Рішення № 36382194, 20.12.2013, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/449/13-ц

Номер провадження 2/629/363/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2013 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Криворотенко М.О., відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третіх осіб: публічного акціонерного товариства комерційний банк «ОТП Банк», ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з позовною заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що вона є співвласником автомобіля марки TOYOTA RAV-4, чорного кольору, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер: АХ 7412 ВМ, який належить їй та її чоловікові ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, так як вказаний автомобіль було набуто ними під час шлюбу. Автомобіль було придбано ними за рахунок коштів отриманих від ПАТ "ОТП Банк" у кредит за кредитним договором № СД507/464/2008 від 11 серпня 2008 року та передано вказаній фінансовій установі у заставу у якості забезпечення виконання їхніх зобов'язань. Від її чоловіка, їй стало відомо, що у червні 2009 року між ним та відповідачем по справі була досягнута домовленість щодо надання останньому вказаного автомобіля у безоплатне користування. За вказаною домовленістю, у якості належного виконання зобов'язань щодо повернення вказаного майна, його збереження та забезпечення належних умов експлуатації з боку відповідача, її чоловікові було надано у заставу суму у розмірі 8000,00 доларів США. Вона та ПАТ КБ "ОТП Банк", згоди на передання автомобіля у користування іншій особі не надавали, а тому вказаний правочин фактично не відбувся. 03 червня 2011 року її чоловік звернувся до відповідача з вимогою про повернення автомобіля. Також у вимозі її чоловік гарантував повернення відповідачу грошових коштів отриманих від нього за розпискою. Незважаючи на її інтереси та інтереси ПАТ КБ "ОТП Банк", відповідач до теперішнього часу автомобіль не повернув. В зв'язку з чим просить позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги та просила задовольнити їх в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні надав суду заяву щодо правової позиції в якій наполягав на задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та вважав їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та заперечували проти їх задоволення, посилаючись на те, що у червні 2009 року ОСОБА_3 з відома ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_2 купити в нього розбитий в ДТП автомобіль маки TOYOТA RAV-4, чорного кольору, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу АХС № 132461, виданого МРЕО м. Харкова 01.08.2008р., який на їх думку належав ОСОБА_3 та позивачеві на праві спільної сумісної власності за 10500 доларів США. Спочатку ОСОБА_2 повинен був передати 8000 доларів США, а 2500 доларів США повинен був віддати після того, як ОСОБА_3 отримає та передасть документи на автомобіль, який знаходиться в банківській заставі, щоб було можливо укласти договір його купівлі продажу у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, на думку відповідача, ОСОБА_3 з відома ОСОБА_1 на підтвердження вищевказаних домовленостей, запропонував ОСОБА_2 розпочати ремонт автомобіля. У своїх письмових запереченнях представник відповідача зазначив, що у ОСОБА_3 перед ОСОБА_6 існує зобов'язання у вигляді: зняття ОСОБА_3 з державного обліку автомобіля в органах ВРЕР та передачі документів на нього ОСОБА_2 для укладення договору купівлі-продажу посвідченого нотаріусом. До того ж у вказаній заяві представник відповідача вказує, що в позовній заяві та доданих до неї документів не надано жодного доказу на обґрунтування своєї правової позиції щодо законності знаходження автомобіля у ОСОБА_2 у звязку з чим відсутні законні та обґрунтовані підстави для задоволення позову ОСОБА_1.

Представник третьої особи ПАТ КБ «ОТП Банк» в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не зявився, але раніше надав суду свою заяву в якій просив розглядати дану справу за його відсутності, позовні вимоги заявлені позивачкою по справі підтримує в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши докази, представлені сторонами на виконання вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України і які вони вважають достатніми для обґрунтування і заперечення заявлених вимог, зясувавши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Судом встановлено, підтверджено наявними у справі доказами, і не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 з 12 квітня 2002 року до 21 листопада 2013 року, що підтверджується копією заочного рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15 жовтня 2013 року.

Під час перебування у шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у спільну сумісну власність було придбано автомобіль маки TOYOТA RAV-4, чорного кольору, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу АХС № 132461, виданим МРЕО м. Харкова 1.08.2008 року. Автомобіль було придбано в інтересах сімї за рахунок коштів отриманих від ПАТ ОТП БАНК у кредит за кредитним договором № СД507/464/2008 від 11 серпня 2008 року та передано у заставу у якості забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором.

Та обставина, що автомобіль знаходиться у спільній сумісній власності також підтверджується заявою третьої особи, яка містяться у матеріалах справи та не заперечується відповідачем про що зазначено останнім у його запереченнях проти позову.

Відповідно до частини 3 статті 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 4 вказаної статті також передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 статті 369 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Відповідно до частини 4 статті 369 Цивільного кодексу України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Так, як вбачається з матеріалів справи, в червні 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було досягнуто домовленості щодо передачі останньому автомобіля марки TOYOТA RAV-4, чорного кольору, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 у безоплатне користування. За вказаною домовленістю з боку ОСОБА_2 ОСОБА_3 було надано у заставу суму у розмірі 8000 (вісім тисяч) доларів США. Вказані обставини підтверджуються написаною ОСОБА_3 з цього приводу розпискою, яку він передав відповідачеві разом з автомобілем під час отримання коштів.

В судовому засіданні було встановлено, що на час вчинення вказаних дій відповідачеві було відомо про існування перешкод у вчиненні вказаного правочину та користуванні автомобілем, які повязані з необхідністю отримання у подальшому згоди від ПАТ КБ ОТП БАНК щодо оформлення довіреності на право користування та управління транспортним засобом. Ця обставина окрім особистих пояснень сторін підтверджується викладеним представником відповідача ОСОБА_5 у запереченнях щодо позовних вимог.

Доказів існування згоди позивача на передання автомобіля у користування або на вчинення правочину щодо його відчуження відповідач до суду не надав.

Також в матеріалах справи відсутні докази щодо надання з боку заставодержателя - ПАТ КБ ОТП БАНК на передання автомобіля у користування або на вчинення правочину щодо його відчуження. Частина 2 ст. 586 ЦК України прямо вказує на те, що заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту договору застави автотранспортного засобу № PCL-701/464/2008 не вбачається, що ОСОБА_3 мав право розпоряджатися автомобілем, як предметом застави без згоди заставодержателя ПАТ КБ «ОТП Банк».

Фактично довідатись про всі обставини домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, та текстом наданих ОСОБА_3 розписок, позивач отримала можливість тільки після отримання копії заперечень відповідача проти позову та доданих до них документів. Доказів, які б спростовували це твердження позивача, відповідач не надав.

Крім цього, як вбачається з заяви ОСОБА_3 яка міститься у матеріалах справи, у звязку з існуванням зазначених перешкод щодо можливості укладання правочину щодо надання автомобіля у користування, він 03 червня 2011 року звернувся до відповідача з вимогою про повернення спірного автомобіля. Також у вимозі він гарантував відповідачеві повернення грошових коштів отриманих від нього за розпискою.

Частиною 1 стаття 594 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Частиною 2 вказаної статті також передбачено, що притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

У звязку з тим, що у передбачений у вимозі термін автомобіль не було повернуто, ОСОБА_3 повідомив відповідача про притримання усього отриманого від нього за розпискою майна. Факт отримання вказаного повідомлення ОСОБА_2 також не заперечується сторонами в судовому засіданні. У повідомленні ОСОБА_3 також сповістив відповідача, що у випадку не повернення автомобіля, усі можливі завдані цим збитки, буде задоволено за рахунок отриманого від нього майна.

Незважаючи на відсутність законних підстав для утримання вказаного майна та користування ним, відповідач до часу розгляду справи автомобіль ні ОСОБА_3 ні позивачеві, не повернув.

Крім цього, відповідно до постанови про розшук майна боржника від 14 березня 2013 року, винесеної заступником начальника відділу державної виконавчої служби Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області ОСОБА_7, при примусовому виконанні ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 26 лютого 2013 року за цією справою, відповідач відмовився відповідати, про місцезнаходження автомобіля про що складено акт. Автомобіль за місцем проведення виконавчих дій не виявлено. Ураховуючи викладене та відповідно до статті 40 Закону України Про виконавче провадження автомобіль, який знаходиться у користуванні ОСОБА_2 було оголошено у розшук.

Частиною 1 статті 400 вказаного кодексу передбачено, що недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Відповідно до частини 2 статті 65 Сімейного Кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її , його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Враховуючи ту обставину, що згоду на передання автомобіля у користування іншій особі позивачка не надавала, правочин щодо правомірного передання права користування автомобілем до відповідача, фактично не відбувся. ПАТ КБ ОТП БАНК також не надавав згоди на передачу у користування іншій особі спірного автомобіля.

У статті 208 Цивільного кодексу України наведено перелік правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі. Так відповідно до пункту 3) частини 1 вказаної статті у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи не вбачається факту укладання договору купівлі-продажу автомобіля або іншого правочину. Позивач та її колишній чоловік з ОСОБА_2 таких правочинів не укладали. Про це беззаперечно свідчить текст наданої ОСОБА_3 розписки де про купівлю-продаж, перехід права власності та права інших осіб на вказане майно нічого не зазначено.

Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 34 Закону України Про дорожній рух передбачено, що державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

Частина 2 ст. 369 ЦК України передбачає згоду співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, яка має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Враховуючи, що позивач такої згоди ОСОБА_3 не надавала, тому суд критично відноситься до твердження відповідача ОСОБА_2 стосовно того, що між ним та ОСОБА_3 було укладено правочин щодо купівлі-продажу автомобіля, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 повідомив суду, що він був присутнім при бесіді ОСОБА_2 та позивачки по справі, яка приїздила разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 в жовтні 2009 року до гаражу, де знаходився спірний автомобіль. При їх розмові позивачка розмовляла підвищеним тоном, та говорила про необхідність доплатити 8000 доларів США за автомобіль, оскільки їм необхідно заплатити за кредитні зобовязання.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні повідомив, що його син ОСОБА_2 в 2009 році домовився з ОСОБА_3 про купівлю автомобіля маки TOYOТA RAV-4, чорного кольору, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, який був в непригодному для використання стані. За домовленістю вартість спірного автомобіля складала 10500 доларів США, із яких 8000 доларів США сплачується в момент передачі автомобіля, а решта суми передається після погашення кредиту та оформлення нотаріально договору купівлі-продажу. Після домовленості розбитий автомобіль перевезли до гаражу, який належить відповідачу по справі, де він і знаходився тривалий час. Відповідач віддав обговорені кошти та отримав від відповідача технічний паспорт на автомобіль. На підтвердження укладення домовленості між сторонами ОСОБА_3 була надана розписка про отримання коштів в якості «залогу». При передачі коштів та написання розписки він також був присутнім. Після чого, тривалий час, ОСОБА_3 обіцяв переоформити спірний автомобіль, але до теперішнього часу цього не зробив. Крім того повідомив, що позивач по справі була обізнана, щодо продажу спірного автомобіля, оскільки сама неодноразово приїздила до гаражу, бачила автомобіль, приймала активну участь в розмовах щодо надання грошей для оплати за кредит, але при написанні розписки її не було.

Свідок ОСОБА_10 пояснив суду, що він знайомий, як з відповідачем по справі, так і з ОСОБА_3. Саме він запропонував ОСОБА_2 придбати спірний автомобіль у ОСОБА_3, оскільки йому зі слів самого ОСОБА_3 було відомо про ДТП, кримінальну справу та кредитні зобовязання. Так, в 2009 році він повідомив ОСОБА_2 про те, що є автомобіль після ДТП, який непридатний для використання, але який можливо придбати та відновити його. Після чого він дав телефонний номер ОСОБА_3 та вони домовилися про купівлю даного автомобіля. При домовленості між сторонами він не був присутнім, але був присутнім при написанні розписки та передачі коштів. Потім йому стало відомо, що ОСОБА_3 не переоформив автомобіль, не надав доручення, в звязку з чим пропонував йому заключити договір, але останній відмовлявся від його укладення і лише 03 лютого 2010 року була написана ОСОБА_3 друга розписка, але при її написанні ні кошти, ні автомобіль не передавались. Крім того повідомив, що позивач по справі була обізнана, щодо продажу спірного автомобіля, оскільки сама неодноразово приїздила до гаражу, бачила автомобіль, приймала активну участь в розмовах щодо надання грошей для оплати за кредит.

Суд оцінює критично показання ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, допитаних в якості свідків, оскільки вони в силу особистих взаємовідносин могли свідчити по проханню ОСОБА_2 на його користь.

Крім цього, частиною 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 59 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У частині 1 статті 64 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Частиною 1 статті 218 Цивільного кодексу України передбачено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

У пункті 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009, також зазначено, що необхідно звернути увагу судів на те, що зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину не може доводитися свідченням свідків. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК України визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК).

Оскільки ОСОБА_2 не доведені обставини на які він посилається в своїх запереченнях належними та допустимими доказами, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача по справі.

У відповідності до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Сторони повинні довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст. 57-59 ЦПК України. Інші доводи не можуть бути прийняті до уваги.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, оскільки в судовому засіданні та з матеріалів справи вбачається, що відповідач діяв всупереч вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Але відповідач не надав суду належних та допустимих доказів щодо законного користування майном.

Таким чином, оцінюючи всі докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження в судовому засіданні і підлягають задоволенню.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем при звернені до суду було понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 114 гривень 70 копійок, що підтверджується платіжним дорученням.

Відносно даної вимоги, необхідно зазначити, що відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати.

Керуючись ст.ст. 9, 34 Конституції України, ст.ст. 10, 11, 58, 59, 60, 61, 64, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 206, 208, 218, 328, 368, 369, 400, 594, 655 ЦК України, ст.ст. 60, 65 Сімейного кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2, належний ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, автомобіль марки TOYOTA RAV-4, реєстраційний номер НОМЕР_2, 2008 року випуску, номер кузова НОМЕР_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:Н.А. Смірнова