Постанова № 36392165, 24.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2013 р. Справа№ 910/12854/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Коцупатрий О.М. - за дов.

Макаренко В.А. - за дов.

від відповідача: Антоненко Я.М. - за дов.

від третьої особи: Пархомчук Р.І. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України»

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2013

у справі № 910/12854/13

за позовом Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України»

до Міжнаціональної універсальної товарно-сировинної біржі «Епсілон»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватно-орендна агрофірма «Україна»

про визнання результатів торгів недійсними

ВСТАНОВИВ:

Державне сільськогосподарське підприємство «Головний селекційний центр України» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міжнаціональної універсальної товарно-сировинної біржі «Епсілон» (далі, відповідач) про визнання недійсними результатів відкритих публічних торгів (аукціону) з реалізації майна - 88 корів Голштинської породи (далі, спірне майно) за ціною 680 209,20 грн. Приватно-орендній агрофірмі «Україна», що відбулися 15.10.2010 та зафіксовані у формі протоколу № 1 від 15.10.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Приватно-орендну агрофірму «Україна» (далі, третя особа).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 у справі № 910/12854/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 у справі № 910/12854/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» у справі № 910/12854/13 було передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Михальській Ю.Б.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/12854/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 апеляційну скаргу Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 24.12.2013.

24.12.2013 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив у задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 у справі № 910/12854/13 залишити без змін.

Представник третьої особи письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, у судовому засіданні проти її задоволення заперечив, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 у справі № 910/12854/13 без змін.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, судова колегія встановила наступне.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 10.03.2010 № 125 (том 1, а.с. 37) Державному сільськогосподарському підприємству «Головний селекційний центр України» надано згоду на відчуження 99 корів голштинської породи, 1991-2007 років народження.

15.10.2010 Міжнаціональною універсальною товарно-сировинною біржою «Епсілон» було проведено повторний аукціон з продажу 88 корів, які належали Державному сільськогосподарському підприємству «Головний селекційний центр України».

За результатами проведеного аукціону переможцем було оголошено Приватно-орендну агрофірму «Україна», з якою позивачем було укладено Договір купівлі-продажу № 1 від 15.10.2010 (том 1, а.с. 47-49).

Відповідно до пункту 3.1. Договору купівлі-продажу № 1 від 15.10.2010 продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупцю (третя особа) вказане у пункті 2.1. (том 1, а.с. 47-48) майно після сплати ним коштів у повному обсязі за придбане майно шляхом підписання акту прийому-передачі, або пропорційно оплаті за придбане майно.

Згідно пункту 2.2. Договору купівлі-продажу № 1 від 15.10.2010 об'єкт купівлі-продажу продано за 680 209,20 грн. (з ПДВ).

Згідно Акту приймання-передання майна № 1 від 22.11.2010 (том 1, а.с. 50-52) третій особі відповідно до умов Договору купівлі-продажу № 1 від 15.10.2010 було передане майно в кількості 88 (вісімдесят вісім) корів на загальну суму 680 209,20 грн., у т.ч. ПДВ-20 % - 113 368,20 грн.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, спір у справі виник у зв'язку із оскарженням позивачем правомірності проведення аукціону з реалізації спірного майна. Так, позивач вважає, що результати повторного аукціону мають бути визнані судом недійсними внаслідок допущення відповідачем порушень нормативних приписів Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803 у редакції, яка діяла в період з 02.03.2010 по 11.05.2011 та статті 227 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 доводи позивача, викладені у позовній заяві, було визнано необґрунтованими та безпідставними, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, апелянт у своїй апеляційній скарзі наголошує на тому, що Господарським судом міста Києва не досліджувалися документи, які подавалися позивачем до органу управління Міністерства аграрної політики України, щоб зробити висновок про те, що корови, згода на продаж яких ніби надавалася позивачу з боку Міністерства аграрної політики України у формі наказу від 10.03.2010 № 125, були все ж таки ідентифіковані. Позивач звертає увагу на те, що в зазначеному наказі не вказано паспортний номер корів, їх клички, а тому не можна говорити про факт того, що згода з боку Міністерства аграрної політики України на продаж 88 корів була надана, бо залишився нез'ясованим факт того, чи були ті корови із числа дев'яноста дев'яти.

Окрім того, апелянт у апеляційній скарзі ставить під сумнів належність та допустимість наказу Міністерства аграрної політики України від 10.03.2010 № 125 як доказу по справі, оскільки, на його думку, останній не відповідає вимогам пунктів 76-78 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1242 (далі, Типова інструкція), у зв'язку з чим суд, приймаючи рішення у справі, не повинен був керуватись вказаним доказом, не вивчивши його оригінал та оригінали всіх тих матеріалів, які стали підставою для прийняття вказаного наказу.

Вказані доводи апелянта не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до Статуту державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» (далі, Статут) (том 1, а.с. 97-107), затвердженого розпорядженням Міністерства аграрної політики України від 20.12.2000 № 30, підприємство перебуває у загальнодержавній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України.

Згідно пункту 4.1. Статуту майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Пунктом 4.4. Статуту визначено, що відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюються за погодженням з Органом управління майном у порядку, що встановлюється чинним законодавством.

Тобто, відчуження майна Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України», що є державною власністю, здійснюється за погодженням із Міністерством аграрної політики України.

Згідно з пунктом 6 «Порядку відчуження об'єктів державної власності», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803, у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин (далі, Порядок), відчуження державного майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами.

Пунктом 7 вказаного Порядку передбачено, що для отримання згоди на відчуження майна суб'єкт господарювання подає разом із зверненням стосовно відчуження майна: 1) техніко-економічне обґрунтування доцільності відчуження майна та напрямів використання коштів (з обов'язковим визначенням впливу відчуження майна на цілісність майнового комплексу); 2) відомості про об'єкти основних фондів (засобів), які пропонуються до відчуження, за даними бухгалтерського обліку на дату оцінки згідно з додатком 1; 3) акт інвентаризації основних фондів (засобів), які пропонуються до відчуження, згідно з додатком 2; 4) акт технічного стану майна, складений на дату оцінки та затверджений керівником суб'єкта господарювання; 5) висновок про вартість майна, погоджений відповідно до абзацу шостого пункту 10 цього Порядку, та звіт про оцінку майна; 7) відомості про наявність обтяжень чи обмежень стосовно розпорядження майном, яке пропонується до відчуження (разом з відповідними підтвердними документами); 8) протокол (виписка з протоколу) засідання комісії з приватизації (у разі її утворення) про надання згоди на відчуження майна; 9) за наявності заборгованості з виплати заробітної плати - відомості про загальну суму заборгованості із заробітної плати і графік погашення такої заборгованості, а також про наявність у підприємства заборгованості за податками і зборами (обов'язковими платежами) до бюджетів та державних цільових фондів.

Отже, обов'язок щодо подання вказаних документів покладено саме на позивача.

Враховуючи те, що факт звернення до Міністерства аграрної політики України за отриманням згоди на відчуження спірного майна позивачем не заперечувався, колегія суддів презюмує, що позивач, подаючи таке звернення, відповідно до пункту 7 Порядку належним чином ідентифікував об'єкти, які мав намір реалізувати та надав до міністерства інформацію про інвентаризацію та оцінку майна, що виключає будь-які сумніви щодо ідентифікації корів, які планувалось продати.

Будь-яких доказів на спростування вищезазначених обставин позивачем до суду надано не було.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що доказами тотожності реалізованого майна і майна, згода на реалізацію якого була надано Міністерством аграрної політики України, є, зокрема, наявні у матеріалах справи висновок про вартість майна, наданий ПП «Фірма «Конкрет» та погоджений начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області 26.05.2010 (том 1, а.с. 21-23), а також інвентаризаційні описи робочої худоби і продуктивних тварин (том 1, а.с. 178-183), складені безпосередньо працівниками позивача.

З огляду на вищевикладене, рішенням суду першої інстанції було вірно встановлено те, що позивач належним чином ідентифікував об'єкти, які мав намір реалізувати та надав до Міністерства аграрної політики України необхідну інформацію про інвентаризацію та оцінку майна.

Стосовно посилань апелянта на невідповідність наказу Міністерства аграрної політики України від 10.03.2010 № 125 вимогам пунктів 76-78 Типової інструкції колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Типової інструкції вона встановлює загальні положення щодо функціонування структурних підрозділів з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади (далі, установи), вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами в установах незалежно від способу фіксації та відтворення інформації, яка міститься в документах, включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік і контроль за виконанням.

Згідно пунктів 76-78 Типової інструкції установа може засвідчувати копії лише тих документів, що створюються в ній, а також, у разі підготовки документів для надання судовим органам, під час вирішення питань щодо прийняття громадян на роботу, навчання, засвідчення їх трудових, житлових та інших прав у взаємовідносинах з установою та під час формування особових справ працівників установа може виготовляти копії документів, виданих іншими установами (копії дипломів, свідоцтв про одержання освіти тощо).

Копія документа виготовляється і видається тільки з дозволу керівника установи, його заступників або керівника структурного підрозділу.

Відмітка «Копія» проставляється на лицьовому боці у верхньому правому кутку першого аркуша документа.

Напис про засвідчення документа складається із слів «Згідно з оригіналом», найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії і проставляється нижче реквізиту документа «Підпис».

Напис про засвідчення копії скріплюється печаткою із зазначенням на ній найменування відповідної установи (без зображення герба) або печаткою структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) установи.

Копія документа повинна відповідати оригіналу.

Колегія суддів зазначає, що копія наказу Міністерства аграрної політики України від 10.03.2010 № 125 була подана до суду першої інстанції позивачем разом із позовною заявою. Вказана копія була засвідчена підписом представника позивача, печаткою підприємства та печаткою «з оригіналом вірно».

Відповідно до вже згаданого пункту 77 Типової інструкції установа може засвідчувати копії лише тих документів, що створюються в ній.

Однак, із матеріалів справи вбачається, що вказана копія наказу була виготовлена самим позивачем і ним же засвідчена. З огляду на зазначене, посилання позивача на невідповідність копії наказу Міністерства аграрної політики України від 10.03.2010 № 125, наданої суду позивачем, вимогам пунктів 76-78 Типової інструкції є безпідставними. Окрім того, факт існування наказу Міністерства аграрної політики України від 10.03.2010 № 125 не заперечувався та не ставився під сумнів учасниками судового процесу під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Також, колегія суддів зазначає, що як вбачається із матеріалів справи, наведені у апеляційній скарзі обставини, зокрема, щодо неналежності копії наказу як доказу по справі, не заявлялись позивачем як підстава позову про визнання результатів торгів недійсними у суді першої інстанції, а тому не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на те, що відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач має право змінити підстави позову шляхом подання письмової заяви виключно до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Стосовно посилань позивача на ту обставину, що суд першої інстанції не досліджував оригінал наказу Міністерства аграрної політики України від 10.03.2010 № 125 та оригінали документів, які стали підставою для його прийняття як на підставу для скасування рішення Господарського суду міста Києва у даній справі, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються до суду в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також на вимогу суду. Відповідно до частини 1 статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

З огляду на зазначене, факт того, що судом першої інстанції досліджувалися копія наказу, а не його оригінал, не може бути підставою для скасування рішення Господарського суду міста Києва у справі.

Що стосується заперечень позивача щодо недослідження судом першої інстанції документів, які стали підставою для прийняття наказу Міністерства аграрної політики України від 10.03.2010 № 125, то колегія суддів зазначає, що зазначені документи відповідно до пункту 7 Порядку повинні надаватися саме позивачем для отримання дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника, крім того, про наявність чи відсутність цих документів, їх невідповідність чинному законодавству або неповноту подання відповідного пакету документів не заявлялось як підстава позову.

Позивач у своїй апеляційній скарзі вказує також на те, що висновок про вартість майна, в тому числі і 88 корів, що були об'єктом продажу на повторному аукціоні 15.10.2010 з територіальним відділенням Фонду державного майна України було погоджено з порушенням пунктів 1, 4 та 8 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891 (далі, Методика оцінки майна). Позивач зазначає, що інвентаризація майна не проводилась, а ПП «Фірма Конкрет», яка проводила оцінку майна не проходила конкурсний відбір.

Колегія суддів не погоджується із зазначеними доводами скаржника з огляду на наступне.

