Постанова № 36355416, 17.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14694/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Твердохліб В.А., Костюк Л.О.

при секретарі - Золотоверх І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Електромонтажкомплекс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Як свідчать обставини справи, ДПІ Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві відповідно до п.п.78.1.1, п.78.1, ст.78 Податкового кодексу України та на підставі наказу № 239 від 17.07.2013 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку правовідносин позивача з ТОВ «БК «Палаццо» щодо питань правильності нарахування повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість та податку на прибуток за період листопад-грудень 2011 року та за період січень-серпень 2012 року.

В результаті проведеної перевірки складено акт перевірки № 395/26-53-22-04-21/31838259 від 24.07.2013, в якому відображено допущені позивачем порушення, а саме пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 182 445 грн та порушення пп. 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 170 991 грн.

14 серпня 2013 року на підставі наведеного акту контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення за № 0000162204 та №0000172204.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку податкового органу та з метою їх відновлення суб'єкт підприємницької діяльності ПП «Електромонтажкомплекс» звернувсь за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання складається не за результатами проведення зустрічної звірки чи перевірки суб'єкта господарювання, а у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, з огляду на що зазначений акт може бути лише носієм інформації щодо наявності фактів, які унеможливлюють проведення зустрічної звірки та не може містити інформацію щодо фінансово - господарських відносин суб'єктів господарювання. Таким чином, акт №156/22-4/31748459 від 14.05.2013 Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "БК"Палаццо" (код ЄДРПОУ 31748459) щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.01.2011 по 30.04.2013 не може бути належним доказом на підтвердження допущення позивачем порушення норм податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «БК» Палаццо».

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів на спростування висновків суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне вказати на наступне.

На підтвердження виконання договорів купівлі-продажу товарів: № 12153 від 15.12.2011, №12094 від 09.12.2011, №0216 від 16.02.2011 позивачем надано: податкові накладні, акти приймання-виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних робіт (т. 1 а.с. 37, 39, 43, 46, 48, 55, 56, 63, 64, 71, 73, 80, 89, 90, 106, 112, 113, 115, 121).

Проте, судова колегія вважає за необхідне звернути уваги на те, що дані документи складені у невідповідності до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, а саме 2.4. згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведені документи первинної звітності також суперечать положенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідно до якої первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім викладеного, на думку судової колегії слід зауважити і на те, що статус даних контрагентів, як платників ПДВ не спростовує наявність вказаних порушень і не може свідчити про правомірність формування податкового кредиту з ПДВ, адже за змістом наведеного вище п. 198.6 ст. 198 ПК не дозволяється віднесення до податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, що оформлені з порушенням вимог ст. 201 ПК. Також не спростовують відсутність належно оформлених первинних бухгалтерських і податкових документів по взаємовідносинах з даними суб'єктами господарювання.

Констатація позивачем того, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами, загалом є вірною, але в даному випадку ця теза не спростовує допущені саме позивачем порушення податкового законодавства і не може звільняти останнього від настання відповідних юридичних наслідків.

Також, поза увагою суду апеляційної, не може залишитись і те, що договори, які укладені в липні та серпні відображають виконання одних і тих самих робіт, в один і той самий час та на одному об'єкті. Більше того, акти приймання будівельних складались з першого числа кожного місця, однак самі договори укладались: 07.11.2011; 05.12.2011; 09.01.2012; 06.02.2012; 05.03.2012; 02.04.2012; 07.05.2012; 04.06.2012; 09.07.2012; 02.07.2012; 06.08.2012.

Водночас, суд апеляційної інстанції не погоджується з твердженнями відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами і вважає такі доводи відповідача необґрунтованими і безпідставними, з огляду на відсутність належного документального підтвердження завідомо умисної мети і факту спрямованості правочинів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим частина перша ст. 228 ЦК пов'язує визначення порушення публічного порядку.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати правочин нікчемним. Між тим, помилкові твердження відповідача щодо нікчемності правочину, у даному випадку, не спростовують відсутність належно оформлених первинних документів по взаємовідносинам з контрагентом, тому за цих обставин лише помилковість посилань відповідача на нікчемність правочинів не може бути достатньою підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Підсумовуючи вище викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що доводи відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що відповідає фактичним обставинам справи. А, відтак, податкове повідомлення-рішення податкового органу є законним і підстави для його скасування відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В зв'язку з цим виникає необхідність у задоволені апеляційної скарги та відповідно скасуванні постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року - скасувати.

У задоволені адміністративного позову Приватного підприємства «Електромонтажкомплекс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.,

Костюк Л.О.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Костюк Л.О.