Ухвала суду № 36405742, 19.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2013 р. Справа № 12994/13/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області на постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про визнання відмови неправомірною та зобов'язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В :

30.09.2013 ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області (далі - УПФ) про визнання відмови відповідача щодо перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці неправомірною та зобов'язання здійснити такий перерахунок та виплату з 01.01.2012 в розмірі 80 відсотків відповідно до ч.3 ст.138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VI), виходячи із заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді на підставі наданих довідок, посилаючись на те, що незважаючи на його неодноразові звернення УПФ не було проведено перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у відповідному розмірі чим порушено конституційне право на належне матеріальне забезпечення.

Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2013 року в справі №348/2914/13-а заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило УПФ, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та в задоволенні позову відмовити.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, відповідач подав клопотання про розгляд справи без його участі, а тому апеляційний суд, у відповідності до ч.1 ст.197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач має право на перерахунок розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 80 відсотків заробітку працюючого судді, а тому УПФ безпідставно відмовило йому у такому перерахунку.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач неодноразово звертався до УПФ про здійснення йому перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку грошової винагороди працюючого судді на відповідній посаді (а.с.21-23,34).

Однак, відповідач фактично відмовив ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку його грошового утримання у зв'язку із тим, що правом на такий перерахунок згідно із Законом №2453-VI наділені лише судді Конституційного Суду України.

Не погодившись із такою відмовою УПФ позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Відповідно до ч.1 ст.126 Основного Закону, Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканність суддів.

До таких конституційних гарантій віднесено обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів (ч.1 ст.130 Конституції України).

За змістом п.8 ч.4 ст.47, ст.ст.136-138 Закону №2453-VI належне матеріальне та соціальне забезпечення судді, в тому числі і щомісячне довічне грошове утримання, є елементами статусу судді та однією з основоположних гарантій незалежності судді.

Постановою Верховної Ради України від 15.12.1992 №2836-ХІІ «Про порядок введення в дію Закону України «Про статус суддів» (чинного на час виходу позивача у відставку) встановлено, що при збільшенні заробітної плати діючим суддям проводиться перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, виходячи із нового розміру заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді.

Конституційною нормою ч.3 ст.22 Конституції України закріплено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

В мотивувальній частині рішення Конституційного суду України від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 чітко зазначено, що виплата щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці є самостійною гарантією матеріального забезпечення їхнього статусу, ідентичного по своїй правовій природі із статусом працюючих суддів, звуження змісту та обсягу якого при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів відповідно до ст.ст.22, 126 Конституції України не може допускатися.

Рішенням Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного утримання суддів у відставці), якому надано преюдиціальне значення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) ч.3, 1,2,3 речення ч.5 ст.138 Закону №2453-VI від 07.07.2010, викладені в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011, положеннями якого не передбачалося право суддів у відставці на отримання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження розміру, співвідносно до суддівської винагороди працюючих на відповідних посадах суддів.

З введенням в дію з 01.01.2012 положень ст.129 Закону №2453-VI збільшився розмір суддівської винагороди працюючим суддям.

Відповідно до ч.3 ст.138 Закону №2453-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді.

Крім цього, ч.4 ст.138 зазначеного Закону передбачено, що у разі зміни розміру грошового утримання діючих суддів Конституційного Суду України відповідно здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання здійснюється з усієї суми заробітної плати діючих суддів Конституційного Суду України з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

Із змісту вказаних положень слідує однозначний висновок, що розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці залежить від суми грошового утримання діючого судді, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та виходячи з принципу єдності статусу суддів, безумовно підлягає перерахунку при збільшенні розміру суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді.

Отже, на виконання Конституції України, спеціального Закону та відповідних рішень Конституційного Суду України, органи Пенсійного фонду України, як суб'єкти владних повноважень, які проводять виплату щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці за рахунок коштів Державного бюджету України, зобов'язані здійснити перерахунок цих виплат з дня підвищення розміру суддівської винагороди працюючим суддям.

Підтвердженням наведеного є те, що на підставі рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 органами Пенсійного фонду України проводиться з 03.06.2013 перерахунки грошового утримання суддям у відставці без обмеження максимальним розміром, про що також зазначено і УПФ у своїй апеляційній скарзі (а.с.60).

Принагідно апеляційний суд зазначає, що оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на звернення до суду, на які особа посилається як на поважні, суд має виходити з оцінки та аналізу всіх наведених доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду.

Аналіз фактичних обставин справи свідчить, що тривалий час існувала невизначеність стосовно правового регулювання спірних питань і лише з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 у позивача виникли право на звернення до суду із розглядуваним позовом (із покладенням в основу заявлених вимог визнання неконституційними певних приписів Закону №2453-VI), а також обґрунтовані сподівання на позитивне вирішення цього спору в суді.

За таких обставин позивачем з поважних причини пропущений строк звернення до суду, а тому правові підстави для застосування наслідків, визначених ст.100 КАС України є відсутніми.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що з огляду на положення ст.ст.21, 105, 162 КАС України у досліджуваній категорії справ суд, встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні відносини, визнає такі дії незаконними і зобов'язує відповідачів провести нарахування (перерахунок) та здійснити виплату належних сум для усунення наслідків протиправних дій.

При цьому судом не може встановлюватися кінцевий строк виплати перерахованого грошового утримання, оскільки за наявності права на отримання (перерахунок) такого утримання у встановленому розмірі це обмежуватиме таке право. Крім цього, суд у зазначеній категорії справ не наділений повноваженнями регламентувати порядок діяльності суб'єкта владних повноважень шляхом встановлення кінцевого строку здійснення виплат (перерахунку).

У свою чергу, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України суб'єкт владних повноважень, здійснюючи свої владні управлінські функції, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У разі зміни після прийняття рішення судом розміру та порядку виплати (перерахунку) грошового утримання та інших обставин орган влади повинен діяти відповідно до чинного законодавства, не допускаючи за подібних обставин порушень, на які вже звертав увагу суд.

Отже, вирішуючи питання про зобов'язання здійснити перерахунок та виплачувати належні платежі, суд, у разі відсутності спору про право особи на отримання (перерахунок) грошового утримання або встановлення такого права в судовому порядку, не має підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх перерахунку і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві.

Доводи апелянтів в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

За наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку про те, що заявлений позов підлягає до задоволення з вищевикладених мотивів.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя А.Р. Курилець

Суддя О.І. Мікула