Ухвала суду № 36383685, 24.12.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/8086/13 Головуючий 1 інст. - Купіна М.А.

Справа № 638/11296/13-ц

Категорія: житлові Доповідач - Котелевець А.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Котелевець А. В.,

суддів - Шаповал Н.М., Кружиліної О.А.,

за участю секретаря - Варюшичевої А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про припинення права користування житловим приміщенням та виселення,

в с т а н о в и л а:

В липні 2013 року ОСОБА_2, ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, звернулися у суд із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про припинення права користування житловим приміщенням та виселення.

На обґрунтування вказали, що ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням від 10 лютого 2007 року № 3166 Відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради. Кожному належить по ? частині житла.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 13 червня 2013 року скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 1 лютого 2013 року, яким позов ОСОБА_2, ОСОБА_1, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, про визначення порядку користування квартирою та перерозподіл ідеальних часток частково задоволено. Встановлений наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1: в користування виділені ОСОБА_4 - житлова кімната « 4» площею 13,2 кв. м., ОСОБА_2, ОСОБА_1 - житлові кімнати « 2» площею 16,3 кв. м. та « 3» площею 15,0 кв. м. Кухню « 6» площею 6,9 кв. м., ванну кімнату « 7» площею 2,0 кв. м., туалет « 8» площею 1,1 кв. м., коридор « 1» площею 8,8 кв. м., вбудовану шафу « 5» площею 0,7 кв. м. залишено в спільному користуванні.

Однак відповідачі не дотримуються встановленого рішенням суду апеляційної інстанції порядку користування квартирою, фактично проживають у житлових кімнатах « 2» площею 16,3 кв. м. та « 3» площею 15,0 кв. м., чим роблять неможливим проживанням з ними в одному житловому приміщенні.

Посилаючись на підстави, передбачені статтями 116, 150, 157 ЖК України, просили припинити право користування та виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5 з житлових кімнат « 2» площею 16,3 кв. м. та « 3» площею 15,0 кв. м. в АДРЕСА_1.

Відповідачі позов не визнали, посилаючись на те, що позивачі в даній квартирі не проживають.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального, процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову. При цьому, зокрема зазначає, що вимоги стосувалися виселення не з квартири, а з житлових кімнат. Крім того, відповідачі користуються майном позивачів та чинять перешкоди у доступі до житла.

Відповідачі в запереченнях на апеляційну скаргу просять залишити рішення суду першої інстанції без змін.

ОСОБА_2 та рішення суду першої інстанції не оскаржила, своїх заперечень на апеляційну скаргу не надала.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням від 10 лютого 2007 року № 3166 Відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради. Кожному належить по ? частині житла.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 13 червня 2013 року скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 1 лютого 2013 року, яким позов ОСОБА_2, ОСОБА_1, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, про визначення порядку користування квартирою та перерозподіл ідеальних часток частково задоволено. Встановлений наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1: в користування виділені ОСОБА_4 - житлова кімната « 4» площею 13,2 кв. м., ОСОБА_2, ОСОБА_1 - житлові кімнати « 2» площею 16,3 кв. м. та « 3» площею 15,0 кв. м. Кухню « 6» площею 6,9 кв. м., ванну кімнату «7» площею 2,0 кв. м., туалет « 8» площею 1,1 кв. м., коридор « 1» площею 8,8 кв. м., вбудовану шафу « 5» площею 0,7 кв. м. залишено в спільному користуванні (а. с. 4-7).

Звертаючись до суду з позовом про виселення, свої вимоги позивачі обґрунтовували

статтею 116 ЖК України.

Згідно зі ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Тобто для застосування норми цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Пленум Верховного Суду України в п. 17 постанови від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодекс України» роз'яснив, що під час вирішення справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час тривалої антигромадської поведінки виселення винного може статися під час повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ тощо.

Вищезазначені докази в матеріалах справи відсутні. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

При цьому вимогу про вселення ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в кімнату « 4» площею 13,2 кв. м. в квартирі АДРЕСА_1, виділену останньому за рішенням апеляційного суду, позов не містить.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України від 21 квітня 1999 року (з наступними змінами) № 606-Х1У «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-Х1У).

Згідно статті 32 Закону № 606-Х1У заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому

числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію

боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувану певних предметів, зазначених у

рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 13 червня 2013 року набрало законної сили та не скасовано в установленому законом порядку.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 пояснив, що виконавчий лист судом першої інстанції не виписувався, оскільки рішення не містить заходів примусового виконання.

При цьому родина ОСОБА_1 з 2005 року мешкає в іншому житлі. До цього часу ОСОБА_1 - сестра ОСОБА_4 займала кімнату « 3». За домовленістю між ними кімнатою став користуватися ОСОБА_4 з дружиною, де зробив ремонт. В житловій кімнаті « 4» проживає їх мати - ОСОБА_2 Як пояснив ОСОБА_4 в суді апеляційної інстанції, непорозуміння з приводу користування спірною квартирою між ними виникло, коли три роки тому вони не дійшли згоди щодо вартості його частки в житлі після продажу.

З огляду на це, підстав для задоволення позову про припинення права користування житловим приміщенням та виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5 з кімнат « 2» площею 16,3 кв. м. та « 3» площею 15,0 кв. м. в квартирі АДРЕСА_1 немає.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 316, 319 ЦПК України, судова колегія

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

судді