Рішення № 36366411, 18.12.2013, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7228/13-ц

Провадження № 2/344/3732/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2013 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої суддіБабій О.М.

секретаряСивухіної Ю.Ю.,

за участі представника позивача по довіреності від 08.05.2013 року № 563 ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2 по довіреності від 25.05.2013 року ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_5 про визнання договору завдатку від 31.12.2010 року недійсним, стягнення коштів та судових витрат,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору завдатку недійним та стягнення коштів в сумі 1 628 074 грн. 16 коп.

В процесі розгляду справи представник позивача уточнив позовні вимоги, залучив в якості співвідповідача субєкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_5 та просив визнати договір завдатку від 31 грудня 2010 року укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_2 та субєктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_5 недійсним, стягнути солідарно з ОСОБА_2 та субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 106 000 доларів США, що еквівалентно 847 258 грн. та судові витрати.

Усно представник позивача фактично відмовився від позовних вимог до відповідача ОСОБА_2, однак письмової заяви про зменшення позовних вимог суду не надав. Тому суд при вирішенні даного спору бере до уваги позовні вимоги викладені у заяві про уточнення позовних вимог від 08.11.2013 року.

Позов обґрунтовує тим, що 03 вересня 2010 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу обєкта нерухомості. За вказаним договором позивач передав грошову суму у розмірі 5 000 Євро та 1 000 доларів США.

31 грудня 2010 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір завдатку. За вказаним договором позивач передав грошову суму у розмірі 37 500 доларів США.

24 січня 2013 року у присутності двох свідків позивач був змушений додатково передати відповідачу ОСОБА_2 ще 158 620 доларів США.

Таким чином, всього позивачем було передано відповідачу ОСОБА_2 5 000 Євро і 197 120 доларів США.

Однак, відповідач ОСОБА_2, незважаючи на виконання позивачем своїх зобовязань, почав ухилятись від подальших переговорів.

Попередній договір від 03 вересня 2010 року повинен був бути укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений, однак, він не посвідчений нотаріально, а тому є нікчемним. Внаслідок реституції, відповідачі повинні повернути позивачу грошову суму у розмірі 5 000 Євро та 1 000 доларів США. Оскільки договір купівлі-продажу квартири в установленому законом порядку укладено не було, а сторони лише виразили намір укласти такий договір в майбутньому, то укладений договір завдатку повинен бути визнаний судом недійсним, а всі сплачені суми є авансом і підлягають поверненню в тому розмірі в якому надавались.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив стягнути грошові кошти з відповідача субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_5, оскільки як встановлено експертизою ОСОБА_2 попередній договір та договір завдатку не підписував, на розписці від 24 січня 2013 року його підпису немає, оригінал розписки також відсутній. Згідно п. 1.1 попереднього договору від 03 вересня 2010 року та п. 1.1 Договору завдатку від 31 грудня 2013 року кошти від позивача отримав на відповідальне зберігання відповідач ОСОБА_5 Договір завдатку від 31 грудня 2013 року просив визнати недійсним, оскільки ніхто з відповідачів його не підписував.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення на позовну заяву, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки як встановлено експертизою відповідач ОСОБА_2 попередній договір від 03 вересня 2010 року та договір завдатку від 31 грудня 2010 року не підписував, він підписаний іншою особою, ніяких грошових коштів за вказаними договорами відповідач ОСОБА_2 не отримував. Оскільки попередній договір та договір завдатку є трьохсторонніми договорами, попередній договір відповідачем ОСОБА_2 не підписувався, договір завдатку відповідачем ОСОБА_2 не підписувався, підпис відповідача ОСОБА_5 також відсутній, то вказані договори є не укладеними, а тому визнавати договір завдатку недійсним не потрібно. Що стосується розписки, то підпис ОСОБА_2 взагалі на ній відсутній, крім того, відповідач ОСОБА_2 в цей час не перебував в Україні та не міг отримати від позивача будь-які кошти.

Відповідач субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_5 в судові засідання не зявлявся, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, подав до суду письмові пояснення по справі зі змісту яких вбачається, що позовні вимоги він не визнає та просить у задоволенні позову відмовити. Щодо попереднього договору від 03 вересня 2010 року відповідач пояснив, що ОСОБА_2 категорично відмовився укладати будь-які попередні договори та договори завдатку, наполягаючи на одночасному укладенні договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально з повним розрахунком. Позивач не міг оплати повну вартість квартири, тому відповідачем було підготовлено та підписано текст договору, який передано позивачу для подальшого підписання всіма сторонами. Відповідач ОСОБА_2 попередній договір в присутності ОСОБА_5 не підписував. Позивач п. 1.1 договору не виконав та не вніс грошові кошти. Жодного касового документу про отримання від позивача грошових коштів відповідачем, як субєктом підприємницької діяльності не видавалось. Позивачем таких документів суду також не надано. Попередній договір слід вважати таким, що не укладений, а наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Щодо договору завдатку, то такий договір відповідачем не підписувався, жодних коштів за ним він не одержував від позивача, підпис відповідача ОСОБА_2 на вказаному договорі не належить ОСОБА_2, а тому такий договір також є неукладеним та він не може мати будь-яких правових насідків. 24 січня 2013 року позивач у присутності відповідача ОСОБА_5 сам написав розписку, відповідач ОСОБА_2 не був присутній при написанні розписки, грошові кошти позивач нікому не передавав. Відповідачем було засвідчено тільки факт написання розписки особисто позивачем і нічого більше. Отже, позивачем не представлено доказів існування договірних зобовязань між ним та відповідачем та фактичної передачі будь-яких коштів. Також відповідач просив розгляд справи проводити у його відсутності та врахувати письмові пояснення.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

03 вересня 2010 року між Ріелторською компанією «Прикарпатський дім», в особі субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_5, ОСОБА_4 (Покупець) та ОСОБА_2 (Продавець) було укладено попередній договір, за яким, Покупець (ОСОБА_4Я.) видав завдаток в сумі 63 000 грн., що еквівалентно 5000 Євро та 1000 доларів США, який за згодою Продавця (ОСОБА_2А.) передається на відповідальне зберігання Ріелторській компанії «Прикарпатський дім». Продавець та Покупець зобовязувались підписати договір купівлі-продажу обєкта нерухомості в строк не пізніше 25.11.2010 року. Повна вартість квартири становить 1 975 000 грн., що еквівалентно 250 000 доларам США (а.с.50).

Згідно з ст. 635 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Таким чином, попередній договір купівлі-продажу квартири повинен бути укладений у письмовій формі і бути нотаріально посвідченим.

Однак, як вбачається із попереднього договору від 03 вересня 2010 року, він вказаним вимогам не відповідає, оскільки нотаріально не посвідчений.

Крім того, судовою почеркознавчою експертизою встановлено, що підпис в нижній лівій стороні другої сторінки оригіналу попереднього договору від 03 вересня 2010 року від імені Продавця ОСОБА_2 виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою (а.с.101-104).

Так, на першій сторінці вказаного договору паспортом відповідача ОСОБА_2 вказано паспорт серії Р № 1536723, тоді як станом на 03 вересня 2010 року відповідачу ОСОБА_2 магістратом м. Відень було видано паспорт серії Р № 5101062 з терміном дії з 20.08.2010 року до 19.08.2020 року (а.с.68).

Відтак, попередній договір відповідачем ОСОБА_2 не підписувався, тому не може нести для відповідача будь-яких наслідків, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_2 грошових коштів за попереднім договором є безпідставною.

Позивач просить стягнути грошові кошти за вказаним договором із відповідача субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 оскільки відповідно до п. 1.1 попереднього договору позивач передав кошти на відповідальне зберігання Ріелторській компанії «Прикарпатський дім» в особі в особі субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 (а.с.50).

Відповідно до ч. 2 ст. 59 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК), обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 60 ЦПК України обовязок доказування та подання доказів покладено на сторін. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Позивачем не надано суду касового документу про отримання відповідачем грошових коштів, як субєктом підприємницької діяльності, а також будь-яких інших платіжних документів про безготівкове перерахування коштів або касових документів про готівковий розрахунок із відповідачем субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_5

Пунктом 2.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 (надалі Положення), визначено, що підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.

Відповідно до п. 3.1 Положення, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 грошових коштів за попереднім договором є необґрунтованими та не доведеними.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України закріплює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Це зокрема:

зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, попередній договір від 03 вересня 2010 року не відповідає вимогам, які встановлені для чинності правочину.

За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Попередній договір між сторонами укладено у письмовій формі, однак, відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як встановлено експертизою, попередній договір відповідач ОСОБА_2 не підписував, договір нотаріально не посвідчувався, а отже сторонами не дотримано обовязкової форми правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до розяснень Верховного Суду України, які викладені в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Згідно ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Попередній договір від 03 вересня 2010 року є неукладеним, підстав застосовувати наслідки нікчемності немає, оскільки, як встановлено вже судом раніше, позивачем не надано судом доказів, що він передавав відповідачем будь-які кошти за попередній договором. Крім того, наслідки нікчемності не застосовуються од правочину, який не укладено.

Відповідно до розяснень викладених в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Що стосується вимоги позивача про визнання договору завдатку недійсним та повернення грошових коштів (авансу), то суд виходить з наступного.

31 грудня 2010 року між Ріелторською компанією «Прикарпатський дім», в особі субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_5, ОСОБА_4 (Покупець) та ОСОБА_2 (Продавець) було укладено договір завдатку, за яким, Покупець (ОСОБА_4Я.) видав завдаток в сумі 300 000 грн., що еквівалентно 37 500 доларів США, який за згодою Продавця (ОСОБА_2А.) передається на відповідальне зберігання Ріелторській компанії «Прикарпатський дім». Продавець та Покупець зобовязувались підписати договір купівлі-продажу обєкта нерухомості в строк не пізніше 31.01.2011 року. Повна вартість квартири становить 2 000 000 грн., що еквівалентно 250 000 доларам США (а.с.51).

Відповідно до ст. 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Завдатком забезпечується лише дійсне зобовязання, тобто завдатком можна забезпечити лише дійсне зобовязання.

Як встановлено судом договір купівлі-продажу не було укладено в установленому законом порядку, а сторони лише виразили свій намір укласти такий договір в майбутньому, то всі суми сплачені за договором є авансом та підлягають поверненню в такому розмірі в якому вони надавалися.

Однак, як вбачається з договору завдатку сторонами договору є троє осіб, а підписаний він тільки позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2

Відповідач субєкт підприємницької діяльності ОСОБА_5 його не підписував, кошти йому, як це передбачено п. 1.1 договору не передавались, доказів передання таких коштів позивачем суду не надано, а тому вимоги до нього про стягнення грошових коштів за вказаним договором є безпідставними.

Що стосується вимог позивача про стягнення коштів з ОСОБА_2 за вказаним договором, то суд виходить з наступного.

Судовою почеркознавчою експертизою встановлено, що підпис в нижній лівій стороні другої сторінки оригіналу договору завдатку від 31 грудня 2010 року від імені Продавця ОСОБА_2 виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою (а.с.101-104).

Так, на першій сторінці вказаного договору паспортом відповідача ОСОБА_2 вказано паспорт серії Р № 1536723, тоді як станом на 03 вересня 2010 року відповідачу ОСОБА_2 магістратом м. Відень було видано паспорт серії Р № 5101062 з терміном дії з 20.08.2010 року до 19.08.2020 року (а.с.68).

Відтак, договір завдатку відповідачем ОСОБА_2 також не підписувався, тому не може нести для відповідача будь-яких наслідків, а вимога позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_2 грошових коштів за договором завдатку є безпідставною.

Також не підлягає вимога позивач про визнання договору завдатку недійсним, оскільки він є не укладеним, жодна із його сторін, окрім позивача його не підписувала.

Згідно розяснень викладених в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до розяснень викладених в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідачів коштів за розпискою від 24 січня 2013 року, то така вимога не підлягає до задоволення, оскільки відповідачами розписка не складалась та не підписувалась, вона написаним та підписана тільки позивачем (а.с.9), чого не заперечується представником позивача.

Відповідач ОСОБА_2 в цей час перебував за межами України, що підтверджується листом Державної прикордонної служби України та копією паспорта ОСОБА_2 (а.с.69, 87).

Крім того, представник позивача в судовому засіданні не міг пояснити суду чому саме сума 106 000 доларів США, що еквівалентно 847 258 грн. підлягає стягненню з відповідачів. Оскільки, якщо додати всі суми, які як вказує позивач ним внесено, то сума становить 144 500 доларів США та 5 000 Євро, а з позовної заяви вбачається що позивачем всього передано 197 120 доларів США.

Як вбачається зі змісту ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України на сторін покладено обовязок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тобто твердженнях, які самі по собі потребують доведення.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є не обгрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вищенаведеного, відповідно до п. 4, 8, 10, 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9, п. п. 2.2, 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637, ст. ст. 5, 16, 635, 657, 202 ч. 1, 203, 204, 207 ч. 2, 215, 216, 220, 570 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60 ЦПК України, керуючись ст. ст. 213-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_5 про визнання договору завдатку від 31.12.2010 року недійсним, стягнення коштів та судових витрат відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 18 грудня 2013 року.

Суддя О.М. Бабій