності.

Суд звертає увагу також на те, що факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик товарів та робіт, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів та робіт для використання в господарській діяльності платника податків та відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Як встановлено судом, всі наявні в матеріалах справи документи дають змогу визначити, які саме роботи виконувались за якою ціною, між якими контрагентами.

Суду не надано також жодних доказів того, що такі роботи чи послуги, придбавались (надавались) у інших контрагентів.

Відповідно до положень Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 Господарського кодексу України).

В силу положень пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Відповідно до положень пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач здійснює такий вид економічної діяльності, як відновлення відсортованих відходів; виробництво бетонних розчинів, готових до використання; виробництво неметалевих мінеральних виробів, н.в.і.у.; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна; збирання безпечних відходів; оброблення та видалення небезпечних відходів та має відповідні ліцензії та дозволи на проведення таких робіт.

Відповідно до пояснень позивача, що не заперечувалось відповідачем, у зв’язку з великим обсягом робіт у сфері поводження з відходами, надання послуг іноземному підприємству «Кока – кола Беверіджиз Україна Лімітед» щодо збору, упаковці, сортуванню, вивезенню та переробці відходів виробництва, надання складських послуг та недостатньою кількістю власного штату працівників позивачем і був укладений відповідний договір.

А відтак, отримані роботи та послуги, з огляду на види діяльності позивача, безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, яка зазначена у КВЕД.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договору, який передбачає придбання послуг, вже є ознакою господарської діяльності. Зміст договору про надання послуг та їх особливість у цілому полягають в тому, що вони споживаються у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (стаття 901 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, сторони угод на придбання послуг мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Більш того, згідно з частиною першою статті 43 Господарського кодексу України, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Крім цього, суд зауважує, що відповідно до частин 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Суд зазначає, що надані позивачем акти надання робіт (послуг), містять всі необхідні реквізити, передбачені частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а відтак, є належною підставою для віднесення сум вартості відображених цими актами робіт (послуг) до складу витрат.

З приводу тверджень відповідача про те, що надані платником податків до перевірки акти прийому-передачі повинні містити більш детальний зміст і обсяг господарської операції, зокрема, час, спосіб надання послуг, кількість використання матеріалів та устаткування суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, у ході проведення перевірки відповідачем встановлено, що на виконання зазначеного вище договору між сторонами були проведені розрахунки у безготівковій формі, результати наданих робіт (послуг) оформленні у вигляді актів приймання – передачі, які містять дані щодо обсягів виконанихробіт (послуг), їх змісту, часу виконання робіт, в них наявна інформація про вартість виконанихробіт (наданих послуг) із зазначенням трудовитрат. За цими господарськими операціями виписані податкові накладні, які оформлені відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, а отже ці операції є товарними.

Як вбачається з матеріалів справи податковим органом не надано доказів на підтвердження відсутності зв’язку придбаних робіт (послуг) з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) або неможливістю їх використання в господарській діяльності позивача, а також не надано беззаперечних доказів про відсутність у позивача мети використання у своїй господарській діяльності робіт та послуг, що ним придбані.

Суд зазначає, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов’язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури.

З дослідженого у судовому засіданні акта невиїзної перевірки позивача вбачається, що посадові особи податкового органу факти надання послуг не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а відобразили в акті перевірки лише суб'єктивні висновки посадових осіб інших податкових органів щодо осіб, з якими позивач не перебував у будь-яких відносинах.

А відтак, суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВКФ Мілана» є формальними та не об’єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на інших обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Ураховуючи вищезазначені обставини та наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладений між позивачем та ТОВ «ВКФ Мілана» правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентом враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Водночас, позивач під час судового розгляду довів суду належними та достатніми доказами факт придбання робіт. Надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції та використання придбаних робіт у власній господарській діяльності з урахуванням видів діяльності за КВЕД.

Слід також зазначити, що обов’язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарської операції, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості; твердження про відсутність факту виконання робіт спростовується наявними матеріалами справи; суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту та витрат, не доведено недобросовісності позивача суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 122, 128, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 05.08.2013 №0004822202 та №0004832202.

Повернути з Державного бюджету України на користь Заготівельно-виробничого приватного підприємства “Регіон-2001” понесені судові витрати у формі судового збору у розмірі 458 (чотириста п’ятдесят вісім) грн. 80 коп. згідно платіжного доручення від 29.10.2013 № 680.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Постанову виготовлено у повному обсязі та підписано 16.12.2013