Рішення № 36374102, 26.12.2013, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Малько О.С., Рожин Ю.М.

секретар судового засідання Панас Б.В.

за участю ОСОБА_1, її представника та представника позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк" та ОСОБА_1 на рішення Рокитнівського районного суду від 29 жовтня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рокитнівського районного суду від 29 жовтня 2013 року вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк" (далі - ПАТ „Приватбанк" або Банк) задоволено частково: стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача 18 380, 72 гривень заборгованості за кредитним договором № 0702/33 від 9 лютого 2007 року та 229,40 гривень судового збору.

В задоволенні решти позову відмовлено.

ПАТ „Приватбанк" та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, де покликалися на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, і на порушення норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 на обґрунтування своєї апеляційної скарги зазначала про неправильність оцінки доказів, що, на її думку, підтверджують належність виконання її зобов'язань за кредитним договором. Вважала, що судом невірно встановлено сплачену нею суму без урахування оплати згідно з квитанцією від 08.05.2009 року на суму 900 гривень. У липні-жовтні 2008 року відбувся збій роботи програмного забезпечення позивача, що спричинило порушення обліку розрахунків за кредитним договором. Оплату здійснювала на умовах, яких їй повідомляли працівники Банку, поки не було усунено програмні порушення. Однак вважала, що деякі сплачені кошти взагалі пропали, а деякі платежі були зараховані пізніше, а при цьому нараховувалась пеня за несвоєчасну оплату не з її вини. Суд при ухваленні оскаржуваного рішення лише частково врахував об'єктивні причини, унаслідок яких вона неналежно здійснювала сплату заборгованості. Посилалась на норми ст. 616 ЦК України і зазначала про винність кредитора, що спричинило неможливість належного виконання зобов'язань. Крім того, позивач не вжив заходів до усунення наслідків, пов'язаних з порушенням роботи програмного забезпечення, що свідчить про зловмисне сприяння збільшенню розміру заборгованості.

З цих підстав просила скасувати рішення Рокитнівського районного суду від 29 жовтня 2013 року в частині задоволення позову про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача 18 370,72 гривень заборгованості і 229,40 гривень судового збору скасувати, ухваливши нове - про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості. В решті рішення нею не оскаржувалося.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ПАТ „Приватбанк" зазначав про те, що нарахування пені передбачене договором і законом. Оскільки відповідач належним чином не виконувала своїх зобов'язань, а на час вирішення справи заборгованість за кредитом не погашена, тому посилався на помилковість висновку про відмову в стягненні пені. Суд не застосував, хоча повинен був застосувати, положення ст.ст. 549, 611, 629, 526, 527, 530 ЦК України. Необґрунтованим є і зменшення заборгованості за тілом кредиту на суму 310, 82 гривень. Зроблені відповідачем платежі за договором були зараховані на сплату кредиту. Не погоджувався із висновками суду про переплату коштів у лютому, квітні та липні 2008 року. Зазначав про недодержання судом ст.ст. 5, 10, 11, 60, 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості оскаржуваного рішення, принципів рівності перед законом і судом, змагальності сторін і диспозитивності цивільного судочинства.

Просив змінити рішення Рокитнівського районного суду від 29 жовтня 2013 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 6 229,71 гривень пені та зменшенню розміру тіла кредиту з 7 975,94 гривень до 7 665,12 гривень, ухваливши нове, яким задовольнити наведені вимоги позову.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в результаті порушень зобов'язань за кредитним договором позичальник заборгував на користь ПАТ „Приватбанк" 18 380, 72 гривень, які підлягають стягненню. Відмовляючи у стягненні 310, 82 гривень основного боргу та 6 229, 71 гривень пені, враховано обставини переплати відповідачем цих коштів з вини кредитора та зловмисного сприяння останнього у збільшенні розміру пені.

Проте з такими висновками не можна погодитися.

Матеріалами справи встановлено, що 9 лютого 2007 року між ПАТ „Приватбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0702/33, за умовами якого кредитодавець надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 50 000 гривень з остаточним терміном повернення коштів до 5 лютого 2010 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у строки та в розмірі щомісячних платежів згідно з погодженим графіком. Кредит надано на споживчі цілі (а.с. 9-12).

Повернення одержаних коштів забезпечено порукою ОСОБА_2, про що укладено договір № 0702/33/ДП від 9 лютого 2009 року (а.с. 14).

Вважаючи кредитні зобов'язання порушеними з вини позичальника, що призвело до виникнення заборгованості сумою у 24 921 ,25 гривень, з яких: 7 975, 94 гривень - заборгованість за кредитом, 10 715, 60 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом, 6 229, 71 гривень - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання, в липні 2013 року Банк звернувся до суду з вимогою про стягнення солідарно із відповідачів зазначеної суми заборгованості.

Згідно зі ст. ст. 1054, 526, 554 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Як убачається, при вирішенні справи суд першої інстанції не звернув уваги на наявність ухвали Рокитнівського районного суду від 4 лютого 2010 року, якою залишено без розгляду позовну заяву Банку до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно у рахунок погашення 27 579, 24 гривень заборгованості за кредитним договором №0702\33 від 09.02.2007 року (а.с. 75-78, 79). З її змісту видно, що підставою для подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду було те, що відповідачі погасили прострочену заборгованість.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Частина 1 ст. 598 ЦК України передбачає припинення зобов'язання частково або повністю на підставах, встановлених договором або законом.

З пункту 7.1. кредитного договору вбачається, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє в об'ємі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язань сторонами (а.с. 11).

В силу правил ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням того, що станом на 4 лютого 2010 року Банк сам визнав той факт, що заборгованості ОСОБА_1 перед кредитором вже не існувало через її повну виплату, а дія кредитного договору № 0702/33 від 09.02.2007 року закінчилася 5 лютого 2010 року, що унеможливлює виникнення між сторонами нових зобов'язань за цим договором, тому очевидним є те, що кредитні зобов'язання припинилися у зв'язку з їх повним виконанням.

Частина 1 ст. 559 ЦК України визначає припинення забезпеченого порукою зобов'язання як самостійну підставу для припинення поруки, а тому забезпечувальні зобов'язання ОСОБА_2 також припинилися.

Норми ч. 1 ст. 3 ЦПК України вказують про право кожної особи звернутися до суду в порядку, встановленому цим Кодексом, за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За викладених обставин відсутність факту порушення ОСОБА_1 суб'єктивних цивільних прав позивача забороняє солідарне стягнення з позичальника і поручителя заборгованості на користь Банку.

Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, призвело до незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню, що відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є мотивами для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового.

На підставі ч. 1 ст. 598, ст. 599, ч. 1 ст. 559 ЦК України, керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк" задовольнити частково.

Рішення Рокитнівського районного суду від 29 жовтня 2013 року скасувати.

Публічному акціонерному товариству комерційному банку „Приватбанк" відмовити в задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: