Ухвала суду № 36393202, 12.12.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/4868/13 12.12.2013 12.12.2013 12.12.2013

Провадження № 22ц/784/3822/13 Суддя першої інстанції Карікова Л.В.

Категорія 23 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

12 грудня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Царюк Л.М., Мурлигіної О.Я.,

при секретарі Рудніку Є.М.,

за участю: позивачки - ОСОБА_2,

її представника - ОСОБА_3,

представників відповідача - Долгопятова Г.В., Лях Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 7 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Криничанське» (надалі - Товариство ), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Управління Держземагентства у Миколаївському районі Миколаївської області про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И Л А:

16 квітня 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Товариства про розірвання договорів оренди землі та повернення земельної ділянки.

Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 10 березня 2008 року між нею та Товариством було укладено договір оренди землі, за яким вона передала в оренду відповідачу земельну ділянку площею 10,62 га. в строк до 2012 року.

Проте, фактично нею було заповнено тільки той пункт договору, який містив дані про строк його дії. Інші пункти договору не були заповнені.

4 липня 2011 року вона подала до Товариства заяву про розірвання договору оренди, однак їй було відмовлено та стало відомо, що без її згоди відповідач шляхом виправлень, змінив дата укладання договору на 1 липня 2011 року та строк його дії до 2016 року.

Також, відповідно до умов договору, орендна плата за користування відповідачем землею становила 4268 грн. проте, відповідач протягом 2011 та 2012 років систематично не сплачував орендну плату, що спричинило позивачці значну матеріальну шкоду.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд розірвати договір оренди землі від 1 липня 2011 року, укладений між нею та відповідачем, та зобов'язати Товариство повернути їй земельну ділянку.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 7 жовтня 2013 року в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги, посилаючись на те, що висновки суду про належне виконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати не відповідають встановленим обставинам справи та наданим відповідачем доказам.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 цього Закону на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст.ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди є систематична несплата орендної плати.

Зазначений висновок відображено в постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі № 146цс12.

В силу ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного суду України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачці на підставі державного акту на право власності на землю належить земельна ділянка площею 10,62 га. яка розташована на території Криничанської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (а.с. 19).

1 липня 2011 року між ОСОБА_2 та Товариством було укладено договір оренди землі (а.с. 30-31). За цим договором позивачка передала в оренду відповідачу зазначену вище земельну ділянку строком на 5 років до 2016 року, а відповідач зобов'язався використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та сплачувати орендну плату щорічно до 30 листопада поточного року в розмірі 4269 грн. (а.с. 30).

В обґрунтування виплати орендної плати Товариством надано платіжна відомість за липень 2011 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 отримала орендну плату у розмірі 2177 грн. 70 коп., як стверджує позивач за півроку фактичного користування земельною ділянкою (а.с. 39), а також накладні на реалізацію сільгосппродукції від 7 серпня та 25 вересня 2012 року, за якими позивачка отримала сільськогосподарську продукцію на суму 2071.88 грн. та відповідно на 1563.12 грн. ( а.с. 37,38).

Позивачка не погоджується з такими твердженнями вважаючи, що орендна плата за 2011 рік повинна сплачуватися відповідачем за повний рік, у розмірі визначеному договором оренди, а за 2012 рік отримання нею сільгосппродукції відбувалося за її кошти, а крім того, орендну плату у натуральній формі відповідач за умовами договору оренди повинен оформлювати актом, який у Товариства відсутній.

Таким чином, колегія суддів вважає, що між сторонами існує спір про розмір орендної плати та спосіб її виплати, проте позивачкою не надано жодного доказу, на підтвердження того, що вона зверталася до відповідача для вирішення питання щодо незгоди з розміром виплаченої орендної плати за 2011 рік, а також, що вона в 2012 році саме купувала за власні кошти сільськогосподарську продукцію у Товариства.

Посилання ОСОБА_2 на ті факти, що відповідачем в 2012 році не складалися відповідні акти за передачу продукції в рахунок орендної плати, як це передбачено умовами договору оренди землі, а також існування спору між сторонами щодо невиплати суми залишку орендної плати за 2012 рік у розмірі 399 грн., не може бути підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки у розумінні наведених правових норм.

За такого, враховуючи умови договору оренди землі та встановлені судом обставини щодо виплати відповідачем орендної плати, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність факту систематичної несплати відповідачем орендної плати у зв'язку з невиконанням обов'язків відповідача, передбачених умовами вказаного договору оренди земельної ділянки.

Твердження позивачки, що договір оренди земельної ділянки від 1 липня 2011 року нею не укладався не підтверджено достовірними та допустимими доказами, а також протирічить її позовним вимогам про розірвання цього ж договору з підстав невиплати орендної плати за цим договором.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, були предметом розгляду в суді першої інстанції та суд дав їм належну оцінку.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 7 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: