Постанова № 36354779, 25.11.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

25 листопада 2013 року Справа № 814/4556/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О.А., секретаря судового засідання Ополинського О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариство з додатковою відповідальністю "Миколаївське підприємство "Ера", вул.Артилерійська 18, м.Миколаїв, 54030;доДПІ у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській область, вул.Потьомкінська 24/2, м.Миколаїв, 54030;проскасування податкових повідомлень - рішень від 18.10.13р. №0005442201, №0005432201 та №0005452201.За участю представників:

Від позивача: Баришніков А.О, дов. №584 від 05.11.13р.; Зарецька С.Г., дов. від 15.11.13р.;

Від відповідача: Гаргаута Я.І., дов. №1227/9/10-013 від 14.10.13р.;

Товариство з додатковою відповідальністю "Миколаївське підприємство "Ера" (позивач) звернулось з адміністративним позовом до ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (відповідач) з вимогою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.10.13р.:

- №0005442201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 336128грн. за основним платежем та 78680 грн. за штрафними санкціями;

- №0005432201 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 6579 грн. за основним платежем та 1669 грн. за штрафними санкціями;

- №0005452201 про зменшення бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 123086,0грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 5421грн.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав зазначених у позові та додаткових поясненнях (т.1, а.с.5-6).

Відповідач, позовні вимоги не визнав, зазначив що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято у відповідності до чинного законодавства (т.3, а.с.183-190).

Заслухав пояснення представників сторін, дослідив матеріали справи суд, -

встановив:

Товариство з додатковою відповідальністю "Миколаївське підприємство "Ера" (позивач) зареєстровано як юридичну особу виконкомом Миколаївської міської ради 17.06.1994р. та здійснює основні види діяльності: устаткування та монтаж машин і устаткування, виробництво електророзподільної та контрольної апаратури; ремонт і технічне обслуговування суден і човнів тощо (т.1, а.с.8).

В період з 31.07.13р. по 11.09.13р. відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.07.10р. по 31.12.12р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.10р. по 31.12.12р. за результатами якої було складено акт перевірки від 25.09.13р. №229/14-03-22-01/14307475 (т.2, а.с.1-142).

В період з 03.10.13р. по 09.10.13р. відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та ПДВ за період з 01.07.10р. по 31.12.12р. з урахуванням отриманих додаткових первинних документів до акту планової виїзної перевірки від 25.09.13р. №229/14-03-22-01/14307475 за результатами якої було складено акт перевірки від 14.10.13р. №253/14-03-22-01/14307475 (т.1, а.с.15-109).

На підставі актів перевірки, 18.10.13р. відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від №0005442201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 336128,0грн. за основним платежем та 78680,0грн. за штрафними санкціями, №0005432201 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 6579,0грн. за основним платежем та 1669,0грн. за штрафними санкціями, №0005452201 про зменшення бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 123086,0грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 5421,0грн. (т.1, а.с.9-14).

Підставами для висновку щодо заниження позивачем ПДВ та податку на прибуток стали висновки актів перевірки з посиланням на акти інших ДПІ про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача; наявна інформація про те, що контрагенти позивача та контрагенти постачальників позивача ("по ланцюгам") можливо є порушниками податкового законодавства; позивачем також не підтверджено цільове використання кредитних коштів у господарській діяльності.

Позивач вважає, що вищезазначені податкові повідомлення-рішення є протиправними, протирічать податковому законодавству та базуються виключно на припущеннях відповідача та на актах інших податкових органів про неможливість проведення зустрічних перевірок.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, з'ясував фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав:

Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх в обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків та його безпосередньої господарської діяльності.

В той же час, судом встановлено, що відповідач дійшов певних висновків без достатньої мотивації, без дослідження всіх первинних документів позивача, а також із застосуванням припущень. Так, в Актах перевірки робиться посилання на відомості відображені в актах інших податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок.

Крім того, більшість висновків відповідача базується на посиланнях в акті перевірки на аналіз взаємовідносин та господарської діяльності третіх осіб, які не є безпосередніми контрагентами позивача (так звані "ланцюги") або на службові записки різноманітних посадових осіб.

Суд також звертає увагу, що вказані акти інших податкових органів підтверджують лише факти неможливості проведення перевірок податковими органами контрагентів позивача із різних підстав та містять безпідставні висновки про безтоварність (нереальність) правочинів контрагентів позивача та інших суб'єктів (по "ланцюгах") господарювання з яким у позивача відсутні будь - які господарські правовідносини (т.1, а.с.54-55, 57, 61, 80, 85; т.2, а.с.28, 33, 39, 48).

