Постанова № 36393039, 07.11.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2013 року Справа № 902/796/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Миханюк М.В. , суддя Олексюк Г.Є.

при секретарі Сливінський О.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Рибанченко І.В. (дов. № 02/1504 від 04.09.13 р.)

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" на рішення господарського суду Вінницької області від 04.07.13 р. у справі № 902/796/13 (суддя Білоус В.В.)

за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астра"

про стягнення 28028, 97 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора м. Вінниці в інтересах держави в особі територіальної громади м. Вінниці, Вінницької міської ради в особі КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" звернувся в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (т. 1, а.с. 2-6) до ТОВ Фірма "Астра", в якій просить стягнути 26 642,21 грн. заборгованості за надані послуги з теплопостачання, 1263,72 грн. 3% річних, 123,04 грн. пені.

27.06.2013 р. позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути 28 048, 81 грн., з яких: 26 642, 21 грн. - заборгованості за надані послуги з теплопостачання; 1 283, 56 грн. - 3% річних; 123, 04 грн. - пені за несвоєчасно проведені розрахунки.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 04.07.13р. (т. 1, а.с. 199-201) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" 26642, 21 грн. боргу за теплову енергію спожиту за період вересень 2011 р. по квітень 2013 р. В решті позовних вимог відмовлено. Визнано недійсним п.6.6 договору купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.01.2010 р. № 5482.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що заборгованість відповідача перед позивачем за період вересень 2011 р. по квітень 2013 р. становить 26642,21 грн., що підтверджується розрахунком суми заборгованості, актом звірки розрахунків.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що п. 6.6 Договору суперечить п. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", а тому визнав вказаний пункт недійсним.

На думку суду, прокурором та позивачем не доведено, з якої дати виникло прострочення і оплата, а тому відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних. Такі висновки, за переконанням суду, не суперечать п. 6.5 Договору. Водночас, суд надав тлумачення п. 6.5 Договору.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою (т. 1, а.с. 232-237) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 04.07.13 року у даній справі скасувати в частині відмови у стягненні пені та 3% річних, визнанні недійсним п. 6.6 оскаржуваного договору та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що рішення господарського суду Вінницької області в частині відмови у стягненні пені, 3% річних, визнанні недійсним п. 6.6 Договору прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції не надано юридичної оцінки обставинам справи та повноти їх встановлення, що призвело до прийняття незаконного рішення у справі.

В підтвердження викладеного посилається, зокрема, на: Постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12 р. № 6 "Про судове рішення", Постанову Пленуму Верховного суду України від 06.11.09 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", норми ЦК України.

Прокурор м. Вінниці вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому не підтримує доводи апеляційної скарги позивача щодо скасування рішення господарського суду Вінницької області.

Представник відповідача не реалізував процесуальне право на подання відзиву та на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення та конверт з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (т.1 а.с. 264, т.2 а.с. 14).

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Заслухавши пояснення представників позивача, прокуратури розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення пені, 3% річних та визнання недійсним п. 6.6 Договору, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 01.01.2010 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір № 5482 купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді.

Відповідно до п. 1 Договору, позивач бере на себе зобов'язання продавати та постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в договірних обсягах та з параметрами теплоносія на вході мереж відповідача, які відповідають температурному графіку теплової мережі, а відповідач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором. Температурний графік теплової мережі є невід'ємним додатком цього договору.

Згідно п. 6.1 Договору, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності, відповідно до додатку №2 цього Договору. Проводяться виключно в грошовій формі згідно з діючими тарифами, затвердженими в установленому порядку.

Споживач щомісячно, протягом року, вносить плату за приєднане теплове навантаження, визначене в додатку № 1 до Договору, та окремо сплачує за спожиту теплову енергію на підставі показів приладів обліку, або за їх відсутності, розрахунково, відповідно до теплового навантаження. У разі зміни тарифів та порядку розрахунків нові тарифи і порядок розрахунків є обов'язковим для Сторін з моменту введення їх в дію (п. 6.2).

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.3).

Відповідно до п. 6.4 Договору, розрахунки по Договору виконуються в наступному порядку: споживач, не пізніше 25 числа розрахункового місяця вносить плату за приєднане теплове навантаження, визначене в додатку № 1 до Договору та сплачує 70 відсотків вартості від обсягу теплової енергії, який передбачений на наступний розрахунковий період.

Остаточні розрахунки за спожиту теплову енергію споживач проводить до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. По закінченню розрахункового періоду, не пізніше 8 числа місяця, наступного за розрахунковим. Споживач повинен отримати загальний рахунок на оплату теплової енергії, спожитої у розрахунковому місяці та плати за приєднане теплове навантаження, акт здачі - прийняття виконаних робіт в двох примірниках для підписання, після чого один примірник акта повернути Постачальнику у 5-ти денний термін. Не отримання Споживачем рахунку не звільняє останнього від обов'язку оплати по цьому Договору (п. 6.5).

Пунктом 6.6. Договору передбачено, що у разі не підписання акта здачі-прийняття виконаних робіт Споживачем, без надання Постачальнику викладених в письмовій формі обгрунтованих заперечень по акту або неповернення Споживачем підписаного акта здачі-прийняття виконаних робіт у 5-ти денний термін, акт вважається визнаним Споживачем та є доказом кількості-спожитої Споживачем у розрахунковому місяці теплової енергії належної якості.

За наявності боргу у Споживача за теплову енергію Постачальник має право зарахувати кошти, що надійшли від Споживача у черговості визначеній ст. 534 ЦК України (п. 6.7).

Відповідно до п. 7.3.4 Договору, постачальник несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію шляхом стягнення пені в розмірі 1% від несплаченої суми за кожний день прострочення, якщо інше не передбачене законодавством.

Господарський суд Вінницької області визнав недійсним п. 6.6 оскаржуваного Договору, вказавши, що він суперечить п. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", однак апеляційний суд не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Апеляційний суд зазначає, що вирішуючи питання про визнання недійсним частини договору (п. 6.6 ), господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких умов недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, в разі визнання частини Договору недійсним, зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідають умови договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Визначивши, що п.6.6 Договору суперечить вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд першої інстанції не врахував, що даний Закон покликаний регулювати організацію, ведення бухгалтерського обліку та складання звітності в Україні.

Порядок підписання акта про кількість отриманої теплової енергії знаходиться поза межами сфери регулювання даного Закону.

Зроблений судом висновок, що п.6.6 договору суперечить ст.. 9 Закону, судом оцінюється критично, виходячи з наступного.

Ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає вимоги до первинних бухгалтерських документів та регістрів бухгалтерського обліку. Акт здачі-прийняття виконаних робіт, оформлення якого погоджено сторонами у договорі, як форму фіксування факту отримання у відповідній кількості теплової енергії та надання інших послуг позивачем, не є первинним документом бухгалтерського обліку та фінансової звітності в розумінні ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". При цьому, судом не визначено, на підставі яких нормативних актів акти здачі-прийняття робіт, що підписується сторонами, слід оцінювати як первинний бухгалтерський документ.

Водночас, апеляційний суд враховує той факт, що сторони підписали та скріпили печатками договір купівлі-продажу №5482 без будь-яких зауважень, а відтак, підписуючи договір, відповідач у відповідності до вимог Господарського кодексу України погодився з його умовами, у тому числі й застосуванням наслідків у разі не підписання акта здачі-приймання виконаних робіт.

Крім того, щодо тлумачення п. 6.5 Договору, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦК України, зміст правочину може бути витлумачений стороною. На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Враховуючи вказане, апеляційний суд приходить до висновку, що ст. 213 ЦК України, надає право тлумачити зміст правочину його сторонам, що фактично є встановленням його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усуненні незрозумілого та суперечностей у трактуванні його положень.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними", при розгляду спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників в порядку позовного провадження.

З матеріалів справи вбачається, що жодних клопотань щодо тлумачення змісту Договору або окремих його пунктів від сторін не надходило, а тому апеляційний суд приходить до висновку, про безпідставність дій господарського суду першої інстанції в частині тлумачення п. 6.5 Договору.

Під тлумаченням правочину, у відповідності до ст.. 213 ЦК України, слід розуміти встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілого та суперечностей у трактуванні його положень.

Водночас судом при здійсненні тлумачення змінено зміст п.6.5 Договору, оскільки, розділом 6 Договору обов'язок щодо одержання рахунків та актів приймання-передачі виконаних робіт покладено на споживача, натомість судом при тлумаченні покладено на постачальника додаткові обов'язки, які не визначалися сторонами у Договорі, зокрема зобов'язання постачальника надіслати рекомендованою кореспонденцією рахунки та акти. При цьому судом, при тлумаченні, самостійно змінено строки оплати одержаних послуг.

Так, п.6.4 Договору визначено, що остаточні розрахунки за спожиту теплову енергію проводяться до 10 числа, наступного за розрахунковим. Суд, в свою чергу, визначив, що 10-денний термін слід рахувати з дачі вручення відповідачеві рахунку, надісланого рекомендованою кореспонденцією, а з 11 числа після вручення відповідач вважається таким, що прострочив строки виконання грошового зобов'язання.

Тому, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції в частині тлумачення п. 6.5 Договору.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 509 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, а саме: акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), колегія суддів приходить до висновку, що свої зобов'язання за оскаржуваним договором позивач виконав належним чином, поставив відповідачу в офісне приміщення по вул. Островського, 27-А у м. Вінниці за період - вересень 2011 р. по квітень 2013 р. теплову енергію на суму 26 642, 21 грн. (в тому числі 3721, 88 грн. - приєднане теплове навантаження).

Однак, відповідач не виконав умов договору, за вказаний період розрахунки за отриману теплову енергію не проводив. Докази оплати в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вказане, апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за період з вересня 2011 р. по квітень 2013 р. в сумі 26 642, 21 грн. апеляційний суд вважає обґрунтованими та підтвердженими доказами, наявними в матеріалах справи, а тому залишає рішення в цій частині без змін.

Господарський суд першої інстанції відмовив позивачу в частині стягнення з відповідача 1263,72 грн. 3% річних та 123,04 грн. пені., посилаючись на те, що прокурором та позивачем не доведено, з якої дати виникло прострочення в оплаті. Однак Рівненський апеляційний господарський суд не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У відповідності до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.1 Договору, споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі 1% від несплаченої суми за кожний день прострочення, якщо інше не передбачено законодавством. У випадку прострочення платежу менш ніж на 1 календарний місяць постачальник може не застосовувати цю санкцію, при наявності гарантійного листа споживача з зазначенням дати проведення розрахунку.

Як передбачено умовами договору, остаточні розрахунки за спожиту теплову енергію споживач проводить до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 6.4).

По закінченню розрахункового періоду, не пізніше 8 числа місяця, наступного за розрахунковим. Споживач повинен отримати загальний рахунок на оплату теплової енергії, спожитої у розрахунковому місяці та плати за приєднане теплове навантаження, акт здачі - прийняття викопаних робіт в двох примірниках для підписання, після чого один примірник акту повернути Постачальнику у 5-ти денний термін. Не отримання Споживачем рахунку не звільняє останнього від обов'язку оплати по цьому Договору (п. 6.5).

Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що сторони при підписанні договору погодили дату виконання зобов'язання (до 10 числа наступного місяця), при цьому, неотримання рахунку не звільняє відповідача від оплати за отриману теплоенергію.

Суд зазначає, що в наявних у матеріалах справи актах здачі-приймання виконаних робіт, підписаних відповідачем, визначено період, в якому надавалися послуги з приєднання навантаження та надання теплової енергії, а відтак нарахування пені та 3% річних слід здійснювати з 10 числа наступного за розрахунковим (вказаним в акті).

Здійснивши розрахунок 3% річних та пені, колегія суддів погоджується з правильністю розрахунку позивача, щодо стягнення з відповідача 1263,72 грн. 3% річних та 123,04 грн. пені.

Враховуючи вказане, колегія апеляційного суду приходить до висновку, що висновки, викладені у рішенні господарського суду Вінницької області, не відповідають обставинам справи, при цьому господарським судом неправильно застосовані норми матеріального права, щодо визнання п. 6.6 Договору недійсним, а відтак скасовує оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні 3% річних, пені та визнання п. 6.6 Договору недійсним.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст. 49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" на рішення господарського суду Вінницької області від 04.07.13 р. у справі № 902/796/13 задоволити.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 04.07.13 р. у справі № 902/796/13 в частині визнання недійсним п. 6.6 договору купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді № 5482 від 01.01.10 р. та в частині відмови у стягненні 1406,6 грн. скасувати.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задоволити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Астра" (вул. Островського, 27 А, м. Вінниця, 21001, код 2008350) на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600 річчя , 13, м. Вінниця, 21100, код 3316849) 26642,21 грн. заборгованості, 1283,56 грн. 3% річних, 123,04 пені, 1720,5 грн. судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Астра" (вул. Островського, 27 А, м. Вінниця, 21001, код 2008350) на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600 річчя , 13, м. Вінниця, 21100, код 3316849) 1433,75 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Доручити господарському суду Вінницької області видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили

8. Справу №902/796/13 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Олексюк Г.Є.