Ухвала суду № 36405605, 10.12.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 р. № 876/11563/13 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року у справі про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області про визнання протиправними дій, скасування припису та постанови, -

встановив:

13.05.2013 року позивач - ПАТ «Укрнафта» (далі - Товариство, позивач) звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області (далі - Інспекція, відповідач) в якому просить: 1) визнати протиправними дії Інспекції щодо складення акта про недопущення посадових осіб відповідача на об'єкти будівництва, підприємства будівельної галузі для виконання покладених на них функцій від 05.04.2013 року; 2) скасувати припис Інспекції від 05.04.2013 року та постанову про накладення штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності від 19.04.2013 року № 07-3.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.07.2013 року позовну заяву залишено без розгляду.

Із цією ухвалою не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така постановлена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, а тому просить її скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційні вимоги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач до суду з позовом звернувся 13.05.2013 року, оскільки така була подана 07.05.2013 року, однак працівником канцелярії суду на примірнику позовної заяви, який повернутий позивачу не проставлено дати її подання. На думку апелянта, факт подання позовної заяви саме 07.05.2013 року підтверджується описом про вкладення до поштового відправлення, згідно якого саме цього дня позивачем надіслано копію позовної заяви з доданими до неї матеріалами відповідачу. У зв'язку з викладеним, вважає, що висновки суду першої інстанції про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, не ґрунтується на фактичних обставинах справи.

Сторони прибуття своїх представників в судове засідання не забезпечили, хоча належним чином повідомлені про його дату, час та місце, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення повісток, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України їх неприбуття не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Враховуючи те, що цю справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити повністю.

Суд першої інстанції свою ухвалу мотивував тим, що статтею 5 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» встановлено спеціальний 15-денний строк звернення до адміністративного суду, який позивачем пропущено без поважних причин, а тому згідно статті 100 КАС України позовну заяву слід залишити без розгляду.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 статті 99 КАС України (тут та далі в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваної ухвали) установлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 цієї статті, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 3 цієї ж статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З наведених вище приписів КАС України можна дійти висновку, що ч. 2 ст. 99 КАС України визначено загальний строк звернення до адміністративного суду, який обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, за умови якщо Кодексом адміністративного судочинства України або іншими законами не визначено спеціальних строків та порядок їх обчислення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції такий спеціальний строк встановлений ст. 5 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (в редакції Закону України від 20 листопада 2012 року N 5496-VI) згідно якої, постанову центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, може бути оскаржено до суду протягом 15 днів з дня її винесення з повідомленням про таке оскарження у той самий строк органу, який виніс постанову.

Суд першої інстанції не звернув увагу, що вказаний строк стосується виключно оскарження постанови про накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, а позивачем окрім такої постанови також оскаржуються дії відповідача щодо складення акта про недопущення посадових осіб на об'єкти від 05.04.2013 року та припис від 19.04.2013 року № 07-3, для оскарження яких спеціальних строків не встановлено, а тому в цій частині застосуванню підлягають загальний строк визначений ч. 2 ст. 99 КАС України, який з огляду на дату подання позову позивачем в цій частині не пропущено.

Крім того, суд першої інстанції, застосовуючи положення ст. 100 КАС України не врахував, що пропущення строку звернення до адміністративного суду не є безумовною підставою для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки дослідженню підлягають причини, які перешкоджали вчасному зверненню до суду. Зокрема, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що строк звернення до адміністративному суду з позовом в цій частині хоч і обчислюється з дати винесення постанови від 19.04.2013 року, однак ця постанова на адресу позивача надійшла тільки 24.04.2013 року, що підтверджується вхідним штампом (а.с. 15).

Також, слід зазначити, що з урахуванням положень ст. 73 КЗпП України, а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.12.2012 року № 1043-р «Про перенесення робочих днів у 2013 року», вихідні та святкові дні у травні 2013 року тривали з 1 до 7 та з 9 до 13.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно з частиною 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Fгаnсе Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ільхан проти Туреччини», правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Внаслідок невчасного отримання оскаржуваної постанови та великої кількості вихідних і святкових днів у першій половині травня 2013 року, визначений законодавцем строк звернення до адміністративного суду, для позивача суттєво скоротився, внаслідок чого ним і було пропущено строк звернення до адміністративного суду. Такі обставини на думку суду апеляційної інстанції, є поважними, які дають підстави для поновлення цього строку.

Оскільки судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм процесуального права, у відповідності до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 199, 204, 205, 206, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» - задовольнити повністю, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року у справі про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 807/1438/13-а - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін