Постанова № 36355253, 18.12.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2013 р. Справа № 909/870/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Гриців В.М.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", с. Поляниця №18 від 25.10.2013р.

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.10.2013р.

у справі № 909/870/13

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", с. Поляниця

до відповідача: Державного підприємства "Івано-Франківський облавтодор" відкритого акціонерного товариства" Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Івано-Франківськ

про стягнення збитків в сумі 1 715 356,80грн.

за участі представників:

від позивача: не з»явився

від відповідача: не з»явився

Сторони в судове засідання не з»явились, про причини неявки суд не повідомили, отже скористались наданим їм правом на власний розсуд..

Про час і місце судового засідання сторони повідомлені належним чином.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15.10.2013р. у справі №909/870/13 (суддя Калашник В.О.) відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ "Скорзонера" до ДП "Івано-Франківський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення збитків в сумі 1 715 356,80грн.

ТОВ "Скорзонера" подано апеляційну скаргу №18 від 25.10.2013р., в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на те, що судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального права; рішення прийняте при неповному з»ясуванні обставин справи.

Зокрема, скаржник вважає, що відповідно до норм ст.22 ЦК України та ст.ст.224,225 ГК України до складу збитків входить вартість втраченого майна, а дизельне паливо Л-0,20-40 в кількості 178 683,00 літра не було повернуто у термін, вказаний у договорі №0208-Г/А-11 від 02.08.2011р., отже для скаржника є втраченим.

Також, скаржник вважає, що судом помилково зроблено висновок, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки в силу ч.5 ст.226 ГК України позивач вправі на власний вибір обрати такий спосіб захисту порушених неповерненням майна прав як відшкодування збитків, в зв»язку із чим обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не суперечить положенням ст.16 ЦК України.

ДП "Івано-Франківський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, апеляційної скарги, оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні 26.11.2013р., судовою колегією встановлено наступне:

як вбачається із матеріалів справи, між ТОВ «Скорзонера» (позикодавець) та ДП "Івано-Франківський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (позичальник) укладено договір позики №0208-Г/А-11 від 02.08.2011р. (а.с.12-13).

Відповідно до п.1.1 договору позикодавець зобов"язувався надати позичальнику дизельне паливо Л-0,20-40 в кількості до 180 тис. літрів для його власних потреб. Позичальник, в свою чергу зобов"язувався повернути позикодавцю таку ж саму кількість дизельного палива у строки визначені умовами цього договору.

Пунктом 2.1 договору передбачалось повернення позики в строк до 15.12.2011року.

Додатковими угодами №1 від 13.12.2011р.; №2 від 31.03.2012; №3 від 27.06.2012; №4 від 28.09.2012; №5 від 28.12.2012, сторони вносили зміни до п.2.1 договору №0208-Г/А-11 від 02.08.2011р. щодо продовження строку виконання відповідачем зобов"язання повернути позику (а.с.14-18).

Останньою додатковою угодою №5 від 28.12.2012 вказаний строк був визначений до 31.03.2013р.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що на виконання договірних зобов"язань на підставі накладних, які знаходяться в матеріалах справи (а.с.19-25) позивач передав, а відповідач одержав дизельне паливо Л-0,20-40 в кількості 178 633 літра на загальну суму 1 715 356,80грн.

Однак , в порушення договірних зобов"язань, відповідач у визначений додатковою угодою №5 від 28.12.2012р. строк не повернув позивачу предмет позики.

Вищенаведене стало підставою для звернення позивача до відповідача з позовної заявою про стягнення збитків в сумі 1 715 356,80грн., що складають вартість неповернутого палива.

Зокрема, скаржник вважає, що неповернувши у визначений договором строк позику, відповідач спричинив позивачу збитки, що складають вартість одержаного ним дизельного палива, обраховану на підставі вказаних у накладних цін на даний вид товару, посилаючись на ч.5 ст.226 ГК України.

Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів ( ч. 7 ст. 179 ГК України).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договором, в розумінні ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, п..1.1 договору позики визначено, що позикодавець зобов"язується надати позичальнику дизельне паливо Л-0,20-40 в кількості до 180 тис. літрів для його власних потреб, а позичальник зобов"язаний повернути позикодавцеві таку ж саму кількість дизельного палива у строки визначені умовами даного договору.

Отже, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що предметом спірного договору є позика у вигляді товару визначеного родовими ознаками.

Відповідно до п.3.5 договору позики позичальник зобов"язаний повернути позикодавцеві позику в тій самій кількості, в якій вона була передана позичальнику, в строк до 31.03.2013р. (згідно додаткової угоди №5 від 28.12.2012р.).

Позика вважається повернутою в момент підписання сторонами актів приймання-передачі дизельного палива та/або накладних, в тій кількості, що передавалася (п.3.5 договору позики).

Позивач в обгрунтування позовних вимог посилається на ст.ст. 225, 226 ГК України, ст. 623 ЦК України, відповідно до яких до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення можуть включатися зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначеного відповідно до вимог законодавства.

Окрім того, позивач зазначає, що неповернуте майно, передане відповідачу на підставі договору позики, є для позивача втраченим.

Однак, судова колегія вважає, що позивачем необгрунтовано визначено ст.226 ГК України як підставу позовних вимог, оскільки ст.226 ГК України визначає загальні умови та порядок відшкодування збитків.

Предмет позики, який визначений родовими ознаками, не є збитками в розумінні ст.224 ГК України, оскільки збитки не є окремим зобов»язанням, а витратами, пов»язаними із невиконанням основного зобов»язання.

Відповідно до ст.1146 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ст.1152 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач зазначив суму збитків, яка складає вартість неповернутого вчасно товару, обумовленого родовими ознаками, в розмірі 1 715 356,80 грн.

Судом першої інстанції зроблено обгрунтований висновок, що вартість неповернутого згідно договору позики дизельного палива не може розцінюватись як спричинені збитки.

Статтею 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав особи, до яких, зокрема, відноситься примусове виконання обов"язку в натурі.

Отже, для вирішення спірних правовідносин, що склалися між сторонами у даній справі та випливають із договору позики, позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права, зокрема, предметом позову може бути лише вимога про повернення позики (дизельного палива, як речі визначеної родовими ознаками) та стягнення неустойки відповідно до статей 549 - 552 ЦК України, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України..Неповернуте за договором позики майно не може вважатись для позикодавця втраченим виходячи із правової природи самого договору позики.

З огляду на викладене, позовна вимога про стягнення збитків є недоведеною та задоволенню не підлягає.

За таких обставин підстав для скасування рішення господарського суду Львівської області судова колегія не вбачає.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували вимоги, заявлені в апеляційній скарзі

Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.10.2013р. у справі №909/870/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу направити у господарський суд Івано-Франківської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 26.12.2013р.

Головуючий-суддя Галушко Н.А

Суддя Гриців В.М.

Суддя Орищин Г.В.