Ухвала суду № 36393264, 07.10.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2953/13 07.10.2013 07.10.2013 07.10.2013

Справа № 22ц/784/2483/13 Головуючий у 1 інстанції Гуденко О.А.

Категорія - 46 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

У Х В А Л А

іменем України

07 жовтня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Серебрякової Т.В. та Локтіонової О.В.,

із секретарем судового засідання Орельською Н.М.,

з участю:

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2013 року, ухваленого в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна, що є об'єктом права їх спільної сумісної власності, -

у с т а н о в и л а :

05 лютого 2013 року ОСОБА_4 пред'явила до ОСОБА_5 зазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

З 22 жовтня 1994 року і по 14 жовтня 2008 року сторони перебували у шлюбі.

За цей час набули у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1, автомобіль КІА, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 110 000 гривень та виробниче обладнання для ведення сімейного бізнесу у розмірі 145 000 гривень.

При цьому, автомобіль та виробниче обладнання були придбані за взяті в УкрСібБанку за двома кредитними договорами гроші, перший з яких сумою 152 700 гривень, а другий - сумою 145 000 гривень.

Розлучившись сторони добровільно в усній формі поділили назване майно, їй у власність відійшла квартира, а відповідачеві решта майна.

Проте у подальшому колишній чоловік не дотримався взятого слова і заявив позов щодо визнання за ним права власності на ?? частку у спільній квартирі і цей позов, заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2012 року було задоволено.

У зв'язку з цим, вона вирішила провести поділ й іншого майна, у спосіб визнання грошових внесків, зроблених сторонами під час перебування у шлюбі й, спрямованих на виконання кредитних зобов'язань, їх спільним майном, у зв'язку з чим стягнути з відповідача на її користь 154 160 гривень 91 копійку, що становить половину від сплачених внесків.

Відповідач позов не визнав, пояснивши, що взяті кредити використав в інтересах сім'ї ще під час шлюбу й повертав їх з власних коштів. Придбаний автомобіль було повернуто банку, у зв'язку з відсутністю достатньої кількості грошей для виконання банківського зобов'язання.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2013 року у позові відмовлено за його недоведеністю.

ОСОБА_4 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Скаргу обґрунтувала невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи та положенням чинних цивільного та сімейного законодавств.

Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без зміни, оскільки суд постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Так, вирішуючи справу таким чином як викладено в оскарженому рішенні, суд 1 інстанції виходив з того, що у визначений позивачем спосіб проведення поділу неможливо, а тому у позові слід відмовити.

Колегія суддів судової палати погоджується з установленими судом 1 інстанції обставинами та правовідносинами, його висновки щодо них та результату вирішення справи вважає обгрунтованими й законними.

Дійсно, в силу ст. ст. 60 - 72 СК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, а також право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності повинно беззастережно дотримуватися подружжям.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя що підлягає поділу (статті 60-61, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом, зокрема, об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, а також ним можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

З буквального тлумачення виписаних норм випливає висновок про те, що гроші, витрачені на повернення кредиту, за рахунок якого подружжя придбало у спільну власність майно, не є об'єктом права спільної власності, оскільки такий статус набуває саме придбане майно, яке і підлягає поділу за виписаними вище правилами.

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_4, її виступів у суді і змісті апеляційної скарги, вона наполягала визнати спільним, її та колишнього чоловіка, майном не придбані за взяті в кредит гроші речі, а грошові кошти, передані на повернення кредиту.

Оскільки за законом такі платежі не є об'єктом спільної власності сторін, то провести їх поділ, як просить позивач, неможливо, а тому у позові слід було відмовити.

При ухвалені такого висновку, колегія виходить з положень чинного цивільно-процесуального законодавства.

Так, в силу статей 10-11 та 303 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета та підстав спору на власний розсуд.

Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу ст. ст. 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. При перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК України. При цьому апеляційний суд керується статтею 307 ЦПК України (відповідним пунктом) та нормою ЦПК України, що визначає підстави перегляду судового рішення в такому разі, і відповідно до неї та наданих суду апеляційної інстанції повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Оскаржене рішення місцевого суду у повній мірі відповідає виписаному, оскільки такий же висновок щодо застосованого позивачем способу захисту свого права на спільне майно, з таких же мотивів зробив і районний суд, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Що ж до тверджень особи, яка подала апеляційну скаргу, про наявність процесуальних порушень, допущених судом при розгляді судом даної справи, то вони не можуть слугувати скасуванню оскарженого рішення, оскільки частина з них не має підтвердження, а ті ж, що мали місце, носять формальний характер і не вплинули на результат вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 307 - 308, 313- 315 ЦПК України, колегії суддів апеляційного суду Миколаївської області, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді:

Справа № 22ц/784/2483/13 Головуючий у 1 інстанції Гуденко О.А.

Категорія - 46 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

У Х В А Л А

іменем України

(вступна та резолютивна частини)

07 жовтня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Серебрякової Т.В. та Локтіонової О.В.,

із секретарем судового засідання Орельською Н.М.,

з участю:

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2013 року, ухваленого в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна, що є об'єктом права їх спільної сумісної власності, -

Керуючись ст.ст. 307 - 308, 313- 315 ЦПК України, колегії суддів апеляційного суду Миколаївської області, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: