Ухвала суду № 36405309, 19.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/3869/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Головенко О.Д. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

19 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представника позивача - Куракіна Ю.В., представника відповідача - Кабанова В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Ера» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Ера» до державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне акціонерне товариство «Ера» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000422201 від 01.04.2013.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово - господарських операцій з ТОВ «Шоковіта» за весь період взаємовідносин.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 367/220/13711145 від 11.03.2013 p., в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 15 480,00 грн., а саме за жовтень 2012 року.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки державною податковою інспекцією в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 01 квітня 2013 року № 0000422201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 15 840 грн. за основним платежем та у розмірі 7 920 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому, приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як зазначено в акті перевірки, 10.10.2012 року між ПАТ «Ера» та ТОВ «Шоковіта» укладено договір № 10101 щодо реалізації товару, а саме стрічки слюдінітової, згідно умов якого постачальник ТОВ «Шоковіта» зобов'язується передати в погоджені строки позивачеві товар та сплати певну грошову суму згідно умов цього договору.

Провівши перевірку відповідач прийшов до висновку про відсутність факту поставки товару від ТОВ «Шовковіта» позивачу на тій підставі, що ТОВ «Шовковіта» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Так, у зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, у ТОВ «Шовковіта» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям. Крім того, встановлено відсутність у ТОВ «Шовковіта» об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам покупцям у 2011-2012 році.

Також, перевіркою встановлено відсутність документів, які б підтверджували факт прийому-передачі товару від постачальника до ПрАТ «Ера» у зв'язку з відсутністю довіреностей, належних документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

В свою чергу, на підтвердження виконання договору з ТОВ «Шоковіта» позивачем надано до суду копії податкових, видаткових накладених, платіжних доручень, товарно - транспортних накладних.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано копії договору № 10101 від 10.10.2012, рахунків-фактури, а товарно - транспортні накладні виписані ТОВ експрес - доставка «Нова пошта», не містять відповідного відтиску печатки відправника - ТОВ «Шоковіта» та безпосередньо підприємства експрес - доставки, що займалось перевезень товару.

Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до вимогами наказу Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» якщо товар доставляється вантажним автомобілем, документом підтверджуючим перевезення є товарно-транспортна накладна за формою № 1-ТН, у якій передбачено відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.1 ст. 2 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктом 2.4 ст.2 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні облікові документи (зокрема щодо одержання, зберігання та перевезення нафтопродуктів) необхідно оформляти на типових бланках. Для більшості господарських операцій такі бланки розроблені Держстатом України. Якщо для будь-якої операції типовий бланк не передбачений, організація може розробити його самостійно, але з обов'язковою наявністю в ньому всіх необхідних реквізитів, перелічених у Законі «Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні». Форми самостійно розроблених документів повинні бути обов'язково затверджені організацією в додатку до наказу про облікову політику.

Використання документа довільної форми при наявності затвердженого типового бланка має кваліфікуватися як порушення законодавства. Те ж саме відноситься і до випадків, коли в документі, форма якого не передбачена в альбомах уніфікованих форм, відсутні обов'язкові реквізити або записи обов'язкових реквізитів оформлені неналежним чином.

Відсутність або неправильне оформлення первинних облікових документів веде до необґрунтованого відображенню господарської операції як у бухгалтерському, так і в податковому обліку. Коли платник податків оформив операцію документами, в яких були відсутні обов'язкові реквізити , зміст цих документів не відповідає вимогам законодавства про податки і збори. У результаті витрати не мали документального підтвердження, і суспільство необґрунтовано віднесло спірну суму до складу витрат, що зменшують базу оподаткування по податку на прибуток або податком на додану вартість.

Так, Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.1995 (далі - Положення) передбачено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади, - з п.2.7. Положення. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України у листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України (далі - лист ВАСУ). ВАСУ пропонує судам звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Документи, що надаються на перевірку, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Необхідним є встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ. При цьому, на думку ВАСУ, належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини, як дослідження руху активів у процесі здійснення господарської операції. Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що надання позивачем первинних документів, а саме податкових, видаткових накладених, платіжних доручень, не є достатніми підставами для формування витрат та податкового кредиту з ПДВ; позивач надав до суду первинні документи, які містять суттєві недоліки (зазначені вище), з огляду на це, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність дій органу ДПС по визначенню позивачу зобов'язання з ПДВ а заявлені позовні вимоги безпідставними.

Відсутність або неправильне оформлення первинних облікових документів веде до необґрунтованого відображенню господарської операції як у бухгалтерському, так і в податковому обліку і не дає право платнику податків на формування податкового кредиту.

Аналіз виявлених недоліків в документах первинного бухгалтерського обліку та звітності позивача з огляду на їх значність можна дійти висновку, що складання документів первинного бухгалтерського обліку та звітності позивача відбувалось без фактичного здійснення господарських операцій, з метою штучного надання господарській діяльності позивача ознак реальності.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, висловленої в листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11, якщо первинні облікові документи складено з порушенням законодавства і наявні недоліки в їх заповнені не дозволяють отримати об'єктивну інформацію, суд приймає сторону податкового органу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Ера» залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Ухвалу в повному тексті виготовлено 24.12.2013 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.