Рішення № 36366496, 18.12.2013, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/3918/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.12.2013 року м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-суддіОнушканича В.В.

секретаряТанчук М.С.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивачаОСОБА_2

представника відповідачаОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в місті Калуші, справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного державного обєднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вище зазначеним позовом і, після уточнення позовних вимог, просить визнати незаконним та скасувати наказ Івано-Франківського обласного державного обєднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості № 76 від 12.06.2013 року в частині його звільнення з посади водія транспортної дільниці в Івано-Франківському обласному державному обєднанні спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, поновити його на зазначеній посаді, зобовязати відповідача внести зміни в трудову книжку і стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу на час постановлення рішення суду, 5000 грн. моральної шкоди і 1500 грн. за надання правової допомоги.

Свої вимоги мотивує тим, що з 23.04.2007 р. він працював водієм транспортної дільниці в Івано-Франківському обласному державному обєднанні спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (далі по тексту Івано-Франківське ОДОСП). В період з 08.04.2013р. перебував у невикористаній щорічній черговій відпустці терміном 60 календарних днів. Термін відпустки з 08.04.2013р по 10.06.2013р.

Під час відпустки він перебував на амбулаторному лікуванні з 15.04.2013р. по 04.05.2013р. 20 календарних днів та з 03.06.2013р. по 18.06.2013р. 16 календарних днів. Зважаючи на те, що відповідно до ст. 78 КЗпП України дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, до щорічних відпусток не включаються, приступити до роботи він мав 17.07.2013р. При поданні листка непрацездатності до відділу кадрів його поставили до відома, що він звільнений з роботи у звязку з реорганізацією структурних підрозділів і скорочення чисельності відповідно до ч. 1 ст. 40 КЗпП України, згідно наказу № 76 від 12.06.2013р.

При звільненні відповідачем порушено норми КЗпП України, а саме: про скорочення чисельності працівників не повідомлено, не запропоновано іншої роботи, звільнено його під час перебування у відпустці.

Зважаючи на те, що позивач являється єдиним працюючим, який забезпечує сім'ю, повідомлення про звільнення з роботи було таким фактом, який вплинув на його звичний спосіб життя, у звязку з цим його стан здоров'я погіршився, через це він зазнав фізичних та моральних страждань.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали з підстав, наведених в самому позові та уточненнях до позовних вимог. Додатково суду пояснили, що наказ №76 від 12.06.2013 року про звільнення позивача є незаконним, оскільки, в момент звільнення позивач перебував на листку непрацездатності. Так, ОСОБА_1 перебував на лікуванні з 15.04.2013р. по 04.05.2013р., листок непрацездатності подав у відділ кадрів 05.05.2013 року. Також, ОСОБА_1 знаходився на лікуванні з 03.06.2013 р. по 18.06.2013 р., 19.06.2013 р. подав листок непрацездатності і в той же день йому повідомили про те, що він звільнений. Натомість, із врахуванням лікарняного, відпустка позивача, яка була надана з 08.04.2013р по 10.06.2013р., мала бути продовжена до 17.07.2013 року. Разом з тим, позивач визнав, що жодної заяви про продовження відпустки він не писав.

Представник позивача наголосила, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без погодження із первинною профспілковою організацією. Крім того, згідно наказу № 57 від 04.04.2013 року «Про реорганізацію структурних підрозділів Івано-Франківського ОДОСП», всі працівники підприємства мали бути повідомлені про реорганізацію під розписку. Однак, жодного повідомлення про наступне вивільнення ОСОБА_1 не отримував. Івано-Франківське ОДОСП не провело порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації при звільненні працівників. При скороченні не було враховано, що ОСОБА_1 має дві освіти: у 2002 році закінчив ВПУ №7 м. Калуша і здобув кваліфікацію електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування, у 2009 році закінчив Тернопільський національний економічний університет і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Облік та аудит». Також не враховано, що позивач має на утриманні двоє дітей, його дружина не працює, що він є єдиним годувальником в сімї. В порушення вимог ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 не було запропоновано іншої роботи на Івано-Франківському ОДОСП.

Внаслідок незаконного звільнення позивач зазнав душевних страждань, змушений був змінити звичний спосіб життя, оскільки, необхідно було шукати роботу, позичати кошти на проживання. Так, 24.06.2013 року ОСОБА_1 змушений був позичити 5000 грн., оскільки, не мав інших джерел для отримання коштів, що необхідні для утримання сімї.

Таким чином, позивач та його представник просять задоволити позов у повному обсязі.

Представник відповідача та представник третьої особи у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову у звязку з його безпідставністю. 11.05.2012 р. Державним концерном спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (Концерн «Укрспирт») було надіслано Івано-Франківському обласному державному обєднанню спиртової та лікеро-горілчаної промисловості листа № 16-01-6-3/22 щодо вжиття заходів стосовно зменшення кількості штатних працівників Івано-Франківського ОДОСП.

Відповідно до п. 11.2.1. Статуту, до компетенції уповноваженого органу управління належить: прийняття рішення про реорганізацію і ліквідацію Обєднання.

З метою підвищення ефективності функціонування Івано-Франківського обласного державного обєднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, вдосконалення системи управління виникла необхідність провести зміни в організації виробництва і праці шляхом реорганізації структурних підрозділів підприємства.

Т.в.о. генерального директора Івано-Франківського ОДОСП ОСОБА_4 видано наказ № 57 від 04.04.2013р. «Про реорганізацію структурних підрозділів Івано-Франківського ОДОСП», яким вказано: затвердити новий штатний розпис підприємства; провести реорганізацію структурних підрозділів підприємства згідно нового штатного розпису. ОСОБА_4 є діючим керівником Івано-Франківського ОДОСП згідно наказу концерну «Укрспирт» № 93-к від 18.03.2013р., виданого на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06.11.2012р. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16.01.2013р.

Відповідно до п. 10.6.3. Статуту, генеральний директор Обєднання формує штат Обєднання, затверджує його структуру та штатний розпис, посадові інструкції, внутрішні положення. Т.в.о. генерального директора Івано-Франківського ОДОСП ОСОБА_4 має ті ж повноваження, що і генеральний директор. Відомості про керівника Івано-Франківського ОДОСП внесені в єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Щодо звільнення ОСОБА_1, то 05.04.2013р. т.в.о. генерального директора Івано-Франківського ОДОСП ОСОБА_4 було доведено до відома повідомленням № 01-1/232 голову профкому Івано-Франківського ОДОСП ОСОБА_5 про проведення реорганізації структури підприємства з 05.04.2013р. та затвердження нового штатного розпису підприємства.

Всіх працівників, в тому числі і ОСОБА_1, які підлягають вивільненню було повідомлено про наступне вивільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, яке відбудеться з 05.06.2013р. Представник відповідача наголосив, що покликання позивача на те, що він не був повідомлений про наступне звільнення не заслуговують на увагу, так як повідомлення про наступне звільнення надсилалося ОСОБА_1 рекомендованим листом за зареєстрованим місцем проживання.

Згідно службової записки в.о. начальника транспортного відділу Івано-Франківського ОДОСП ОСОБА_6 19.03.2013 року наказом т.в.о. генерального директора ОСОБА_1 було закріплено як додаткового водія за транспортним засобом ІЖ -2715; у звязку із тим, що зазначений транспортний засіб не використовувався в діяльності підприємства, ОСОБА_1 запропоновано як кандидатуру, яка підлягає звільненню при реорганізації структурних підрозділів.

Представник відповідача зауважив, що в особовій картці ОСОБА_1 не містилося відомостей про його освіту, тому дані про освіту позивача залишилися поза увагою при вирішенні питання про його звільнення.

Крім того, представник відповідача зазначив, що 28.05.2013р. т.в.о. генерального директора Івано-Франківського ОДОСП було подано на імя голови профкому подання про надання погодження на вивільнення працівників. Так як жодної відповіді на подання т.в.о. генерального директора Івано-Франківського ОДОСП від 28.05.2013р. не було надано, то відповідно до ч. 5 ст. 43 КзПП України вважається, що профспілкова організація дала згоду на розірвання трудового договору.

Щодо звільнення позивача під час перебування на лікарняному, то відділ кадрів не був повідомлений про те, що ОСОБА_1 в період з 03.06.2013р. по 18.06.2013р. перебував на листку непрацездатності. Разом з тим, представник відповідача визнав, що у даному випадку суд вправі змінити дату звільнення позивача.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення штату працівників.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом установлено, що 11.05.2012р. Державним концерном спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (Концерн «Укрспирт») на адресу Івано-Франківського обласного державного обєднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості було надіслано листа № 16-01-6-3/22 щодо вжиття вичерпних заходів стосовно зменшення кількості штатних працівників Івано-Франківського ОДОСП до оптимальної кількості (Т. 1 а.с. 183).

