Ухвала суду № 36405426, 19.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10876/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсирій Р.О. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

19 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазавтоматика» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогазавтоматика» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.03.2013 №0001282220 та №0001292220.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, якою просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована посиланнями на безтоварність здійснених господарських операцій та відсутністю відомостей про можливість проведення зустрічної звірки щодо підприємства ТОВ «Базис» як контрагента позивача.

Перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем з 21.01.2013 по 15.02.2013, проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 21.02.2013 №110-222031456899, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.1.32 ст.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.138.2 ст.138. пп.139.1.1 п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 300 444,00 грн., а саме: за III кв. 2010 року - 62751,0 грн., за IV кв. 2010 року - 5440,00 грн., за І кв. 2011 року - 2253,00 грн., за IV кв. 2011 року - 14092,0 грн., за І кв. 2012 року - 367862,00 грн., за II кв. 2012 року - 462618,0 грн., за III кв. 2012 року - 385428,0 грн.; пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201, п.201.4 ст.201, п.201.6., п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму у сумі 857 133,00 грн., в т.ч.: за липень 2010 року 16722,00 грн., за серпень 2010 року 21713,00 грн., за вересень 2010 року 11726,00 грн., за жовтень 2010 року 2386,00 грн., за листопад 2010 року 649,00 грн., за грудень 2010 року 753,00 грн., за листопад 2011 року 12253,00 грн., за лютий 2012 року 159032,00 грн., за березень 2012 року 191312,00 грн., за квітень 2012 року 258523,00 грн., за червень 2012 року 182064,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 15.03.2013 № 0001282220, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 300 444,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 321025,80 грн.; від 15.03.2013 №0001292220, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 857 133,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 214 283,25 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентом мали товарний (реальний) характер, придбання таких послуг оформлено документально, що дає право позивачу на формування податкового кредиту та валових витрат.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Переглядаючи даний спрір в апеляційному порядку колегія суддів крім Податкового Кодексу України також керується нормами податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010, оскільки перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто 01.01.2011.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.1.7. ст.1. Закону України «Про податок на додану вартість», пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6. ст.198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Як вбачається з матеріалів справи, за період, що перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з наступними контрагентами: ТОВ «Базис», ТОВ «Каман буд», ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Бізнес ресурс 2011», ТОВ «Європейські ділові рішення», ПП «Київжитлоспецсервіс» та ТОВ «Будасістентс», в результаті яких позивачем до складу валових витрат віднесені відповідні витрати по придбанню у них товарів (робіт, послуг) та до складу податкового кредиту - відповідних сум ПДВ, сплачених позивачем у складі ціни за придбані у контрагентів товари (роботи, послуг).

В ході розгляду справи судом першої інстанції, представником позивача були надані всі первинні документи, які підтверджують реальність фінансово-господарських відносин позивача з контрагентами, а саме: договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а також витяги з ЄДРПОУ про реєстрацію контрагентів.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, в ході планової перевірки відповідачем складався проміжний Акт від 14.02.2013, в якому міститься інформація про ненадання документів, що підтверджують ведення фінансово-господарської діяльності та дані бухгалтерського і податкового обліку за спірними господарськими операціями. Зазначений акт підписаний позивачем із зауваженнями про те, що первинні документи щодо його фінансово-господарської діяльності за період, що перевірявся, в тому числі за взаємовідносинами з зазначеними вище контрагентами не надані до перевірки у зв'язку з вилученням співробітникам податкової міліції ДПІ у Шевченківському районі м. Києва під час проведення обшуку, - що підтверджується протоколами обшуку та огляду від 04.09.2012, копії яких надавалися позивачем до перевірки.

Тобто, відповідачу під час проведення перевірки позивача до закінчення терміну її проведення було відомо про причини ненадання ним до перевірки первинних документів, які б підтверджували реальність проведення спірних господарських операцій з відповідними контрагентами, а саме про вилучення їх органами податкової міліції.

Відповідно до п.44.1. ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно п.44.6. ст.44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7. цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Пунктом 85.9. ПК України визначено, що у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Крім того, згідно п.1.15. Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України від 14.04.2011 р. № 213, у разі якщо під час проведення документальної перевірки до органу ДПС за місцем обліку від платника податків надійшло повідомлення про втрату, пошкодження або дострокове знищення документів або документи були вилучені правоохоронними та іншими органами, у зв'язку з чим подальше проведення перевірки неможливе, особами, які здійснюють перевірку, складається акт довільної форми.

На підставі цього акта керівником органу ДПС, яким було призначено перевірку, виноситься наказ про перенесення термінів проведення такої перевірки на строк, визначений відповідно до пункту 44.5 статті 44 та пункту 85.9 статті 85 розділу II Кодексу, копія якого вручається платнику податків (посадовим особам платника податків або його законним (уповноваженим) представникам).

У разі вилучення документів правоохоронними або іншими органами підрозділ, який проводить (очолює) перевірку, забезпечує підготовку та направлення у той же день письмового запиту до відповідного органу про надання органу ДПС копій зазначених документів або забезпечення доступу до перевірки таких документів.

Відповідачем не надано суду доказів виконання покладених на нього нормами Кодексу обов'язків.

Водночас, не беручи до уваги викладені обставини справи та нехтуючи вищезазначеними законодавчими вимогами, відповідачем закінчена планова перевірка позивача, в період з 18.02.2013 по 21.02.2013, оформлений та підписаний акт про її результати та прийняті на його підставі оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, ще доводи, викладені відповідачем у акті перевірки та апеляційній скарзі не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст.160, 167, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.