Ухвала суду № 36359676, 16.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2013 р. м. Київ К/800/34994/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової службина постанову та ухвалуЛьвівського окружного адміністративного суду від 27.11.2012 Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 у справі № 2а-6415/12/1370за позовомУкраїнсько-польського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Інвар» доДержавної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Українсько-польське спільне підприємство товариства з обмеженою відповідальністю «Інвар» звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, у відповідності до якого просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.01.2012 за № 0000092320 та № 0000102320, від 03.04.2012 за №0001082320 та № 0001092320.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013, позов задоволено повністю, скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова від 12.01.2012 №0000092320 та №0000102320, від 03.04.2012 №0001082320 та №0001092320.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, за результатами якої прийнято акт за № 3360/23-2/20787143 від 23.12.2011 р.;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем пп.7.2.1 та пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.4 та пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п.198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст.198, п.п.201.1, 201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 027 865 грн.; та порушення п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму 3 757 643 грн.;

- за наслідками перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000102320 від 12.01.2012, яким позивачу за порушення п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 4 195 699 грн. (з яких: 3 757 643 грн. - основний платіж та 438 056 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення № 0000092320 від 12.01.2012, яким позивачу за порушення пп.7.2.1 та пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.4 та пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п.198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст.198, п.п.201.1, 201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 425 897 грн. (з яких: 3 027 865 грн. - за основний платіж та 398 032 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

- за результатами адміністративного оскарження позивачем вказаних податкових повідомлень рішень, рішенням ДПС у Львівській області: податкове повідомлення-рішення № 0000102320 від 12.01.2012 залишено без змін; додатково збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 426,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000092320 від 12.01.2012 скасовано в частині нарахування 6,00 грн. штрафних санкцій, а в іншій частині - залишено без змін;

- внаслідок цього відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0001082320 від 03.04.2012, яким за порушення п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України додатково збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 426,00 грн.

2) податкове повідомлення-рішення № 0001092320 від 03.04.2012, яким, з урахуванням скасування податкового повідомлення-рішення № 0000092320 в частині нарахування 6,00 грн. штрафних санкцій, позивачу за порушення пп.7.2.1 та пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.4 та пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п.198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст.198, п.п.201.1, 201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 425 891 грн. (з яких: 3 027 865 грн. - основний платіж та 398 026 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Відповідач дійшов висновку про наявність вказаних порушень з боку позивача з огляду на те, що господарські операції, які відображені позивачем в документах первинного та бухгалтерського обліку, не мають достатнього підтвердження фактичного їх здійснення, та, як наслідок, є безтоварними, а відповідні господарські операції позивача були спрямовані лише на створення умов для отримання податкової вигоди, а саме, права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування податковим органом позивачу грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток у зв'язку з недоведеністю податковим органом факту безтоварності здійснених господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки вони ґрунтуються на актах невиїзних документальних перевірок цих контрагентів і спираються не на дослідження та аналіз первинних документів, що були надані для проведення документальної перевірки, а є похідними від висновків цих актів невиїзних перевірок, складених іншими податковими органами. Крім того, суди дійшли висновку, що надані позивачем первинні документи свідчать про реальність здійснених господарських операцій між позивачем та його контрагентами за укладеними між ними договорами, та підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту та сум, віднесених до валових витрат позивача внаслідок придбання товарів та послуг, а також їх зв'язок з його господарською діяльністю, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем були укладені договори з контрагентами ПП «Ново-ком» Договір № 314/10 від 30.11.2010, ТОВ «Оріал» Договір № 16 від 30.05.2011 та ТОВ «Інтертрейді» Договір № 318 від 15.08.2009, відповідно до яких постачальник зобов'язувався передати у власність покупця сантехнічні вироби, підлогове покриття, лінолеум, лакофарбові вироби та іншу продукцію, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити її на умовах і в терміни, визначені цим договором або додатковими угодами.

Крім того, попередніми судовими інстанціями встановлено, що на підтвердження виконання вказаних договорів позивач надав первинні документи: видаткові накладні, податкові накладні, товаро-транспортні накладні, рахунки-фактури, реєстри виданих довіреностей, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи та сертифікати відповідності, виданими постачальниками на отриманий товар, договорів про надання транспортно-експедиційних послуг із перевезення вантажів автомобільним транспортом, договір про надання транспортних послуг, договір оренди складських приміщень тощо.

Також судами встановлено, що рух коштів між позивачем та його контрагентами в оплату отриманого товару та послуг здійснювався у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальників, а також шляхом видачі векселів, що підтверджується копіями банківських виписок, векселів, актів приймання-передачі векселів.

В частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток судова колегія зазначає наступне.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на прибуток у спірному періоді був врегульований як Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», так і Податковим кодексом України.

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст.9 названого Закону).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірному періоді був врегульований як Законом України «Про податок на додану вартість», так і Податковим кодексом України.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачений обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності контролювати податкову звітність контрагентів. Якщо за результатами реальної господарської операції віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у вартості товару, відбувається на підставі належним чином оформлених документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Щодо спірних правовідносин стосовно визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які виникли після набрання чинності Податковим кодексом України, судова колегія виходить з наступного.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

У відповідності зі ст.198 ПК України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п.198.6).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п.201.4 ст.201 ПК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку позивача господарських операцій його контрагенти у встановленому законом порядку були зареєстровані як суб'єкти господарювання, взяті податковим органом на облік як платники податків, в тому числі, податку на додану вартість, а позивач мав належним чином оформлені податкові накладні, одержані від таких контрагентів, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

Вищенаведене свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Окрім того, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи слугувало підставою для зменшення останньому розміру валових витрат, за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Колегія судів касаційної інстанції вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами, з огляду на те, що такі доводи ґрунтуються на актах невиїзних документальних перевірок цих контрагентів і спираються не на дослідження та аналіз первинних документів, що були надані для проведення документальної перевірки, а є похідними від висновків цих актів невиїзних перевірок, складених іншими податковими органами.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та надали їм належну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний