Ухвала суду № 36402072, 20.12.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/7982/13-ц Провадження № 22-ц/795/2718/2013 Головуючий у I інстанції - Коверзнев В. О. Доповідач - Лакіза Г. П.Категорія -цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіЛакізи Г.П.,суддів:Скрипки А.А., Шевченка В.М., при секретарі:Руденко О.М., за участю:ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Автотранс" на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2013 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю „Автотранс" про визнання дій неправомірними та відшкодування шкоди, -

в с т а н о в и в:

В апеляційній скарзі ТОВ „Автотранс" просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2013 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення є таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. В порушення положень ст. 213 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду в описовій частині оскарженого рішення міститься висновки, що в порушення ст. 57-60 ЦПК України не підкріплені належними і допустимими доказами, а тому підлягає скасуванню. Апелянт зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази існування договірного обов'язку відповідача на безоплатне перевезення позивача. Крім того, на думку апелянта суд в оскаржуваному рішенні не навів правових підстав чи належних доказів можливості стверджувати про те, що позивачу було відмовлено в безоплатному перевезенні, оскільки в тексті рішення суду відсутні посилання на конкретні дії чи бездіяльність ТОВ „Автотранс", якими позивачу було відмовлено в безоплатному перевезенні, або на конкретних осіб, які б усно чи письмово відмовили позивачу в безоплатному проїзді. А сам факт купівлі позивачем квитка невідомого походження у невідомої особи, на думку апелянта, не є належним доказом відмови в безоплатному перевезенні і тим більше не є належним доказом відмови, здійсненої саме працівником ТОВ „Автотранс". Надані позивачем квитки на проїзд можуть лише підтверджувати розмір завданих позивачу збитків, але не можуть підтверджувати факт відмови позивачу в безоплатному проїзді.

Оскаржуваним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2013 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії ТОВ „Автотранс" щодо відмови ОСОБА_5 в безоплатному перевезенні автобусним маршрутом „Завод „Чернігівавтодеталь" (м. Чернігів) - с. Роїще Чернігівського району. Стягнуто з ТОВ „Автотранс" на користь ОСОБА_5 246 грн у відшкодування витрат на оплату проїзду автобусним маршрутом „Завод „Чернігівавтодеталь" (м. Чернігів) - с. Роїще Чернігівського району в період з 12 серпня по 24 жовтня 2013 року. У задоволенні решти вимог до ТОВ „Автотранс" та вимог до ОСОБА_6 відмовлено. Стягнуто з ТОВ „Автотранс" на користь держави судовий збір в розмірі 229 грн 40 коп.

В поданих письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обгрунтоване.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

По справі встановлено, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, він має статус ветерана праці та ІІ групу інвалідності (а.с. 8-9). Відповідно до статті 38-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та статті 7 Закону України "Про основи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" ОСОБА_5 має право на безоплатний проїзд всіма видами автобусів приміських маршрутів в межах Чернігівської області.

За повідомленням Департаменту ЖКГ Чернігівської ОДА №Л-262/01.09 від 13.09.2013 року відповідач ТОВ „Автотранс" здійснює перевезення пасажирів автобусним маршрутом „Завод „Чернігівавтодеталь" (м. Чернігів) - с. Роїще Чернігівського району на підставі договору, укладеного з Чернігівською обласною державною адміністрацією (а.с.26). Відповідач ОСОБА_6 працює в ТОВ "Автотранс" водієм на даному маршруті (а.с.81).

Як вбачається з приєднаних до справи копій квитків (а. с. 68-75), позивач за період з 12 серпня по 24 жовтня 2013 року витратив на проїзд маршрутом „Завод „Чернігівавтодеталь" (м. Чернігів) - с. Роїще Чернігівського району 358 грн.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт відмови ТОВ "Автотранс" в наданні ОСОБА_5 як пасажиру-пільговику послуг з перевезення за безоплатній основі автобусним маршрутом "Завод "Чернігівавтодеталь" (м. Чернігів) - с. Роїще Чернігівського району підтверджений показаннями свідків та іншими доказами, що є підставою для визнання таких дій неправомірними та стягнення на його користь грошових коштів, витрачених на оплату проїзду вказаним маршрутом в період з 12 серпня по 24 жовтня 2013 року в розмірі 246 грн. (до вказаної суми не враховано витрати на проїзд дружини позивача, які безпідставно включено до ціни позову). Суд першої інстанції навів належне обгрунтування застосування використаного ним способу захисту порушеного права позивача, пославшись, зокрема, на відповідні положення Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відмовляючи в стягненні моральної шкоди та витрат на правову допомогу суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт заподіяння йому моральної шкоди та не надано доказів укладення з ОСОБА_7 договору про надання правової допомоги, і того, що вказана особа має за законом право надавати таку допомогу на платній основі.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 38-1 Закону України від 21.03.1991 р. №875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім метрополітену і таксі), а також всіма видами приміського транспорту.

Згідно п.12 статті 7 Закону України від 16.12.1993 р. №3721-XII "Про основні заходи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" ветерани праці мають право на безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі), автомобільним транспортом загального користування (за винятком таксі) в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів в межах області (Автономної Республіки Крим) за місцем проживання.

Статтею 37 Закону України від 16.11.2008 р. №3244-14 "Про автомобільний транспорт" передбачено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

По справі встановлено, що позивач як інвалід 2 групи та ветеран праці має право на безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі), автомобільним транспортом загального користування (за винятком таксі) в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів в межах області за місцем проживання.

Проте ТОВ "Автосервіс" всупереч вимог закону відмовляв позивачу у його безоплатному перевезенні, внаслідок чого позивач безпідставно ніс витрати з придбання квитків на проїзд за період з 12 серпня 2013 року по 24 жовтня 2013 року на загальну суму 246 грн. Даний факт підтверджений належними та допустимими доказами і не спростований відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Автотранс" - відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: