Ухвала суду № 36357086, 19.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14416/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

19 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазтехпостач» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогазтехпостач» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 27 травня 2013 року №0003812220 та №0003822202.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2013 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що Державною податкової інспекцією у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби у період з 17.04.2013 року по 23.04.2013 року проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазтехпостач» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Технокомрезерв» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд-Ком.Ін.» за період з 01.10.2011 року по 28.02.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки від 26.04.2013 року №1553/22-2-05/36530018.

На підставі зазначеного акта перевірки податковим органом прийнятті податкові повідомлення-рішення від 27 травня 2013 року №0003812220 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, та №0003822220 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Висновки податкового органу обґрунтовані тим, що за даними актів про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача встановлено відсутність реального здійснення господарських операція та порушення вимог Податкового кодексу України в частині оподаткування податком на додану вартість. Крім того в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №32012110010000040, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Технокомрезерв» Юдін Є.С., повідомив про свою непричетність до фінансово-господарської діяльності підприємства.

Зазначені обставини на думку апелянта виключають можливість позивача формувати витрати та податковий кредит з податку на додану вартість по господарським операціям із Товариством з обмеженою відповідальністю «Технокомрезерв» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд-Ком.Ін.».

Вирішуючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень колегія суддів зважає на наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазтехпостач» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд-Ком.Ін.» (постачальник) укладено договір №02/11-2011, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар, асортимент, кількість та ціна якого визначаються специфікацією.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазтехпостач» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технокомрезерв» (постачальник) укладено договір №17 від 15 листопада 2011 року, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар, асортимент, кількість та ціна якого визначаються специфікацією.

Виконання зазначених договорів підтверджується специфікацією, видатковими накладними, актами приймання-передачі на поставлений товар та послуги, копії яких наявні в матеріалах справи, та проведено відповідні розрахунки, що підтверджується виписками по особовому рахунку.

Взаємовідносини позивача з контрагентами ґрунтувалися на цивільно-правих угодах.

Судом першої інстанції досліджено дійсність укладених договорів на підставі норм Конституції України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, та дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність твердження апелянта про недійсність договорів між позивачем та його контрагентами, оскільки в матеріалах справи відсутні судові рішення про визнання договорів недійсними.

В рішенні суду першої інстанції надано обґрунтовану правову оцінку виконанню умов договорів, що підтверджується первинними документами.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, питання наявності у представників будь-якої мети взагалі не досліджувалося під час перевірки, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, колегією суддів до уваги не приймаються.

Податковим законодавством не передбачено право органу податкової служби самостійно визнавати нікчемними правочини.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

На підтвердження реальності господарських операцій та мети використання придбаних товарів та послуг у господарській діяльності позивач в матеріалах справи наявні належним чином оформленні первинні документи.

В матеріалах справи відсутні докази що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям або не вчиняли фактичних дій, спрямованих на виконання таких зобов'язань.

На момент здійснення спірних господарських операцій Товариство з обмеженою відповідальністю «Технокомрезерв» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд-Ком.Ін.» були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги з посиланням на акти про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Технокомрезерв» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд-Ком.Ін.» є помилковими, оскільки зазначені акти не встановлюють порушення позивачем податкового законодавства.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що податковий орган протиправно збільшив позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Придбання позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Технокомрезерв» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд-Ком.Ін.» товарів і послуг безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Позивачем правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Технокомрезерв» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд-Ком.Ін.», у зв'язку з чим податковим органом протиправно збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Задовольняючи вимоги позивача суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби від 27 травня 2013 року №0003812220 та №0003822202 є протиправними та підлягають скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 25.12.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Усенко В.Г.