Рішення № 36354259, 28.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20377/13 28.11.13

За позовом публічного акціонерного товариства «Трест «Київпідземшляхбуд-2»

До приватного підприємства «Дагпром-Союз»

Про стягнення 244214,00 грн.

Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

від позивача Черниш О.Д. (за дов.)

від відповідача Рейзін М.В. (за дов.), Целіков В.В. (керівник), Кондратенко Л.В. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду міста Києва звернулося з позовом публічне акціонерне товариство «Трест «Київпідземшляхбуд-2» до приватного підприємства «Дагпром-Союз» про стягнення 244214,00 грн. збитків.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач послався на наступне.

25.05.2012 р. між приватним підприємством «Дагпром-Союз» (постачальником) та публічним акціонерним товариством «Трест Київпідземшляхбуд-2» (покупцем) укладено договір № ДС120554. Постачальником постачався, а покупцем отримувався товар.

Державною податкової інспекцією у Дніпровському районі міста Києва було проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 р. по 30.09.2012 р.; валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 р. по 30.09.2012 р.. За наслідками перевірки було складено акт № 8818/22-621-04012721 від 14.12.2012 р., відповідно до якого здійснення господарської операції між позивачем та відповідачем по поставці матеріалів за червень-вересень 2012 року в сумі 588908,42 грн. не підтверджено, відтак безпідставно включено до податкового кредиту 98151,39 грн. податку на додану вартість та 34947,13 грн. податку на прибуток підприємства. Крім того, Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за період з 01.10.2012 р. по 31.10.2012 р., за результатами якої складено акт № 600/22-621-04012721 від 13.02.2013 р. про те, що в результаті визнання недійсною податкової декларації контрагента - приватного підприємства «Дагпром-Союз» виникла розбіжність в сумі 51895,70 грн., яка відображена в декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року. Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що неможливо було провести зустрічну звірку з приватним підприємством «Дагпром-Союз» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків у зв'язку з відсутністю вказаного підприємства за юридичною адресою. Державною податковою інспекцією виставлено податкові повідомлення-рішення, на підставі яких позивачем сплачено 244214,00 грн., а саме: 150047,09 грн. - у зв'язку з безпідставним завищенням податкового кредиту по податку на додану вартість, 34944,97 грн. - у зв'язку з безпідставним зменшенням валових витрат (донарахування податку на прибуток), 59221,94 грн. - штрафних санкцій.

Позивач вважає, що 244214,00 грн. збитків підлягають стягненню з відповідача, оскільки останнім порушено ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо своєчасного підтвердження відомостей про юридичну особу. Нормативно позивач послався на статті 224 ГК Україна та 1166 ЦК України.

Ухвалою суду від 25.10.2013 р. порушено провадження у справі № 910/20377/13.

Відповідач позовні вимоги відхилив, зазначивши, що є недоведеним твердження про не знаходження його за місцем реєстрації. Крім того, позивачем не доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданими збитками.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

25.05.2012 р. між приватним підприємством «Дагпром-Союз» (постачальником) та публічним акціонерним товариством «Трест Київпідземшляхбуд-2» (замовником) укладено договір поставки №ДС120554 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити товари субститути та інші товари народного вжитку та господарювання, а також послуги, що необхідні замовнику для ведення господарської діяльності, згідно з замовленням покупця, яке надається усно та/або письмово, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти й оплати товар або послугу.

За п.11.2 Договору він набирає чинності з дати його підписання і дійсний до 31.12.2012 р..

Пунктом 1.2 Договору встановлено, що поставка продукції здійснюється партіями. Партією вважається кількість товару, яка зазначається у видаткових документах постачальника. Усі видаткові документи, виписані в період дії цього Договору, вважаються такими, що укладені на умовах цього договору, навіть не зважаючи на те, що в самих видаткових документах може не бути посилання на цей Договір.

Відповідно до п. 1.2 Договору асортимент, ціна, якість та умови поставки товару зазначаються на кожну партію товару окремо в рахунку-фактурі та/або видаткових документах постачальника, або зазначаються на декілька партій одночасно та відображаються у додатках до цього договору, з послідуючим відображенням у видаткових документах постачальника.

Згідно з п.п.3.6, 3.7 Договору після отримання постачальником грошових коштів на свій рахунок, постачальник відвантажує товар у строк, не пізніше ніж 3 робочі дні. Строк відвантаження рахується починаючи з дня наступного за днем отримання коштів на поточний рахунок постачальника. Постачальник, на власний розсуд, має право відвантажити товар до моменту отримання від покупця грошових коштів. У цьому випадку, дата виписки видаткової накладної постачальником є датою відліку вимоги про сплату в тлумаченні цього поняття згідно законодавства України.

За п.3.13 Договору при поставці товару постачальник надає покупцю рахунок-фактуру, видаткову та податкову накладні.

На виконання умов Договору відповідачем поставлявся, а відповідачем отримувався товар, надавались послуги, що сторонами не заперечується.

В силу ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити грошу тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Зокрема, за змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України є порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управне на сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань - причиною.

Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідачем зобов'язання, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Оскільки позивачем не доведено порушення відповідачем зобов'язання, підстави для стягнення з відповідача збитків відсутні.

Також ст. 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів недійсності Договору суду не надано.

Відсутні підстави для застосування до спірних правовідносини правил, передбачених ст. 1166 ЦК України. Даною нормою передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між завдавачем шкоди та потерпілим. Дане деліктне зобов'язання може виникнути і між особами, що перебувають в договірних відносинах, однак завдана шкода не має бути пов'язана з порушенням договірного зобов'язання.

Необхідною умовою відшкодування шкоди є одночасна наявність наступних обстави:

а) неправомірність поведінки особи;

б) наявність шкоди;

в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;

г) вина завдавача шкоди.

Оцінюючи доводи позивача щодо порушення відповідачем вимог щодо здійснення господарської діяльності, яке полягає у відсутності останнього за місцем реєстрації, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 15.05.2003, № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. Відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі.

Статтею 18 даного Закону встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Статтею 19 Закону передбачена процедура підтвердження відомостей про юридичну особу, у ч. 14 якої зазначено, що у разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей датою, яка встановлена для чергового подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Отже, допустимим доказом відсутності юридичної особи за місцезнаходженням, в розумінні ст. 34 ГПК України, є дані Єдиного державного реєстру, а не акт податкового органу. Натомість, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру щодо відповідача від 30.10.2013 р., відомості про знаходження його за місцем реєстрації є підтвердженими, що спростовує доводи позивача про неправомірність поведінки відповідача.

Зазначені вище обставини в сукупності є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення підписано 26.12.2013 р.

Суддя С.А. Ковтун