Ухвала суду № 36355407, 12.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4913/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

12 грудня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Кондитерська корпорація «Рошен» до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000192310 від 28.03.2013 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року позивач Дочірнє підприємство «Кондитерська корпорація «Рошен» звернулися до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000192310 від 28.03.2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2013 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що податковим органом у період з 19 по 21 грудня 2012 року проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача, за результатами якої 21 грудня 2012 року складено акт №1491/4020/23-20/25392188.

Атом перевірки встановлено, що позивачем завищено суму податкового кредиту та від'ємного значення у загальному розмірі 29 164 808,21 грн., чим порушено підпункти 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, підпункти 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, підпункт 7.5.1 п. 7.5, підпункти 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.3 ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України, та завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у загальному розмірі 29 164 808,21 грн., чим порушено п. 1.8 ст. 1, підпункти 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункт 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п.п. 200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України.

За результатами розгляду заперечень в адміністративному (досудовому) порядку, відповідачем прийнято рішення від 08 січня 2013 року № 19/0/1932-13/23-129, яким висновки акту перевірки викладено змінено, та зазначено що позивачем завищено суму податкового кредиту та від'ємного значення у загальному розмірі 29 061 813,09 грн., чим порушено підпункти 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, підпункти 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, підпункт 7.5.1 п. 7.5, підпункти 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.3 ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України; позивачем завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у загальному розмірі 29 061 813,09 грн., чим порушено п. 1.8 ст. 1, підпункти 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункт 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п.п. 200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України.

На підставі висновків акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення рішення № 0000012320 від 28.03.2013 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у загальному розмірі 29 061 813,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10 328 865,50 грн..

За результатами розгляду скарги позивача, Державною податковою службою України прийнято рішення від 21.03.2013 року № 4379/6/10-2115, яким рішення № 0000012320 скасовано в частині нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 127 265,75 грн., а в іншій частині вказане рішення залишено без змін.

Податковим органом 28.03.2013 року прийнято спірне рішення податкове повідомлення-рішення №0000192310, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у загальному розмірі 29 061 813,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7 201 599,75 грн..

Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача - Приватного підприємства «Тамак», Приватного підприємства «Малінар», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокапітал-7», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро маркетингових технологій», Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвертайзинг Груп Міксарт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагро 2007» та фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 здійснювалась ними поза межами правового поля, у контрагентів позивача відсутні трудові ресурси, виробничі потужності, складські приміщення, транспортні засоби та матеріальні ресурси, тобто умови, необхідні для здійснення господарської діяльності щодо купівлі, продажу, зберігання та реалізації товарно-матеріальних цінностей, що підтверджує проведення транзитних фінансових потоків, направлених на здійснення операцій з метою надання податкової вигоди платникам податків.

Вирішуючи правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснював господарську діяльність з Приватним підприємством «Тамак», Приватним підприємством «Малінар», Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрокапітал-7», Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюро маркетингових технологій», Товариством з обмеженою відповідальністю «Адвертайзинг Груп Міксарт», Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерагро 2007» та фізичної особою-підприємцем Баранюк О.Є..

Взаємовідносини позивача з контрагентами ґрунтувалися на цивільно-правих угодах.

Судом першої інстанції досліджено дійсність укладених договорів на підставі норм Конституції України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України та з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність твердження апелянта про недійсність договорів між позивачем та його контрагентами, оскільки в матеріалах справи відсутні судові рішення про визнання договорів недійсними у зв'язку з порушенням приписів ст. 203 ЦК (ч. 1 ст. 215 ЦК) або недійсними у зв'язку з їх фіктивністю (ст. 234 ЦК), або визнання договорів недійсними у зв'язку з порушенням інтересів держави та моральних засад суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК), або визнання недійсними господарських зобов'язань (ст. 207 ГК).

В рішенні суду першої інстанції надано обґрунтовану правову оцінку виконанню умов договорів, що підтверджується первинними документами.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, питання наявності у представників будь-якої мети взагалі не досліджувалося під час перевірки, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, колегією суддів до уваги не приймаються.

Податковим законодавством не передбачено право органу податкової служби самостійно визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Згідно п.1.7. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 вищевказаного Закону України, п.198.1, п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими документами. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Наявні в матеріалах справи договори, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, прибуткові ордери, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, накладні на маршрут або групу вагонів, податкові декларації з податку на додану вартість з додатками, витяги з журналу обліку ввезення товарно-матеріальних цінностей на територію позивача та журналу обліку автотранспорту і товарно-матеріальних цінностей, сертифікатів відповідності та посвідчень про якість цукру білого, підтверджують правомірність формування податкового кредиту.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, витрати для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Факт отримання позивачем товару за укладеними договорами підтверджено відповідними первинними документами, які оформлені належним чином відповідно до вимог ст.201 Податкового кодексу України.

Враховуючи принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Належними доказами по справі, щодо податкового правопорушення можуть бути визнані лише ті матеріали податкової перевірки, які отримані та досліджені податковим органом в рамках здійснення заходів податкового контролю відносно спірного податкового періоду, у зв'язку з чим не заслуговують на увагу, твердження апелянта про завищення суми податкового кредиту та від'ємного значення.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення від 28.03.2013 року №00001923101 є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення в межах вимог апеляційної скарги ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 17.12.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Усенко В.Г.