В той же час, судом було досліджено первинні документи надані позивачем в судовому засіданні на підтвердження реальності господарських операцій (ПП "РСТ", ТОВ "Бізнес-Центр "Укрсудсервіс", ТОВ "Лікіф-Агрострой", ТОВ "Ксімекс-Електро", ТОВ "Наваліс", ТОВ "Автомаг Плюс", ПП "Промцентр", ТОВ "Кабельна компанія", ТОВ "ПО Енергоремонт", ПП "Інтер-Буд-Комфорт") та подальшого використання товарів та обладнання у господарській діяльності із іншими контрагентами:

- договори постачання, накладні, товарно - транспортні накладні, подорожні листи, листи замовлень обладнання, довіреності, вантажні митні декларації, товарні накладні на електрообладнання яке було в подальшому використане позивачем як комплектуюче обладнання для виготовлення першого комплекту електророзподільних щитів згідно договору №958від 21.05.10р. з ВАТ "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" (договір 958 від 21.05.10р.); Договір №ЗЕМ-160 від 14.04.2011р. між ТОВ "Порт-Сервіс" та позивачем із додатком - актом виконаних робіт; контракт №615-ТЕЛ від 25.11.10р. між іноземною компанією та позивачем на постачання електрообладнання (т.3, т.4, а.с.6-12, 13-16, 18-32, 34-46, 50-57; 87-88; 79-81, 83-85).

Основні види діяльності позивача - устаткування та монтаж машин, ремонтні технічні обслуговування суден і човнів, виробництво електророзподільної та контрольної апаратури. Для зайняття такими видами позивач має відповідні дозволи, ліцензії, патенти та основні засоби (зазначене не заперечувалось відповідачем).

Вказані докази свідчать про реальність господарських операцій щодо постачання продукції.

Суд не приймає до уваги аналіз господарської діяльності третіх юридичних осіб з якими у позивача відсутні будь - які господарські правовідносини.

Судом також встановлено, що позивач та його безпосередні контрагенти, які виписали податкові накладні, були зареєстровані як юридичні особи на момент вчинення відповідних господарських операцій. Вказані обставини не спростовані відповідачем в Акті перевірки.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до листа ДПА України від 03.02.09р. (п.2.1.2) податковим органам при проведенні перевірок слід врахувати, що не може бути доказом безтоварності посилання в акті перевірки на відсутність інформації щодо підтвердження чи спростування будь-яких фактів переміщення товарів, наявності транспортних засобів, тощо.

Не може бути також прийнято до уваги посилання відповідача на порушення позивачем та його контрагентами положень Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю та якістю, затверджених постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1965р. №П-6 та від 25.04.1966 №П-7 з огляду на таке (т.1, а.с.20-21, 40-41, 57-58, 71-72, 82 тощо).

Згідно ст.67, 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Водночас нормами Цивільного кодексу України визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3). Згідно положень ст.204 ЦКУ встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання недійсними правочинів (господарських договорів) позивача та його контрагентів.

Таким чином, сторони господарських відносин мають право включати в положення договорів (правочинів) які регулюють господарські відносин будь - які умови не заборонені чинним законодавством України та які не порушують зазначене законодавство.

Сторонами договору можуть застосовуватися положення Інструкцій Державного арбітражу СРСР у разі якщо про це прямо передбачено в конкретних договорах (правочинах) щодо порядку приймання-передачі продукції (товарів).

Зазначена правова позиція висловлена також в Листі Міністерства економіки України від 11.10.2005 року №81-16/71, яким надано роз'яснення відповідно до застосування вказаних вище Інструкцій та встановлено, що повне застосування інструкцій Державного арбітражу СРСР не є обов'язковим у разі, коли відповідно до положень Цивільного кодексу України сторони договору поставки на власний розсуд врегулювали питання щодо порядку приймання-передачі продукції.

Аналогічне правове бачення зазначеного питання висловлене також і в сучасній судовій практиці (Ухвали ВАСУ від 04.09.13р. по справі №К/800/17598/13, від 28.01.13р. по справі №К/9991/72553/11, від 15.05.13р. по справі №К/9991/73161/12, від 30.05.13р. по справі №К/9991/91509/11).

На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що господарські правовідносини позивача та його безпосередніх контрагентів вказаних в акті перевірки були реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Правочини не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Відповідачем не надано суду будь - яких доказів застосування до контрагентів позивача фінансових санкцій, наявності вироків судів по закінченим кримінальним справам та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності господарських операцій або порушення публічного порядку з боку контрагентів або позивача.

Також не може бути підставою для автоматичного визнання господарських правочинів безтоварними тільки факт визнання судом установчих документів юридичної особи недійсними (стосовно ТОВ "Ликиф-Агрострой").

Слід також зазначити, що відповідно до Порядку оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05р. №327, зареєстрованому в МЮ України 25.08.05р. за №25/11205 (надалі - Порядок), а саме пп.2.4.1, 2.4.2 п.2.4, висновок акту перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у п.4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання, затверджених наказом ДПА України від 11.09.08р. № 584.

При розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акту перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях (доповідних записках, листах тощо) та на неперевірених даних, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог податкового законодавства позивачем.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Крім того, в Ухвалі ВАСУ від 19.02.2013р. по справі №К/9991/56274/12 було зазначено, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з ПДВ.

Відповідачем не було надано суду доказів наявності фактів узгодженості дій позивача з недобросовісним постачальником або інших неправомірних дій з боку позивача.

Судження відповідача про відсутність у контрагентів позивача достатніх трудових ресурсів, матеріальних ресурсів, умов для здійснення господарських операцій, не підтверджено достатніми та допустимими доказами, як і не доведена відповідачем неможливість залучення до виконання господарських зобов'язань третіх осіб за цивільно-правовими угодами. Крім того, відсутність трудових ресурсів, устаткування тощо не можуть бути доказом неспроможності контрагентів виконати операції із надання послуг, поставки певного товару з огляду на відсутність законодавчого обмеження на здійснення посередницької діяльності та щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, транспортних засобів, як і найманої праці шляхом укладення трудових, а не цивільно-правових договорів.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями ВСУ при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Що стосується посилання відповідача на відсутність підтвердження цільового використання кредитних коштів у господарській діяльності", то суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачем було укладено кредитні договори (із додатковими угодами) із ВАТ "Кредитпромбанк" від 20.06.08р. №02/068/08-КЛТ, від 25.06.09р. №02/014/09-КЛТ, від 04.06.10р. №02/016/10-КЛТ (т.3, а.с.2-18, 23-30, 35-42) та іпотечні договори від 20.06.08р., 25.06.09р., від 04.06.10р. (т.3, а.с.19- 22, 31-33, 43-45).

На початок перевірки в бухгалтерському обліку підприємства ТДВ "МП ЕРА" рахується заборгованість перед ПАТ "Кредитпромбанк" у сумі 4349000,0грн. за кредитним договором №02/016/10-КЛТ від 04.06.10р., на яку підприємством нараховуються та сплачуються відсотки банку за отримані кредитні кошти. Згідно з умовами договору, кредитні кошти надані для оплати витрат, пов'язаних зі здійсненням поточної господарської діяльності. Отриману суму кредитних коштів підприємством було витрачено за цільовим призначенням, згідно умов кредитного договору, а саме: на погашення заборгованості перед ПАТ "Кредитпромбанк" за кредитним договором №02/014/09-клт від 25.06.09р.

Крім того, судом встановлено, що заборгованість за розглянутим перевіркою договором №02/068/08-КЛТ від 20.06.08р, була погашена позивачем 25.06.09р. На початок перевірки (01.07.10р.) заборгованості за цим договором не було, про що свідчать банківські виписки, надані до перевірки. Зазначене підтверджується наданими суду розрахунковими документами (т.3, а.с.46-120). Таким чином висновки відповідача по зазначеному питанню також є безпідставними.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законність, обґрунтованість та пропорційність прийнятих рішень. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача - такими, що підлягають судовому захисту.

Керуючись статтями 2, 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 18.10.2013 року №0005442201 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 336128 грн. за основним платежем та 78680 грн. за штрафними санкціями, від 18.10.2013 року №0005432201 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 6579грн. за основним платежем та 1669грн. за штрафними санкціями, від 18.10.2013 року №0005452201 про зменшення бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 123 086,0грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 5421грн.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариство з додатковою відповідальністю "Миколаївське підприємство "Ера" сплачений судовий збір в розмірі 458грн. 80коп.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Зіньковський О.А.

Повний текст постанови

підписано 29.11.13р.