Крім того, Концерном «Укрспирт» видано наказ № 12 від 20.03.2013р. «Про заходи підготовки Івано-Франківського ОДОСП до реорганізації» (Т. 1 а.с. 184). Згідно даного наказу т.в.о. генерального директора Івано-Франківського ОДОСП ОСОБА_4 наказано: в місячний термін здійснити аналіз відповідності діючої структури підприємства ринковим умовам сьогодення; привести штатний розпис працівників підприємства до економічно-обґрунтованої кількості, з врахуванням обємів виробництва та реалізації в 2013р.

Відповідно до п. 11.2.1. Статуту Івано-Франківського ОДОСП (Т. 1 а.с. 66, 164), до компетенції уповноваженого органу управління належить прийняття рішення про реорганізацію і ліквідацію Обєднання.

З наказу № 57 від 04.04.2013р. «Про реорганізацію структурних підрозділів Івано-Франківського ОДОСП» вбачається, що після проведення аналізу результатів діяльності Івано-Франківського обласного державного обєднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості за 2012 рік та І квартал 2013 року встановлено суттєве погіршення фінансового становища підприємства. З метою підвищення ефективності функціонування Івано-Франківського обласного державного обєднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, вдосконалення системи управління, виникла необхідність провести зміни в організації виробництва і праці шляхом реорганізації структурних підрозділів підприємства. Даним наказом затверджено новий штатний розпис підприємства; наказано провести реорганізацію структурних підрозділів підприємства згідно нового штатного розпису та відділу кадрів повідомити про даний наказ всіх працівників обєднання під розписку (Т. 1 а.с. 26, 51, 113).

Згідно наказу Івано-Франківського ОДОСП № 37 від 05.04.2013 року «Про скорочення посад (чисельності)» посада водія транспортного відділу підлягає скороченню (Т. 1 а.с. 52, 114).

Відповідно до п. 3 ст. 62 Господарського кодексу України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Суд звертає увагу на ту обставину, що цивільне та трудове законодавство України не передбачає право суду перевіряти доцільність скорочення чисельності або штату працівників, оскільки, власник підприємства або уповноважений ним орган самостійно вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників.

Суд не бере до уваги покликання позивача та його представника стосовно того, що ОСОБА_4 не мала повноважень на видачу наказів про реорганізацію структурних підрозділів та скорочення чисельності працівників Івано-Франківського ОДОСП, оскільки, згідно наказу концерну «Укрспирт» № 93-к від 18.03.2013р., виданого на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06.11.2012р. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16.01.2013р., ОСОБА_4 поновлено на посаді тимчасово виконуючої обовязки генерального директора Івано-Франківського ОДОСП (Т. 1 а.с. 182).

Відповідно до п. 10.6.3. Статуту Івано-Франківського ОДОСП генеральний директор Обєднання формує штат Обєднання, затверджує його структуру та штатний розпис, посадові інструкції, внутрішні положення (Т. 1 а.с. 65, 163). Відомості про ОСОБА_4, як про керівника Івано-Франківського ОДОСП, внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (Т. 1 а.с. 169).

Крім того, слід розрізняти поняття «реорганізація підприємства» і «реорганізація структурних підрозділів». Із змісту ст. 59 Господарського кодексу України випливає, що під реорганізацією підприємства слід розуміти припинення діяльності підприємства шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення в нове підприємство. А на Івано-Франківському ОДОСП, як вбачається з матеріалів справи, відбулися зміни тільки в штатному розписі і у внутрішній організації праці в середині підприємства. Тобто, відбулася реорганізація структурних підрозділів.

Отже, ОСОБА_4, як тимчасово виконуюча обовязки генерального директора, мала право видавати та підписувати накази про реорганізацію структурних підрозділів та скорочення чисельності працівників.

Згідно ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

Як вбачається з повідомлення Івано-Франківського ОДОСП, адресованого ОСОБА_1, його попереджено про майбутнє звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, яке відбудеться з 05.06.2013 року, так як займана ним посада в штатному розписі відсутня (Т. 1 а.с. 115). Дане попередження датоване 05.04.2013 року, було надіслано рекомендованим листом із повідомленням ОСОБА_1 за адресою: пр. Л.Українки, 15а/172, м. Калуш. Із довідки Укрпошти вбачається, що дане повідомлення не було вручене адресату в звязку із закінченням терміну зберігання (Т. 1 а.с. 229).

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні визнав, що він зареєстрований і фактично проживає за вищевказаною адресою. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем були дотримані вимоги ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України щодо обовязкового попередження позивача про наступне звільнення, оскільки, повідомлення було надіслано ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем проживання.

Окрім того, у відповіді за підписом начальника ТДІзПП в Івано-Франківській області, констатується, що про наступне вивільнення ОСОБА_1 повідомлено шляхом надіслання повідомлення 08.04.2013 р. (а.с. 40-43).

Згідно наказу Івано-Франківського ОДОСП від 12.06.2013 року № 76 (Т.1 а.с. 28, 54, 121), ОСОБА_1 з 12.06.2013 року звільнено з посади водія на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

За правилами ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Як вбачається із службової записки в.о. начальника транспортного відділу Івано-Франківського ОДОСП ОСОБА_6 (Т. 2 а.с. 1), 19.03.2013 року наказом т.в.о. генерального директора ОСОБА_1 було закріплено як додаткового водія за транспортним засобом ІЖ-2715; у звязку із тим, що зазначений транспортний засіб не використовувався в діяльності підприємства, ОСОБА_1 запропоновано як кандидатуру, яка підлягає звільненню при реорганізації структурних підрозділів. Крім того, особова картка ОСОБА_1 не містить відомостей про закінчену ним вищу освіту (Т. 1 а.с. 112). Тому, доводи позивача щодо його незаконного звільнення в цій частині суд не бере до уваги.

Ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачає, що звільнення працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Дослідивши штатний розпис працівників Івано-Франківського ОДОСП, який введений в дію з 05.04.2013 року (Т. 1 а.с. 185-187), наказ № 11 від 26.01.2012 року про комплектацію лікеро-горілчаного цеху № 1 (Т. 2 а.с. 3-4) і наказ № 58 від 05.04.2013 року про комплектацію цеху розливу лікеро-горілчаних виробів №1 (Т. 2 а.с. 14-15), наказ № 12 від 26.01.2012 року про комплектацію цеху № 2 (Т. 2 а.с. 5-8) і наказ № 59 від 05.04.2013 року про комплектацію цеху розливу лікеро-горілчаних виробів № 1 (Т. 2 а.с. 16-17), комплектацію робітниками допоміжних дільниць підприємства ОДОСП (Т. 2 а.с. 9-13 і а.с. 18-20), суд приходить до висновку, що у звязку із реорганізацією підприємства, ОСОБА_1 не могла бути запропонована інша робота, так як посада, яку він займав, була скорочена, а інші посади не були вакантними. Дана обставина в судовому засіданні не заперечувалася позивачем та його представником.

Згідно положень ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, у випадку звільнення працівника, у зв'язку із змінами в організації виробництва i праці, і при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також, у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, на свій розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

З матеріалів справи вбачається, що 28.05.2013р. т.в.о. генерального директора Івано-Франківського ОДОСП було подано на імя голови профкому подання про надання погодження на вивільнення працівників, в тому числі, ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 55).

Ст. 43 КЗпП України передбачає, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Оскільки, профспілковою організацією Івано-Франківського ОДОСП жодної відповіді на подання т.в.о. генерального директора Івано-Франківського ОДОСП від 28.05.2013р. не було надано, то, відповідно до ч. 5 ст. 43 КЗпП України, профспілкова організація дала згоду на розірвання трудового договору. Зазначене підтверджується і витягом з протоколу № 10 засідання профспілкового комітету від 04.11.2013 року (Т. 1 а.с. 198-199).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено адміністрацією Івано-Франківського ОДОСП із займаної посади водія з 12.06.2013 року згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України в період його тимчасової непрацездатності, а саме, під час перебування з 03 червня 2013 року по 18 червня 2013 року на амбулаторному лікуванні (Т. 1 а.с. 8).

З матеріалів справи вбачається, що згідно наказу від 08.04.2013 року № 19в (Т. 1 а.с. 27, 53, 119), позивачу була надано щорічну відпустку, терміном на 60 календарних днів з 08.04.2013 року по 10.06.2013 року, включно. Як пояснюється в ст. 11 Закону України «Про відпустки» та ст. 80 КЗпП України, у разі тимчасової непрацездатності працівника, підтвердженої лікарняним листом, щорічну відпустку має бути продовжено чи перенесено на інший період. Рішення про продовження або перенесення відпустки приймається за згодою між найманою особою та роботодавцем. Працівник зобовязаний повідомити роботодавця про своє рішення продовжити або перенести відпустку на бажаний термін. Позивач в судовому засіданні визнав, що він не звертався до адміністрації підприємства із заявою продовження відпустки.

Так як ч. 3 ст. 40 КЗпП України, законодавцем встановлено заборону на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, то при звільненні ОСОБА_1 Івано-Франківським ОДОСП була порушена процедура звільнення. Проте, зазначена обставина не є безумовною підставою для поновлення позивача на роботі, зважаючи на інші фактичні обставини справи.

У зв'язку з вищенаведеним, Івано-Франківським ОДОСП не було допущено порушень умов та порядку звільнення ОСОБА_1, передбачених КЗпП України, окрім, звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

В усіх випадках звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України проводиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності.

Оскільки, при звільненні ОСОБА_1 Івано-Франківським ОДОСП було порушено тільки вимоги ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не підлягає до задоволення позовна вимога щодо поновлення на роботі позивача та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобовязаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Тому, враховуючи вищенаведене, необхідно змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади водія Івано-Франківського ОДОСП з 12 червня 2013 року на 19 червня 2013 року наступний день по закінченню листка непрацездатності. За вказаний період підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення середнього заробітку.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3, 4 п. 2 розд. ІІ Порядку: середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата; якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулося 12.06.2013 року, а, також, періоди перебування у відпустці у квітні-червні 2013 року (Т. 1 а.с. 27), періоди його тимчасової непрацездатності у квітні 2013 року (Т. 1 а.с. 7) та червні 2013 року (Т. 1 а.с. 8), середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме, за лютий і березень 2013 року.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Відповідно до п. 8 розд. ІV Порядку: нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком; середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Суд не бере до уваги суму середньоденної заробітної плати позивача, зазначену в довідці про середню заробітну плату від 12.06.2013 р. (Т. 1 а.с. 9), оскільки, суми заробітної плати, наведені в ній, спростовуються даними про заробітну плату, які зазначені в довідках про доходи від 23.08.2013 р. (Т. 1 а.с. 97) та від 17.12.2013 р. (Т. 2 а.с. 2), які подані представником відповідача в судовому засіданні.

Таким чином, середньоденний розмір зарплати ОСОБА_1 становив: 3682,5 грн. (лютий 2013 р. (Т. 1 а.с. 97)) + 3125,74 грн. (березень 2013 р. (Т. 1 а.с. 97)) / 40 (кількість робочих днів у лютому та березні 2013р.) = 170,21 грн. Враховуючи викладене, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за період вимушеного прогулу з 13.06.2013 року по 19.06.2013 року складає 1191,47 грн. (170,21 грн. х 7 днів). Тому дана сума підлягає стягненню з відповідача.

Що ж стосується вимоги про відшкодування моральної шкоди, то порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України. За змістом вказаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно з ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

В порушення вимог ст. 60 ЦПК України, позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди із вини відповідача. Тому вимога позивача про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Отже, розглянувши цивільну справу, на підставі поданих сторонами доказів та в межах заявлених вимог, оцінивши подані та досліджені докази у їх сукупності, суд приходить до переконання, що позов слід задоволити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, ст.ст. 40, 42, 49-2, 62, 65, 78, 80, 237-1 КЗпП України, ст. 8 Закону України «Про відпустки», Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 р., Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.1999 року, керуючись ст.ст. 85, 88, 209, 213-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задоволити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади водія транспортної дільниці в Івано-Франківському обласному державному обєднанні спиртової та лікеро-горілчаної промисловості з підстав визначених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 12.06.2013 р. на 19.06.2013 р.

Стягнути з Івано-Франківського обласного державного обєднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (код ЄДРПОУ 00375409) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за період з 12.06.2013 р. по 19.06.2013 р. в сумі 1191 грн. 47 коп. і 500 грн. за надання правової допомоги.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного державного обєднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Стягнути з Івано-Франківського обласного державного обєднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь держави 344,10 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Івано-Франківської області шляхом подачі апеляційної скарги через Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, у цей же строк з дня отримання копії рішення.

Головуючий : (підпис)

Згідно з оригіналом.

Рішення не набуло законної сили.

Суддя В.В.Онушканич