Ухвала суду № 36383736, 26.12.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження: 22-ц/790/7755/13 Головуючий 1 інстанції - Алфьорова Т.М.

Справа № 2033/5205/12 Доповідач - Коростійова В.І.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Коростійової В.І.,

суддів: - Ізмайлової Г.Н., Гуцал Л.В.,

за участю секретаря - Бойко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 29 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договору позики удаваним, визнання усного договору про надання грошових коштів недійсним, стягнення отриманих процентів та поновлення строку позовної давності для оскарження договору, -

в с т а н о в и л а:

6 липня 2012 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

В обґрунтування позову посилався на те, що 8 липня 2008 року уклав з ОСОБА_3 договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 взяла у нього у борг 750000 доларів США, які зобов'язалась повернути до 8 липня 2009 року.

У жовтні 2008 року ОСОБА_3 достроково повернула йому 150000 доларів США.

У строк, визначений у договорі, залишок боргу у сумі 600000 доларів США ОСОБА_3 не повернула.

Від повернення боргу ухиляється.

Посилаючись на вказані обставини, просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь борг 600000 доларів США, що за курсом Національного Банку України складає 4794000 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 3306 грн.

24 жовтня 2012 року ОСОБА_3 звернулася в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_5

Просила: поновити їй строк позовної давності для звернення до суду із позовом про визнання договору позики від 8 липня 2008 року удаваним правочином, укладеного між нею і ОСОБА_5 для приховування іншого правочину - усного договору від 16 травня 2005 року про надання ОСОБА_5 їй грошових коштів у сумі 100000 доларів США під нарахування складних процентів; визнати усний договір від 16 травня 2005 року про надання ОСОБА_5 їй грошових коштів у сумі 100000 доларів США під нарахування складних процентів недійсним правочином; визнати її зобов'язання по поверненню ОСОБА_5 100000 доларів США за недійсним правочином припиненим; стягнути з ОСОБА_5 на її користь за недійсним правочином отримані проценти у сумі 399650 доларів США; зобов'язати Департамент державної реєстрації юридичних і фізичних осіб-підприємців Харківської міської ради внести запис про скасування запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців від 16 травня 2005 року - 14801050001009350 про державну реєстрацію змін до установчих документів Приватного підприємства (далі - ПП) «Віталія-Плюс», реєстраційний номер юридичної особи 10004709530, ідентифікаційний код 32134095, місце знаходження: 61013, провулок Олександрівський, буд.2, місто Харків; визнати статут «Віталія-Плюс» (нова редакція) дата реєстрації 16 травня 2005 року, номер запису 14801050001009350 недійсним.

В обґрунтування позову посилалась на те, що вона і ОСОБА_5 тривалий час мали фінансові стосунки. Для спрощення питання та здешевлення оформлення забезпеченості повернення грошових коштів, які ОСОБА_5 надавав їй у борг, останній запропонував їй замінити засновника ПП «Віталія-Плюс» на себе. Вона погодилася. 16 травня 2005 року була здійснена державна реєстрація змін до установчих документів ПП «Віталія-Плюс». Останнє було власником нежитлових приміщень, а отже її боргові зобов'язання перед ОСОБА_5 були забезпечені. Директором ПП «Віталія-Плюс» залишалась вона. 16 травня 2005 року ОСОБА_5 надав їй грошові кошти - 100000 доларів США, які були інвестовані у виробництво. Письмовий договір на вказану суму не укладався. ОСОБА_5 став нараховувати складні проценти на надані 100000 доларів США. На 1 січня 2007 року її боргові зобов'язання сягнули 417000 доларів США. Оскільки вона залежала від ОСОБА_5, то погоджувалась з нарахуванням процентів. ОСОБА_5 надав їй розрахунки нарахованих процентів і запропонував їй укласти договір позики на суму 750000 доларів США. Хвилювання призвели до поновлення у неї головних болей, яких вона зазнавала після травми. 8 липня 2008 року у неї був напад головного болю і у поліклініці їй зробили ін'єкцію сильнодіючих ліків. Про стан свого здоров'я вона попередила ОСОБА_5 Під впливом медичних препаратів вона підписала один примірник договору на суму 750000 грн. Вказану суму вона від ОСОБА_5 не отримувала і ОСОБА_5 не мав такої суми грошей. 30 жовтня 2008 року вона передала ОСОБА_5 150000 доларів США, які вона взяла як кредит у банку.

ОСОБА_5 ніяких вимог про повернення боргу за договором позики від 8 липня 2008 року не пред'являв. В суд з позовом звернувся в останні дні строку позовної давності. Другого примірника вказаного договору позики вона не мала, а тому з поважних причин пропустила строк позовної давності, встановлений для оскарження договору. Вважає, що договір позики від 8 липня 2008 року відповідно до ст..235 ЦК України є удаваним правочином і був укладений нею під впливом тяжкої обставини при неусвідомленні значення своїх дій. Прихованим правочином є усний договір про надання їй ОСОБА_5 100000 доларів США у 2005 році під нарахування складних процентів на вкрай невигідних для неї умовах, що призвело до нарахування 650000 доларів США. ОСОБА_5 повинен повернути їй за недійсним правочином сплачені проценти 50000 доларів США, що еквівалентно 399650 грн.

Взаємних вимог один до одного сторони не визнали.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 у частині зобов'язання Департаменту державної реєстрації юридичних і фізичних осіб-підприємців Харківської міської ради внести запис про скасування запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців від 16 травня 2005 року - 14801050001009350 про державну реєстрацію змін до установчих документів ПП «Віталія-Плюс», реєстраційний номер юридичної особи 10004709530, ідентифікаційний код 32134095, місце знаходження: 61013, провулок Олександрівський, буд.2, місто Харків; визнання статуту «Віталія-Плюс» (нова редакція) дата реєстрації 16 травня 2005 року, номер запису 14801050001009350 недійсним виділені в окреме провадження (а.с.186).

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 29 жовтня 2013 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики 4794000 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 3306 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання письмового договору позики удаваним правочином, визнання усного договору про надання грошових коштів недійсним правочином, про стягнення отриманих процентів відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі, уточненій у суді апеляційної інстанції, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просе рішення суду першої інстанції скасувати. ОСОБА_5 у позові відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_3 залишити без розгляду. При цьому посилається на: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального і процесуального права.

ОСОБА_5 рішення суду першої інстанції не оскаржив. В особі свого представника ОСОБА_6, подав заперечення на апеляційну скаргу, вважав її безпідставною, а рішення суду - законним і обґрунтованим.

Перевіряючи законність і обгрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України - у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 8 липня 2008 року між сторонами у простій письмовій формі укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_5 передав ОСОБА_3 750000 доларів США, а ОСОБА_3 зобов'язалась повернути борг до 8 липня 2008 року.

В цей же день ОСОБА_3 видала ОСОБА_5 письмову розписку про одержання від ОСОБА_5 750000 доларів США (а.с. 216-217).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено і визнається позивачем, що ОСОБА_3 повернула частину боргу - 150000 доларів США.

Встановлено також, що у строк, визначений у договорі позики, ОСОБА_3 залишок боргу у сумі 600000 доларів США не повернула.

З огляду на це, суд першої інстанції підставно стягнув з ОСОБА_3 борг у сумі 4794000 грн., що еквівалентно 600000 доларів США.

Посилання ОСОБА_3 на те, що за вказаним договором позики вона грошей не отримувала, не підтверджено належними і допустимими доказами.

Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним

від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Посилання ОСОБА_3 на те, що договір позики і розписку про одержання нею 750000 доларів США вона написала під тиском останнього не підтверджено належними доказами.

З дня написання розписки ОСОБА_3 до дня подання позову ОСОБА_5 сплинуло неповних три роки.

Доказів того, що ОСОБА_3 зверталася з приводу тиску ОСОБА_5 до правоохоронних органів вона не надала.

Суд першої інстанції підставно відмовив ОСОБА_3 у задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За змістом вказаної норми, вона прямо не передбачає недійсності удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони мали на увазі.

ОСОБА_3 просила визнати договір позики від 8 липня 2008 року удаваним правочином, таким, що вчинений для приховування іншого правочину, а саме усного договору позики, згідно якого 16 травня 2005 року вона взяла у ОСОБА_5 100000 доларів США, на які ОСОБА_5 нарахував складні проценти.

На підтвердження удаваності правочину ОСОБА_3 не надала суду належних та допустимих доказів.

Матеріалами справи встановлено і визнається ОСОБА_3, що вона неодноразово укладала з ОСОБА_5 договори позики.

Посилання ОСОБА_3 на розрахунки, які знаходяться на а.с. 27-33, не підтверджує удаваності правочину. Ці розрахунки не містять фактичних даних про те, якого саме договору позики вони стосуються.

Відповідно до ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Для кваліфікації правочину за ст.233 ЦПК України необхідна наявність двох умов: укладення договору під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для неї умовах.

При цьому доказуванню підлягає наявність причинно-наслідкового зв'язку між існуючою тяжкою обставиною та вчиненим на вкрай невигідних умовах правочином.

ОСОБА_3 не надала суду доказів, що існує причинний зв'язок між укладенням договору позики і її хворобою та хворобою її батька, і що саме ці обставини змусили її укласти оспорюваний договір позики.

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

ОСОБА_3 не надала суду доказів того, що у момент вчинення оспорюваного договору позики вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

ОСОБА_3 посилається на те, що у момент укладення договору позики вона діяла під впливом медичних препаратів, оскільки у поліклініці їй зробили ін'єкцію від головного болю.

Зазначені обставини, які на думку ОСОБА_3, вплинули на укладення договору, не підтверджено судово-психіатричною експертизою, про призначення якої ні у суді першої, ні у суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 клопотання не заявляла.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наявність такого стану може бути підтверджена лише висновком судово-психіатричної експертизи.

До того ж, підстави для визнання правочину недійсним, передбачені ч.1 ст.255 ЦК України, які заявила ОСОБА_3, виключають інші, заявлені нею підстави (ст.235, ч.1 ст.233 ЦК України).

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і зводяться до переоцінки досліджених і правильно оцінених судом доказів.

У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просив її зустрічний позов про визнання договору позики від 8 липня 2008 року удаваним правочином, визнання усного правочину від 16 липня 2005 року недійсним, стягнення процентів за недійсним правочином залишити без розгляду, у зв'язку з тим, що спір між тими самими особами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається у Московському районному суді міста Харкова.

Підстав для скасування рішення і залишення зустрічного позову ОСОБА_3 без розгляду не має.

Із матеріалів справи вбачається, що зустрічний позов ОСОБА_3 був предметом розгляду суду першої інстанції. З приводу нього сторони надавали пояснення і надавали докази. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 29 жовтня 2013 року відмовлено.

Якщо спір, який розглядається у Московському районному суді міста Харкова, є тотожним зі зустрічним позовом ОСОБА_3, за яким ухвалено рішення, по цій справі це є підставою для застосування Московським районним судом міста Харкова п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив

рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ч.1 ст.303, ст.304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 29 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді: