Ухвала суду № 36360109, 12.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2013 року м. Київ К/9991/86119/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.11.2010

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011

у справі № 2а-1432/10/1170

за позовомПомічнянського агропромислового акціонерного товариства «Простор»доНовоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської областіпровизнання нечинними податкових повідомлень-рішеньВСТАНОВИВ:

Помічнянське агропромислове акціонерне товариство «Простор» (далі по тексту - позивач, Товариство «Простор») звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області (далі по тексту - відповідач, Новоукраїнська МДПІ) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 02.04.2010 № 0000052310/0 та № 0000052310/0.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.11.2010, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Добровеличківською МДПІ (правонаступником якої є Новоукраїнська МДПІ) була проведена комплексна планова документальна перевірка позивача за період з 01.04.2008 по 31.12.2009 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої був складений акт № 97/2310/03575511 від 23.03.2010, яким встановлено порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; пп. 5.3.2 та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі акуту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000062310/0 від 02.04.2010, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 67639,79 грн., в т.ч. за основним платежем 48932,54 грн., за штрафними санкціями 18706,79 грн. та № 0000052310/0 від 02.04.10 про донарахування податкових зобов'язань за платежем податок на додану вартість на загальну суму 35681,10 грн., в т.ч. за основним платежем 23787,40 грн., за штрафними санкціями 18706,79 грн.

Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги дійшли висновку про те, що оскаржені рішення прийняті відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість» та Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000052310/0 від 02.04.2010, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість суди зазначили наступне.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов до висновку, що укладений договір між Товариством «Простор» та ТОВ «Агропром Контракт» від 13.02.2008 № 13/02-08 є нікчемним та не спрямованим на реальне настання наслідків, які обумовлені договором поставки. Такі висновки обґрунтовані тим, що дирекція та бухгалтерія ТОВ «Агропром Контракт» за юридичною адресою не знаходиться; згідно звіту 1-ДФ наданого до ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська у 2008 році на підприємстві працювало 2 особи, в тому числі 1 особа за сумісництвом, відповідно до бази даних ДПІ з початку 2009 року всі працівники підприємства звільнені крім керівника ТОВ «Агропром Контракт»; ТОВ «Агропром Контракт» створено невідомими особами для здійснення діяльності, спрямованої на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб.

Слід зазначити, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Агропром Контракт» підтверджується відповідними первинними документами, а відповідачем не доведено нікчемності угоди між вказаними суб'єктами господарювання.

На думку колегії суддів суди попередніх інстанцій надали вірну правову оцінку спірним правовідносинам і обґрунтованість правової позиції судів попередніх інстанцій підтверджується нижченаведеним.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.2.4 та 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

У відповідності з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав, зокрема, віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Судами також встановлено, що 13.02.2008 між Товариством «Простор» (покупець) та ТОВ «Агропром Контракт» (продавець) укладено договір № 13/02-08, відповідно до якого продавець зобов'язався поставити вугілля, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити цей товар.

Про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Агропром Контракт» свідчать накладні про отримання вугілля, залізничні накладні, які підтверджують факт перевезення товару, платіжні доручення про безготівкову оплату вартості поставленого товару, відомості про рух вугілля по складу позивача.

Отже, факт наявності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Агропром Контракт» та їх реальне виконання, є доведеним і не спростовується доводами відповідача.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивачем до складу податкового кредиту, спірні суми ПДВ, віднесено на підставі податкових накладних, виписаних від імені ТОВ «Агропром Контракт». Зауважень щодо належного оформлення податкових накладних, податковим органом, у акті перевірки, висловлено не було.

Крім цього, встановлені обставини справи, які не заперечувались відповідачем, свідчать про те, що на час здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Агропром Контракт» було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу її отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, отримавши від ТОВ «Агропром Контракт» податкові накладні, які містять у собі необхідні реквізити, позивач мав право на віднесення сум ПДВ, що сплачені у вартості товару, до складу податкового кредиту.

Як вбачається з акту перевірки, одними з підстав, з огляду на які відповідач дійшов висновку про безпідставність віднесення позивачем спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту, є те, що дирекція та бухгалтерія постачальник не знаходиться за юридичною адресою; згідно звіту 1-ДФ наданого до ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська у 2008 році на підприємстві працювало 2 особи, в тому числі 1 особа за сумісництвом, відповідно до бази даних ДПІ з початку 2009 року всі працівники підприємства звільнені крім керівника ТОВ «Агропром Контракт».

Необхідно відмітити, що пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку на податковий кредит залежить від отримання податкової накладної, а не від знаходження постачальника за юридичною адресою та штатної чи фактичної чисельності його працівників.

Крім цього, суди попередніх інстанцій вірно вказали на те, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, тобто угоди яка порушує публічний порядок.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що податкове повідомлення-рішення № 0000052310/0 від 02.04.2010 про донарахування податкових зобов'язань за платежем податок на додану вартість прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Законом України «Про податок на додану вартість», тобто не відповідає критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які визначено ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000062310/0 від 02.04.2010, яким донараховано податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з актом перевірки, податковим органом, у перевіряємому періоді, встановлено заниження валового доходу у сумі 57208,30 грн. та завищення валових витрат на 138521,76 грн.

Висновки про порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено валові витрати у сумі 118937,00 грн., зроблено перевіряючими особами з огляду на включення до складу валових витрат підприємства витрати, які понесені позивачем у зв'язку з виконанням умов договору поставки вугілля з ТОВ «Агропром Контракт», який ДПІ вважає нікчемним.

Як зазначено вище, факт виконання умов договору між позивачем та ТОВ «Агропром Контракт» є доведеним і підтверджується відповідними первинними документами, які є підставою для віднесення витрат, понесених позивачем при виконанні вказаного договору, до складу валових витрат підприємства, у зв'язку з чим висновки податкового органу, в цій частині, є необґрунтованими.

В ході перевірки також встановлено, що на порушення пп. 5.3.2 п. 5.3 та п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством не відображено у колонці 4 «Запаси, використані не у господарській діяльності» таблиці 1 розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів додатка К1/1 до Декларації вартість запасів, витрачених на поліпшення основних фондів в сумі 57208,30 грн, внаслідок чого занижено суму приросту балансової вартості запасів (рядок 01.2 Декларації з податку на прибуток за 2009 рік) та відповідно занижено суму скоригованих валових доходів за 2009 рік на 57208,30 грн.

Крім цього, до складу валових витрат на придбання товарів (робіт, послуг) - рядок 04.1 Декларації з податку на прибуток за 2009 рік Товариством «Простор» було віднесено суму витрат за придбані будівельні матеріали в сумі 68178,89 грн. (відповідно до акта про списання товарно-матеріальних цінностей у вересні місяці 2009 року списано на ремонт даху будівлі матеріали в сумі 66385,12 грн.) та запасні частини в сумі 4425,97 грн.

Відповідно до пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації, не включаються до складу валових витрат.

Таким чином, Товариством «Простор» завищено показники, відображені у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» за 2009 рік на 72604,86 грн.

На думку колегії суддів, таких висновків відповідач дійшов з огляду на не виконання вимог пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами та яким визначався обов'язок податкового органу встановлювати, під час перевірки, як факти заниження так і факти завищення податкових зобов'язань.

Як вбачається з акту перевірки, вартість ТМЦ в сумі 58033,80 грн., які були використанні при ремонту даху (смола 5 тон, руберойд 850 рулонів та щітки) не повинні відображатися у складі валових витрат у рядку 04.1 Декларації з податку на прибуток підприємств і не повинні брати участь у прирості запасів відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки відносяться до складу валових витрат за правилами пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в межах 10 відсотків вартості основних фондів станом на початок звітного періоду. В той же час, як свідчать встановлені обставини справи, підприємство віднесло вартість ТМЦ в сумі 58033,80 грн. як у валові витрати (рядок 04.1 Декларації) так і на приріст запасів у додатку К1/1 до Декларації, тобто такі дії підприємства одночасно як збільшили податкове зобов'язання за звітний період так і зменшили податкове зобов'язання з податку на прибуток на ту ж саму суму.

Аналогічним чином була відображена вартість ТМЦ для ремонту даху в сумі 66385,12 грн. у вересні 2009 року, вартість запчастин в сумі 4425,97 грн. Загальна вартість списаних на ремонт даху ТМЦ складає 130638,66 грн., які відображено в рядку 4.10. Декларації «Витрати на поліпшення основних фондів та нафтогазових свердловин» і ця сума не перевищує 10 відсотків вартості основних фондів станом на початок звітного періоду (233020,00 грн.), що відповідає вимогам пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, зазначені в акті перевірки порушення щодо заниження скоригованих валових доходів за 2009 рік на 57208,30 грн. та завищення валових витрат за 2009 рік на 72604,86 грн., не призвели до заниження податкових зобов'язань позивача.

Крім цього, в акті перевірки вказано на порушення позивачем вимог пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме перевищення ліміту витрат на поліпшення основних фондів за 2009 рік. Таких висновків відповідач дійшов з тих підстав, що Товариством «Простор» визначено ліміт витрат на поліпшення основних фондів, що включаються до складу валових витрат на 2009 рік в сумі 233020,00 грн. (за даними додатку К1/1 до рядка 04.10. декларації). Обсяги поліпшень за 2009 рік підприємством визначено в сумі 180000,00 грн. (рядок 04.10 декларації). В той же час, за даними бухгалтерського обліку підприємства у 2009 році на поліпшення основних засобів було використано 252604,86 грн. Вказані порушення призвели до заниження валових витрат за 2009 рік на суму 53020,00 грн. (233020,00 грн. - 180000,00 грн. = 53020,00 грн.).

Як вбачається з акту перевірки, підприємством були віднесені до складу валових витрат вартість робіт по технічному обслуговуванню навантажувачів УН-053, Т-156, ТО-30 в сумі 60000,00 грн. в І кварталі 2009 року та 26000,00 грн. у ІІ кварталі 2009 року, всього 86000,00 грн. Ці витрати були відображені у рядку 04.10. декларації «Витрати на поліпшення основних фондів та нафтогазових свердловин», тобто як ремонт основних фондів. В той же час, як вбачається зі змісту договорів № 14 від 13.03.2009, № 15 від 20.06.2009, додатків до них та актів виконаних робіт, ці роботи стосуються технічного обслуговування машин (заміна масла гідросистеми ходу, перевірка дії гідро підсилювача, очистка корпусу масляного фільтру та інше), оскільки спрямовані на підтримання справності та робото здатності навантажувачів. У зв'язку з цим, такі витрати не повинні приймати участь при розрахунку 10% ліміту витрат на поліпшення основних фондів, оскільки не відносяться до поліпшень основних фондів в розумінні пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», і відображаються в рядку 04.1 декларації «Витрати на придбання товарів (робіт, послуг) крім визначених у 04.11».

Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про те, що підприємством помилково віднесено до рядку 04.10 декларації «Витрати на поліпшення основних фондів та нафтогазових свердловин) вартість ремонту основних фондів ІІІ групи (ремонт навантажувачів) всього на суму 86000,00 грн., оскільки за своїм характером ці витрати понесені у зв'язку з технічним обслуговуванням навантажувачів, а не у зв'язку з поліпшенням основних фондів.

З огляду на це, загальна вартість поліпшення основних фондів складає 224638,66 грн., що не перевищує 10 відсотків вартості основних фондів станом на початок звітного періоду (233020,00 грн.).

Отже, враховуючи приписи пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідач зобов'язаній був встановити наявність методологічної помилки, яка одночасно призвела як до заниження так і до завищення податкового зобов'язання на одну й ту ж суму та в одному податковому періоді та яка в кінцевому результаті не призвела до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток за звітний період.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість податкового повідомлення-рішення № 0000062310/0 від 02.04.2010 щодо донарахування податкових зобов'язань за платежем податок на прибуток.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Новоукраїнської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області відхилити.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.11.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)С.Е.Острович (підпис)М.О. Федоров