Пунктом 10 Порядку передбачено, що незалежна оцінка майна, що пропонується до відчуження, проводиться відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Висновок про вартість іншого майна, що пропонується до відчуження, за результатами рецензування погоджується державним органом приватизації за місцезнаходженням суб'єкта господарювання відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891.

З матеріалів справи вбачається, що висновок про вартість майна був погоджений начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області 26.05.2010 (том 1, а.с. 21). На підтвердження вказаного факту у матеріалах справи також міститься лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 04.07.2012 вих. № 05-14-1862 (том 1, а.с. 19-20).

Затвердження відділенням Фонду державного майна України звіту про оцінку майна безпосередньо свідчить про дотримання порядку такої оцінки та спростовує доводи позивача стосовно порушення вимог пунктів 1, 4 та 8 Методики оцінки майна.

У своїй позовній заяві скаржник наголошує на тому, що 88 корів було продано на повторному аукціоні за вартістю нижчою, ніж встановлено у висновку про вартість майна від 26.05.2010.

Твердження апелянта щодо заниження вартості спірного майна, що реалізовувалось на аукціоні є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Як уже зазначалося, наказом Міністерства аграрної політики України від 10.03.2010 № 125 Державному сільськогосподарському підприємству «Головний селекційний центр України» надано згоду на відчуження 99 корів голштинської породи, 1991-2007 років народження.

Відповідно до висновку про вартість майна було оцінено 97 корів, у той час, як до продажу було запропоновано 88 корів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до інвентаризаційних описів робочої худоби і продуктивних тварин від 18.08.2010 (том 1, а.с. 178-180) та від 21.09.2010 (том 1, а.с. 181-183) комісією у складі працівників ДСП «Головний селекційний центр України» перед кожним аукціоном було складено описи з продажу робочої худоби, з яких вбачається, що на момент проведення повторного аукціону у власності позивача перебувало всього 88 корів.

Таким чином, зниження вартості майна не відбувалося, оскільки продаж корів було здійснено за їх первинну вартість, оцінену згідно Порядку продажу об'єктів державної власності та методики оцінки майна, але у кількості, меншій, ніж було зазначено у висновку про вартість майна.

Позивач у апеляційній скарзі вказує також на те, що відповідач не підтвердив свої повноваження на право бути організатором аукціону з відчуження державного майна, передбачені Положенням про умови і порядок проведення конкурсів з визначення організаторів аукціонів по відчуженню об'єктів державної власності, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 02.08.2010 № 1127.

Вказані твердження апелянта не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Пунктом 15 Порядку передбачено, що суб'єкти господарювання під час здійснення продажу через біржі, на аукціоні подають юридичним особам, які визначені на конкурентних засадах в установленому Фондом державного майна порядку, документи, які підтверджують надання згоди на відчуження такого майна суб'єктом управління та погодження з Фондом державного майна.

Так, наказом Фонду державного майна України від 02.08.2010 № 1127 було затверджено Положення про умови і порядок проведення конкурсів з визначення організаторів аукціонів по відчуженню об'єктів державної власності.

Пунктом 3 наказу Фонду державного майна України від 02.08.2010 № 1127 визначено, що останній набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

Так, наказ Фонду державного майна України від 02.08.2010 № 1127 був офіційно опублікований 17.09.2010 і, таким чином, набрав чинності з 17.09.2010.

З огляду на зазначене, на думку позивача, відповідач в період 17.09.2010 по 15.10.2010 повинен був керуватись саме вказаним Положенням, а тому торги, які фактично відбулися 15.10.2010, не повинні були проводитися включно до часу визначення відповідача переможцем конкурсного відбору згідно пунктів 2.1. - 4.13. Положення про умови і порядок проведення конкурсів з визначення організаторів аукціонів по відчуженню об'єктів державної власності.

Як зазначає відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу, реалізація наказу Фонду державного майна України від 02.08.2010 № 1127 почалася пізніше, після затвердження персонального складу конкурсної комісії та початку комісії приймати та розглядати документи. Таким чином, норма щодо відбору організаторів аукціону станом на момент проведення спірного аукціону реально не діяла, а порядок визначення організаторів аукціонів не був визначений.

Враховуючи вищевикладене, при визначенні організатора аукціону слід було керуватися нормою, яка регулювала ці відносини до прийняття наказу Фонду державного майна України від 02.08.2010 № 1127, тобто нормою Порядку відчуження об'єктів державної власності, діючого до прийняття змін, тобто до 02.03.2010, у якій було зафіксовано, що організатор аукціону - це юридична особа, яка уклала договір про продаж майна, що перебуває в державній власності, з Фондом державного майна України.

Так, у матеріалах справи містяться копії договорів, які були укладені відповідачем з Фондом державного майна України про організацію продажу майна, що перебуває у державній власності (том 1, а.с. 200-203), що діяли впродовж 2009 - 2012 років.

Так, відповідно до пункту 1 Договору про організацію продажу майна, що перебуває у державній власності від 07.10.2010 № 419 (том 1, а.с. 202), укладеного між Фондом державного майна України та відповідачем, відповідач бере на себе виконання послуг з організації продажу на аукціоні об'єктів приватизації, у тому числі об'єктів незавершеного будівництва та організації продажу майна, що перебуває у державній власності, через біржі, на аукціонах, за конкурсами, відчуження якого можливе з дозволу Фонду державного майна України. Строк дії зазначеного Договору - до 07.10.2011. Отже, вказаний Договір був чинним на момент проведення спірних торгів.

Таким чином, повноваження відповідача на право бути організатором аукціону з відчуження державного майна, який було проведено 15.10.2010, підтверджуються Договором про організацію продажу майна, що перебуває у державній власності від 07.10.2010 № 419.

Окрім того, згідно витягу з протоколу № 3 засідання конкурсної комісії для проведення конкурсів з визначення організаторів аукціонів по відчуженню об'єктів державної власності від 1 - 3 листопада 2010 року (том 1, а.с. 199) одним із переможців було визнано Міжнаціональну універсальну товарно-сировинну біржу «Епсілон», чим були ще раз підтверджені повноваження відповідача щодо організації аукціонів з відчуження державного майна та відповідність його вимогам пункту 3.1. Положення про умови і порядок проведення конкурсів з визначення організаторів аукціонів по відчуженню об'єктів державної власності.

У позовній заяві позивач також наголошував на тому, що повторний аукціон проводився відповідачем зі спливом шестимісячного строку, передбаченого пунктами 47 та 22 Порядку відчуження об'єктів державної власності та без погодження Міністерства аграрної політики України.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 50 Порядку відчуження об'єктів державної власності у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин, рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження майна діє не більш як 12 місяців з дати його прийняття.

Таким чином, рішення Міністерства аграрної політики від 10.03.2010 № 125 було чинним до 10.03.2011, тобто діяло станом на дату проведення повторних біржових торгів 15.10.2010.

Згідно пункту 22 Порядку строк призначення аукціону не повинен перевищувати 6 місяців з дня надання згоди на продаж майна.

Як вбачається із матеріалів справи, біржові торги було призначено на 09.09.2010. Згода від Міністерства аграрної політики на продаж корів була надана 10.03.2010. З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що призначення біржових торгів відбулося у строки, передбачені чинним законодавством України.

Пунктом 47 Порядку передбачено, що у разі коли майно не продано, суб'єкт господарювання, на балансі якого перебуває об'єкт продажу, може прийняти рішення про повторний його продаж.

У разі повторного проведення аукціону можлива зміна умов продажу, включаючи початкову вартість. У цьому разі початкову вартість продажу може бути зменшено не більш як на 30 відсотків за погодженням із суб'єктом управління.

Повторний аукціон проводиться за наявності не менш як одного учасника.

За наявності лише одного учасника об'єкт може бути продано за початковою вартістю.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що отримання наступної згоди Міністерства аграрної політики при проведенні повторного аукціону не передбачено.

Так, 18.08.2010 між позивачем та відповідачем було укладено Договір на організацію та проведення аукціону з продажу 88 корів голштинської породи (том 1, а.с. 184-186).

Як вбачається з листа відповідача № 10/09-1 від 10.09.2010 (том 1, а.с. 38), Міжнаціональною універсальною товарно-сировинною біржею «Епсілон», згідно Договору від 18.08.2010 на організацію та проведення аукціону, аукціон з продажу майна позивача не відбувся у зв'язку із відсутністю заявок на участь в аукціоні від потенційних покупців.

Листом від 14.09.2010 (том 1, а.с. 39-40) генеральний директор Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» звернувся до директора Міжнаціональної універсальної товарно-сировинною біржі «Епсілон» з проханням організувати та провести повторний аукціон з продажу 88 корів загальною вартістю 680 209,20 грн.

21.09.2010 між позивачем та відповідачем було укладено Договір на організацію та проведення повторного аукціону з продажу 88 корів голштинської породи (том 1, а.с. 41-43).

З урахуванням того, що при проведенні повторних біржових торгів (аукціону) 15.10.2010 було подано заявку третьою особою (том 1, а.с. 194-195), яка була єдиним учасником і яка запропонувала ціну продажу, на підставі пункту 47 Порядку остання, відповідно до Протоколу № 1 проведення відкритих публічних торгів (аукціону) була оголошена переможцем торгів.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що повторний аукціон був проведений організатором аукціону - Міжнаціональною універсальною товарно-сировинною біржею «Епсілон» у повній відповідності до вимог чинного законодавства України, а посилання позивача на порушення відповідачем пунктів 22 та 47 Порядку є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи.

Щодо тверджень позивача про порушення порядку публікації відомостей про аукціон колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 14 Порядку передбачено, що відчуження майна через біржі здійснюється відповідно до Закону України «Про товарну біржу» з урахуванням вимог пунктів 19, 20, 22 і 23 цього Порядку.

Згідно з пунктом 21 вказаного Порядку, інформація про майно, що підлягає продажу на аукціоні, публікується не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати проведення аукціону у друкованих засобах масової інформації.

Інформація про майно, зазначене в абзаці другому пункту 6 цього Порядку, публікується виключно у загальнодержавних друкованих засобах масової інформації.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було здійснено публікацію відомостей у газетах «Біржовий щотижневик» від 25.08.2010 № 9(22) та «Всеукраїнський біржовий вісник» від 23.08.2010 № 8(4), в яких вказана інформація про найменування об'єкта, його місцезнаходження, первісну вартість, кінцевий строк прийняття заявок, місце та час ознайомлення з майном, час та місце проведення аукціону.

При проведенні повторного аукціону у газетах «Біржовий щотижневик» від 27.09.2010 № 10 (23) та «Всеукраїнський біржовий вісник» від 20.09.2010 № 9(3) міститься аналогічна інформація про проведення повторного аукціону.

Таким чином, відповідач виконав вимоги пунктів 14, 19, 20, 22, 23 Порядку відчуження об'єктів державної власності, вчасно та у порядку, передбаченому чинним законодавством України розмістивши інформацію про майно, що підлягало продажу з торгів, у засобах масової інформації.

На підставі проведених відповідачем повторних торгів між позивачем та третьою особою було укладено Договір купівлі-продажу № 1 від 15.10.2010, відповідно до якого об'єкт купівлі-продажу (88 корів голштинської породи) було продано за 680 209,20 грн.

Як вбачається із Акту приймання-передачі майна № 1 від 22.11.2010 та Звіту за результатами відчуження та використання коштів, отриманих від продажу майна, по ДСП Головний селекційний центр України, умови біржового контракту були повністю виконані обома сторонами.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно від продавця до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином.

Такий висновок узгоджується й з нормами статей 650, 655 та частини 4 статті 656 Цивільного кодексу України, які відносять до договорів купівлі-продажу процедуру прилюдних торгів.

Отже, враховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами 1 - 3 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України (частина 1 статті 215 Цивільного кодексу України).

Разом із тим слід зазначити, що оскільки, виходячи зі змісту частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених чинним законодавством, тобто, у даному випадку - Порядком відчуження об'єктів державної власності.

При вирішенні спору про визнання прилюдних торгів недійсними суду необхідно встановити такі факти: чи мало місце порушення вимог чинного законодавства при проведенні прилюдних торгів; чи вплинули ці порушення на результати торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати торгів.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність у діях відповідача, як організатора проведення прилюдних торгів, порушень вимог чинного законодавства України, зокрема, Порядку відчуження об'єктів державної власності, а суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Також, зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що Господарський суд міста Києва за власною ініціативою залучив до участі у справі в якості відповідача-2 Приватно-орендну агрофірму «Україна», змінивши при цьому процесуальний статус останньої з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (аркуш 2 рішення суду).

Колегія суддів вважає дії суду першої інстанції такими, що не ґрунтуються на вимогах Господарського процесуального кодексу України щодо порядку залучення до участі у справі іншого відповідача.

Так, відповідно до статті 24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

У пункті 1.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона.

З матеріалів справи вбачається, що 12.08.2013 позивачем було подане до Господарського суду міста Києва клопотання про збільшення розміру позовних вимог (том 2, а.с. 1-5), відповідно до якого позивач просив суд визнати нікчемним договір купівлі-продажу за реєстровим номером 1 від 15.10.2010, відповідно до умов якого Приватно-орендна агрофірма «Україна» придбала у ДСП «Головний селекційний центр України» на Міжнаціональній Універсальній Товарно-Сировинній Біржі «Епсілон», згідно з Правилами біржової торгівлі та Протоколу проведення аукціону № 1 від 15.10.2010 88 корів Голштинської породи (канадської селекції), а також, захищаючи державні інтереси, застосувати з ініціативи суду в порядку пункту 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, наслідки (недійсності) нікчемності договору № 1 від 15.10.2010, шляхом вилучення у Приватно-орендної агрофірми «Україна» 88 корів Голштинської породи.

У задоволенні зазначеного клопотання позивачу було відмовлено, що вбачається з протоколу судового засідання від 12.08.2013 у справі № 910/12854/13 (том 1, а.с. 10).

Зі змісту мотивувальної частини рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 також вбачається, що вимоги позивача про визнання нікчемним договору купівлі-продажу за реєстровим номером 1 від 15.10.2010 та застосування наслідків (недійсності) нікчемності договору № 1 від 15.10.2010, шляхом вилучення у Приватно-орендної агрофірми «Україна» 88 корів Голштинської породи не були предметом розгляду та дослідження у суді першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення від 28.10.2013.

Так, судом першої інстанції була розглянута лише позовна вимога про визнання результатів торгів недійсними, заявлена позивачем до Міжнаціональної універсальної товарно-сировинної біржі «Епсілон», яка, як організатор таких торгів, є належним відповідачем у даному спорі відповідно до його предмету, а Приватно-орендна агрофірма «Україна», як набувач спірного майна, правильно була залучена судом до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/12854/13 (том 1, а.с. 131-133).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів наголошує на тому, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для залучення до участі у справі Приватно-орендної агрофірми «Україна» у якості відповідача-2, оскільки вимога про визнання нікчемним договору купівлі-продажу за реєстровим номером 1 від 15.10.2010 та застосування наслідків (недійсності) нікчемності такого договору судом при прийнятті рішення від 28.10.2013 не розглядалася, а у задоволенні клопотання (заяви) про збільшення розміру позовних вимог судом було відмовлено (том 1, а.с. 10).

Також, як уже зазначалося вище, відповідно до частини 3 статті 24 Господарського процесуального кодексу України про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача судом виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

У такій ухвалі повинно бути зазначено про залучення іншого відповідача та вказано мотиви зазначених процесуальних дій. Ця норма ґрунтується на тому, що особі, яка залучена до участі у справі у відповідному статусі, слід надати можливість скористатися повним обсягом процесуальних прав, передбаченим Господарським процесуальним кодексом України.

Однак, із матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції така ухвала не приймалася.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що процесуальний статус Приватно-орендної агрофірми «Україна» у справі № 910/12854/13 у встановленому Господарським процесуальним кодексом порядку змінений не був і остання приймала у ній участь саме в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції невірно, всупереч статті 24 Господарського процесуального кодексу України, зазначив в оскаржуваному рішенні Приватно-орендну агрофірму «Україна» як відповідача-2.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів також зазначає, що при винесенні Київським апеляційним господарським судом ухвали від 12.12.2013 про прийняття апеляційної скарги позивача до провадження судом було помилково зазначено Приватно-орендну агрофірму «Україна» як відповідача-2 у справі, оскільки зазначене підприємство приймає участь у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного сільськогосподарського підприємства «Головний селекційний центр України» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 у справі № 910/12854/13 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 у справі № 910/12854/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/12854/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко